ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.09.2004 Справа N 338/16-2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “М”
касаційну скаргу
на постанову від 23.02.2004р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 338/16-2002 господарського суду
Київської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Торговий дім “УС”
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “М”
про стягнення 84105,42 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача
- відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2003р.
у справі № 338/16-2002 позов ТОВ “Торговий дім “УС” до ТОВ “М”
задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.02.2004р. вказане рішення суду змінено та його резолютивну
частину викладено в іншій редакції.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати як таку, що винесена при неправильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права. Заявник
наголошує на тому, що йому була надана продукція, яка не
відповідає зазначеним в договорі умовам.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить постанову
апеляційного господарського суду залишити в силі, посилаючись на
те, процедура приймання по якості була проведена сторонами у
відповідності з умовами законодавства; претензій по якості від
відповідача не надходило, з позовом про недоліки продукції у
встановленому порядку відповідачем заявлено не було.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку
встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність
застосування господарським судом норм матеріального і
процесуального права суд вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2002р між
позивачем та відповідачем було укладено договір № УС-114
(118/н), за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався
виготовити та поставити скляну банку ємкістю 1,7 л в кількості
300 000 шт. у відповідності до креслення банки, відображеному у
додатку № 1 до даного договору, а відповідач (покупець)
зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах даного
договору.
Відповідно до п. 4.1 зазначеного договору відповідач
зобов'язався здійснити оплату кожної партії продукції в розмірі
її вартості протягом 10 календарних днів з дня, коли покупець
зобов'язаний вивезти чергову партію продукції згідно п. 3.1
даного договору.
На виконання вказаного договору, позивачем було поставлено
відповідачу скляну банку ємкістю 1,7 л (ІП-82-1700-40), що
підтверджується видатковими накладними № БКУС-00054 від
24.07.2002р., № БКУС-ООООО55 від 25.07.2002р., № БКУС-0000061
від 26.07.2002р., № БКУС-0000068 від 29.07.2002р., № БКУС-
0000159 від 16.08.2002р. № БКУС-0000179 від 20.08.2002р. та
довіреностями ЯДЯ № 929663 від 22.07.2002р., ЯДЯ |929667 від
15.08.2002р.
Також, 07.08.2002р. між сторонами було укладено додаткову угоду
№ 1 до договору № УС-114 (118/н) від 15.07.2002р., на виконання
умов якої позивачем було відвантажено, а відповідачем було
отримано скляну банку ємкістю 0,5 л (Ш-82-500), що
підтверджується видатковими накладними № БКУС-0000113 від
09.08.2002р., № БКУС-0000160 від 16.08.2002р., № БКУС-0000178
від 20.08.2002р., № БКУС-0000272 від 04.09.2002р. та
довіреностями ЯДЯ № 929665 від 07.08.2002р., ЯДЯ № 929667 від
15.08.2002р., ЯДЯ № 929668 від 03.09.2002р.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на
підставі договору № УС-114 (118/н) та додаткової угоди до нього
за вищевказаними накладними позивачем було поставлено
відповідачу продукцію на загальну суму 179 050,40 грн.
За накладною на повернення продукції № 1916 від 14.10.2002р.
відповідачем було повернуто позивачу скляну банку ємкістю 0,5 л
(Ш-82-500) у кількості 11 008 штук на суму 3082,24 грн.
Відповідач у встановлені зазначеними договором та додатковою
угодою строки свої зобов'язання в повному обсязі не виконав,
розрахувавшись з позивачем за поставлену продукцію лише на суму
117 460 грн., що підтверджується банківськими виписками,
долученими до матеріалів справи.
В інший частині за поставлену згідно договору № УС-114 (118/н)
продукцію відповідач не розрахувався, отже основний борг
відповідача перед позивачем за вказаним вище договором становить
58508,16грн., що встановлено судами та підтверджується актом
звірки розрахунків між сторонами станом на 22.10.2002р.,
долученим до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 161-162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк,
одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що будь-яких
доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем не
надано, а тому стягненню підлягає 58508,16 грн. основного боргу.
Крім того, пунктом 5.2 договору № УС-114 (118/н) сторони
передбачили, що у випадку прострочення оплати за поставлену
продукцію покупець виплачує постачальнику: за прострочення на 5
днів - штраф у розмір 10% від загальної вартості неоплаченої в
строк партії продукції, на 20 днів і більше - у розмір 25% від
загальної вартості неоплаченої в строк партії продукції.
За таких обставин суд першої та апеляційної інстанції дійшли
обґрунтованого висновку, щодо стягнення з відповідача штрафу за
прострочення оплати за поставлену скляну банку ємкістю 1,7 л (ПІ-
82-1700-40) - в сумі 30762,60 грн. та за прострочення оплати за
поставлену скляну банку ємністю 0,5 л (Ш-82-500) - в сумі
10134,15 грн.
Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського
суду не погодилась з висновком суду першої інстанції, що
понесені позивачем витрати в сумі 40000 грн. є збитками і
значила що вони підлягають стягненню як судові витрати.
Між тим, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись
не можна, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката,
визначаються у порядку встановленому Законом України “Про
адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
. Дія вказаного закону поширюється тільки
на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону
України “Про адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
, котра зазначає, що
адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну
освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника
адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити,
одержав свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю та
прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, ст. 44 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає відшкодування сум в якості
судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг,
лише адвокатом, а не будь-яким представником.
За таких обставин та враховуючи, що в матеріалах справи наявний
лише договір № 173-БТ від 01.12.2002р. на надання юридичних
послуг ТОВ “БЗ”, скасувати рішення господарського суду Київської
області та постанову Київського апеляційного господарського суду
в частині задоволення позову в сумі 40000 та в позові в цій
частині відмовити.
Посилання заявника на те, що позивачем було поставлено
продукцію, що не відповідає вимогам по якості, зазначеним в
п. 1.6 договору УС-114 (118/н) отримання від позивача не
приймається до уваги, оскільки Київський апеляційний
господарський суд в своїх постанові зазначив, що відповідач не
надав жодних доказів поставки продукції неналежної якості.
А в силу вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в
іншій частині постанова Київського апеляційного господарського
суду від 23.02.2004 є обґрунтованою і відповідає чинному
законодавству.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Київської області від
19.12.2003р. та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 23.02.2004р. у справі № 338/16-2002 в частині стягнення
40000 грн. та в цій частині в позові відмовити.
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського
суду від 23.02.2004р. по справі № 338/16-2002 залишити без змін.