ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                           ПОСТАНОВА

                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2003                                        Справа N 12/94

Вищий господарський   суд   України   у   складі  колегії  суддів:

головуючий,  суддів,  розглянув касаційну  скаргу  ТОВ  Будівельна

фірма  "ЦЛ"  на постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 11.09.2003 р.  у справі № 12 за  позовом  ТОВ  Будівельна

фірма  "ЦЛ"  до  ЗАТ  ТФПНК  "УН" про зобов'язання передачі мазуту

М-100 в кількості 266 тон на загальну суму 119700 грн.  за  участю

представників позивача, відповідача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.06.2003 р.

позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 266

тон мазуту М-100 на суму 119700 грн.,  1197 грн.  витрат по сплаті

державного  мита,  118  грн.   витрат   на   інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського   апеляційного   господарського  суду  від

11.09.2003 р.  рішення від 05.06.2003 р.  скасовано  та  у  позові

відмовлено.

У касаційній    скарзі   позивач   просить   скасувати   постанову

апеляційного суду від 11.09.2003 р.  посилаючись на  те,  що  вона

прийнята  з порушенням норм чинного законодавства та прийняти нове

рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві  на  касаційну  скаргу  відповідач  просить  оскаржувану

постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши справу,  заслухавши  пояснення представників сторін,  суд

встановив наступне.

У березні 2003 р.  позивач  звернувся  до  господарського  суду  з

позовом  про  зобов'язання  відповідача  з  посиланням  на  ст.ст.

353,356 ЦК України (підряд  на  капітальне  будівництво)  передати

продукцію  на  суму 119700 грн.,  яка придбана ним у ЗАТ "Торговий

дім "УН" та безпідставно утримується відповідачем.

Апеляційний суд повно, всебічно перевірив надані сторонами докази,

належно   їх   оцінив   та   дійшов  обґрунтованого  висновку  про

відсутність підстав для задоволення позову.  При цьому суд виходив

з  того,  що  07.02.2000  р.  між  сторонами  укладено договір про

надання послуг по переробці нафти № 266,  відповідно до умов якого

відповідач зобов'язався переробити нафту позивача та передати йому

вироблені нафтопродукти,  а позивач - оплатити переробку нафти  та

вибрати  свої нафтопродукти на протязі 60 днів з дня підтвердження

поставки   нафти.   Відповідач   значну   частину   нафтопродуктів

відвантажив.

Відпуск (відвантаження  та перевезення) нафтопродуктів проводиться

у відповідності ст.  23 Статуту залізниць України  ( 457-98-п  ) (457-98-п)
        ,

затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 06.04.98

р.  № 457;  Правил оформлення перевізних документів ( z0863-00  ) (z0863-00)
        ,

затверджених   наказом   Міністерства   транспорту   України   від

21.11.2000  р.  № 644;  Правил   планування   перевезень  вантажів

( z1030-02 ) (z1030-02)
        , затверджених наказом Міністерства транспорту України

від 09.12.2002 р.  № 873  тощо.  До  того  ж  слід  зазначити,  що

відвантаження  та  перевезення кожної номенклатури нафтопродуктів,

зокрема залізничним транспортом, має свою специфіку і можливе лише

за  умови  укладення відповідних договорів та надання відповідного

замовлення із зазначенням їх кількості,  які потрібно відвантажити

та перевезти,  виду транспорту, станції відвантаження відправлення

та призначення інше.

У даному випадку,  позивачем не  виконано  обов'язкові  умови  про

надання переліку документів, які є обов'язковими для відвантаження

нафтопродуктів,  тому апеляційним судом  правомірно  відмовлено  з

задоволенні  позовних  вимог.  При  цьому,  позивач не позбавлений

права отримати нафтопродукти,  вчинивши певні дії, які передбачені

чинним законодавством.

Твердження скаржника в касаційній скарзі про існування інших подій

ніж тих,  які встановлені судом,  помилкові і  не  ґрунтуються  на

матеріалах справи.

Решта доводів   скарги   зводяться   до   необхідності   вирішення

касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів позивача

над   іншими,   тобто   здійснення   відмінної  від  місцевого  та

апеляційного суду оцінки доказів,  що суперечить вимогам ст. 111-7

ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , тому до уваги не приймаються.

Отже, прийнята  апеляційним  судом постанова відповідає обставинам

справи,  діючому  законодавству,  тому  підстав  для   задоволення

касаційної скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 111-9, 111-11 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд

                           ПОСТАНОВИВ:

1. Постанову Харківського  апеляційного  господарського  суду  від

11.09.2003 р. залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ Будівельна

фірма "ЦЛ" - без задоволення.