ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.12.2003 Справа N 21/405
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача у справі),
суддів;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ч-ському районі
м. Н-ська
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
23.10.2003 р.
у справі № Х5
господарського суду м. Н-ська
за позовом Приватного підприємства "ХХХ"
до Державної податкової інспекції у Ч-ському районі
м. Н-ська
про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення,
за участю представників від:
позивача - присутні,
відповідача - не з'явились;
ВСТАНОВИВ:
Позивачем заявлено позов про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська від 13.11.2002
№ 0001072301/0 і від 25.04.2003 № 001072301/3 про донарахування ПП
"ХХХ" податкового зобов'язання в сумі 4 126 121, 00 грн., в т.ч.
основний платіж (ПДВ) 3 313 172, 00 грн. і штрафні санкції
812 949, 00 грн., а також визнання висновків акта документальної
перевірки ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 2301-087 від
4.11.2002, як таких, що прийняті з порушенням чинного
законодавства.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від 18.07.2003 (суддя
А.А.А.) позов задоволено частково: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 001072301/3
від 25.03.2003, а в іншій частині провадження у справі припинено.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
23.10.2003 (головуючий-суддя Б.Б.Б., судді В.В.В., Г.Г.Г.) рішення
місцевого господарського суду залишене без змін.
Рішення та постанова мотивовані тим, що ПП "ХХХ" в договірних
відносинах з покупцями та постачальниками використовувало векселі
в якості розрахункового документа для здійснення розрахунків за
отримані товари та послуги, отже висновок ДПІ у Ч-ському районі м.
Н-ська, що міститься в акті перевірки від 04.11.2002 № 2301-082,
податковому повідомленні-рішенні від 13.11.2002 № 0001072301/0 та
податковому повідомленні-рішенні від 25.04.2003 № 001072301/3 про
донарахування ПП "ХХХ" податкового зобов'язання в сумі 4 126 121,
00 грн. документально не підтверджений.
В частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ
у Ч-ському районі м. Н-ська № 0001072301/0 від 13.11.2003
провадженням у справі припинено, оскільки наведене рішення
скасоване рішенням ДПА України від 11.04.2003.
В частині визнання висновків акта документальної перевірки ДПІ у
Ч-ському районі м. Н-ська від 04.11.2002 № 2301-087 припинено з
мотивів того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах
України.
В касаційній скарзі податкової інспекції ставиться питання про
скасування постанови Н-ського апеляційного господарського суду від
23.10.2003 у справі № Х5 в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 25.04.2003 № 0001072301/3 та постановити
рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що в судових актах неправильно
застосовані норми Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від
19.02.1993 № 15-93, пп. 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 1.6 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від
28.12.1994 та пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Судом встановлено, що ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська була
проведена перевірка дотримання вимог законодавства про
оподаткування приватним підприємством "ХХХ" за період з 30.10.1998
по 01.07.2002, за результатами якої був складений акт від
04.11.2002 № 2301-087. Перевіркою встановлено, що підприємством
було порушено пп. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997, а отже зменшено
податкові зобов'язання на 3 309 ,1 тис. грн., що призвело до
заниження частки суми зобов'язання з ПДВ з позитивним значенням на
2 765, 3 тис. грн., завищенням чистої суми зобов'язання з ПДВ з
від'ємним значенням на 543, 8 тис. грн..
Також, за висновками перевірки, підприємство в порушення пп. 7.4.3
п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не проводило розподіл податкового кредиту по
оподаткованих та неоподаткованих операціях відповідно відсотку
обсягу операцій з продажу за грошові кошти цінних паперів, обліку
цінних паперів, емісії цінних паперів в загальному обсягу продажу,
що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ на
4 060 грн..
Отже, за результатами перевірки підприємству було донараховано
податок на додану вартість на загальну суму 3 313 172, 00 грн., в
т.ч. донараховано суму зобов'язань з ПДВ в розмірі 2 766 261 грн.,
зменшено заявлене до відшкодування ПДВ з від'ємним значенням на
суму 546 911 грн..
На підставі акту перевірки, податковою інспекцією 13.11.2002
прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001072301/0 та
податкове повідомлення-рішення від 25.04.2003 № 001072301/3, яким
позивачу донараховано податкове зобов'язання в сумі 3 313 172,00
грн. і штрафні (фінансові) санкції 812 949, 00 грн.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що підприємством "ХХХ" протягом
2000-2002 рр. було укладено договори купівлі-продажу, по яких
розрахунок за отримані товари (послуги) передбачено у грошовій
формі.
Сторонами були укладені додаткові угоди про зміну порядку
розрахунків за отримані товари, відповідно до яких розрахунок
повинен проводитись не грошовими коштами, а шляхом передачі
векселів емітованими третіми особами.
На підставі зазначених угод в оплату отриманих товарів
підприємством "ХХХ" здійснювалась передача векселів, яка
оформлювалась актами прийому-передачі векселів.
Отже, ПП "ХХХ" в договірних відносинах з покупцями та
постачальниками використовувало векселі в якості розрахункового
документу для здійснення розрахунків за отримані товари та
послуги.
Згідно з пунктом 1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.1994 (в редакції Закону
України від 22.05.1997 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
) товари - матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску
емісії) та погашення.
Відповідно до пункту 1.4 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
продаж товарів - будь-які
операції, що здійснюються згідно з цивільно-правовими договорами,
які передбачають передачу прав власності на такі товари за
компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з
безоплатним наданням товарів. Оскільки операції з передачі
векселів у розрахунок за придбані товарноматеріальні цінності
передбачають передачу прав власності на такі векселі від покупця
товарів їх продавцю, для цілей оподаткування такі операції
визнаються операціями з продажу товарів.
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
операції з продажу товарів є
об'єктом оподаткування ПДВ.
Пунктом 3.2 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено перелік операцій, що не є об'єктом
оподаткування ПДВ незалежно від того, чи мають такі операції
ознаки об'єкту оподаткування відповідно до його загального
визначення, встановленого пунктом 3.1 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
бартер (товарний
обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення
розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій,
ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної
заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування
коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів
(робіт, послуг). Враховуючи те, що кошти на розрахунковий рахунок
шахти у результаті операцій з використанням векселів не надійшли,
відповідачем зроблено висновок про те, що названі операції є
бартерними та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість
за ставкою 20 відсотків.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про цінні
папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель - це цінний папір,
який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця
сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику
векселя (векселедержателю).
Відповідно до пункту 6 Інструкції № 7 Національного банку України
"Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України"
( v0204500-96 ) (v0204500-96)
, затвердженої постановою Правління Національного
банку України від 02.08.1996 № 204 (із подальшими змінами і
доповненнями) вексель є розрахунковим документом, за яким
здійснюються безготівкові розрахунки.
Колегія суддів вважає, що слід погодитись з висновками в судових
актах проте, що у названих операціях вексель виконував функції
розрахункового документа.
За таких обставин нарахування державною податковою інспекцією
податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій є
необґрунтованим.
У той же час, відповідач у касаційній скарзі не навів заперечень
та обґрунтованих доводів, що вексель використовувався не в якості
розрахункового документа, а виступав як товар.
В рішенні та постанові апеляційного суду щодо операцій з продажу
цінних паперів (векселів), за грошові кошти, емісію векселів та
обмін на інші векселі зроблено висновок про безпідставність
розподілу операцій на оподатковані та неоподатковані з мотивів
того, що продаж цінних паперів (векселів) за грошові кошти
здійснювались підприємством із залученням торговців цінними
паперами.
Отже, висновки суду про безпідставність розподілу податкового
кредиту на оподатковані і неоподатковані податкові операції.
У зв'язку з наведеним, спірне рішення відповідача не відповідає
вимогам законодавства. Тому постанова апеляційного господарського
суду підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга без
задоволення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ч-ському районі
м. Н-ська від 23.10.2003 залишити без задоволення, а постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від 23.10.2003 у справі
№ Х5 - без змін.