ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2004 Справа N А-8/96
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першиков Є.В.
суддів Савенко Г.В. Ходаківська І.П.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Богородчанському районі Івано-Франківської області
на постанову від 17.03.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N А-8/96 господарського суду Івано-Франківської
області
за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу
"Богородчанський"
до Державної податкової інспекції в Богородчанському районі
про визнання недійсним рішення
За участю представників сторін:
позивача - не з'явилися
відповідача - Коновал Р.О., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
18.11.2003 року у справі N А-8/96, яке залишене без змін
постановою від 17.03.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду, частково задоволено позов
Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Богородчанський"
до ДПІ у Богородчанському районі; визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення відповідача N 0000242301/0 від 21.03.2003 р.
в частині донарахування податкового зобов'язання з ПДВ
в сумі 32219,50 грн. (в тому числі 8107 грн.) та штрафних санкцій
в сумі 15328 грн. В решті позову відмовлено.
Відповідач з вернувся з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову від 17.03.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 18.11.2003 року в частині
задоволення позовних вимог, а в позові відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акту
N 8/23/2/00450006 від 20.03.2003 р. про результати документальної
перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства
сільськогосподарського виробничого кооперативу "Богородчанський"
за період з 01.10.1999 р. по 30.09.2002 р. відповідач прийняв по
відношенню до позивача податкове повідомлення-рішення
N 0000242301/0 від 21.03.2003 р., яким визначив йому податкове
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32239 грн.
основний платіж, 15328 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Колегія суддів зазначає, що згідно п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
податковий орган має право самостійно визначити суму
податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених
цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за
останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у
разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за
днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку
податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник
податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а
спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в
адміністративному або судовому порядку.
Як встановлено судом, на момент початку перевірки -
14.03.2003 р. податковий орган пропустив строк давності для
визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ за жовтень-грудень
1999 р., з огляду на що колегія суддів погоджується із висновками
судів про неправомірність визначення податкового зобов'язання в
цій частині.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу
другого п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
коли основні виробничі фонди або
невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або
зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших
випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника
податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли
платник податку надає органу державної податкової служби
відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення
основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не
може використовуватись у майбутньому за первісним призначенням
така ліквідація основних фондів не розцінюється для цілей
оподаткування, як продаж.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Попередніми судовими інстанціями на підставі наявних у справі
доказів встановлено факт знищення трьох дерев'яних будинків
внаслідок руйнівних сил природної стихії (акт комісії від
18.02.2000 р.).
За таких обставин, відсутні підстави розглядати ліквідацію
зазначених основних фондів для цілей оподаткування як продаж таких
основних виробничих фондів.
Щодо списання тракторного причепу колегія суддів зазначає, що
згідно із абзацом першим п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок
на додану вартість" N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, якщо основні
виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним
рішенням платника податку чи безоплатно передається особі, на
зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення
основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація,
безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей
оподаткування як продаж таких основних виробничих фондів або
невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент
такого продажу, а для основних фондів групи 1 - за звичайними
цінами, але не менше їх балансової вартості.
З урахуванням того, що причеп не відноситься до групи 1,
визначення бази оподаткування слід проводити виходячи із звичайних
цін.
Поняття звичайної ціни визначено в п.п. 1.20 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в
редакції Закону N 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 р.,
згідно якого звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг)
продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів,
вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх
продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах
ведення господарської діяльності. Як вбачається з матеріалів
справи, списаний тракторний причеп був проданий за накладною N 117
від 03.03.2000 р. по ціні 117 грн. З врахуванням зазначених вище
норм законодавчих актів, ця продажна ціна може вважатись звичайною
ціною, від якої повинно бути визначено зобов'язання з податку на
додану вартість.
Стосовно реалізації конюшні колегія суддів зазначає, що
згідно із п.п. 4.2. ст. 4 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі
продажу товарів (робіт, послуг) суб'єкту підприємницької
діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база
оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але
не нижчої за звичайні ціни.
Матеріалами справи встановлено, що позивач реалізував конюшню
особі, не зареєстрованій як платник податку на додану вартість.
Вартість конюшні згідно висновку Івано-Франківського ОБТІ від
12.09.2002 р. склала 6929 грн.
Отже, твердження податкового органу про необхідність
визначення бази оподаткування по цій операції не за вказаною
вартістю, а виходячи із балансової вартості конюшні не відповідає
вищенаведеним нормам законодавства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що постанова
апеляційної інстанції прийнята у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, а касаційна скарга
відповідача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою сторони
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Богородчанському районі Івано-Франківської області залишити без
задоволення.
Постанову від 17.03.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду у справі N А-8/96 господарського суду
Івано-Франківської області залишити без змін.