ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.12.2003 Справа N 19-31/5-03-219
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Н-ського морського торговельного порту
на постанову від 09.09.2003
Ч-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х9
за позовом Н-ського морського торговельного порту
до ТОВ "ХХХ"
про стягнення 1 163 450 грн. 43 коп.
в судове засідання прибули представники сторін:
позивача: присутній,
відповідача: присутні;
Заслухавши суддю-доповідача А.А.А, пояснення представників сторін
та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з заявою про стягнення з
від-повідача 1163450,43 грн. за договором експлуатаційного
управління судном "YYY", з яких 801386,85 грн. - основний борг за
щомісячними платежами (еквівалент 150617,06 дол. США за весь
період знаходження судна у менеджменті відповідача); 362063,58
грн. - збитки, спричинені неналежним виконанням відповідачем
зобов'язань за договором.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 07.07.2003 (суддя
Б.Б.Б.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
09.09.2003 (колегія суддів: В.В.В., Г.Г.Г., Д.Д.Д.) рішення у
справі залишене без зміни.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що 29.11.2000 між
сторонами у справі був укладений договір № 74-С експлуатаційного
керування судна "YYY" (стандартна угода "ZZZ" - договір
менеджмента судна). Судно "YYY" знаходилося у менеджменті з
05.12.2000 по 23.02.2001, та з 06.03.2001 по 18.12.2001.
Відповідно до умов договору, відповідач як менеджер, зобов'язався
протягом дії договору виконувати як агент від імені і за
дорученням судовласника певні функції, згідно переліку,
стверджувально позначених у боксах п.5 - 14 частини 1 договору:
технічне керівництво, фрахтування, постачання провізії, постачання
палива, експлуатація. При цьому, за домовленістю сторін,
зафіксованою у ст.ст. 3-7 частини 2 договору, агент зобов'язаний
здійснювати організацію постачання провізії, палива, запчастин
тощо за рахунок фрахту. Менеджери згідно вказівок судновласника
організовують фрахтову службу; пошук і проведення переговорів про
фрахтування судна і укладення чартерів на їх виконання або інших
договорів.
Окремо сторонами зазначено, що при поверненні судна з менеджменту,
управляючі заперечують наявність запасу палива і масел не менше
тієї кількості, яка була при передачі судна в менеджмент.
Пункт 15 боксової частини та ч. 2 ст. 16 договору містить
визначення обов'язку управляючих забезпечувати сплату
судновласнику доходів від експлуатації у розмірі 20000 дол. США до
15 числа місяця, слідуючого за звітним. Преамбулою ч. 2 договору
визначено, що "доходи від експлуатації" - це сума, яка
перераховується щомісячно менеджером судновласнику для покриття
його витрат.
Отже, такий договір за своєю правовою природою є договором
доручення і підпадає під правове регулювання норм глави 34 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
і глави 5 Кодексу торговельного мореплавства
України ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
; договір доручення виступає як договір
морського агентування, тому для виникнення зобов'язання
відповідача по сплаті щомісячної певної грошової суми потрібно
існування двох обставин: наявність прибутку від експлуатації судна
та реальні витрати позивача.
Доходи відповідача від експлуатації судна склали 734478 дол. США,
що підтверджується стейтментом надходжень нетто-фрахта по т/х
"YYY" та відповідними інвойсами.
Відповідачем до матеріалів справи надані документи (рахунки, плат.
доручення, листування сторін, довідка капітана судна, стейтмент
витрат нетто-фрахта), які свідчать, що за період знаходження судна
у менеджменті, останнім, відповідно до умов договору, за рахунок
суми фрахту понесені витрати у розмірі 736290,07 грн., а тому
вимоги про стягнення заборгованості по щомісячних платежах понад
суму отриманих відповідачем доходів від експлуатації судна є
необґрунтованими.
Необґрунтованими є і вимоги про стягнення збитків у сумі 362063,58
грн., так як відповідно до умов п. 12.2 ст. 12 ч. 2 договору
покладення відповідальності за будь-які збитки, у т.ч. неотримані
доходи на менеджерів можливо тільки за наявності вини у їх діях.
Така умова договору кореспондується із положеннями ст. 203 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Вимога про відшкодування збитків у сумі 37727,82 грн., які складає
витрати позивача на закупівлю продукції та її декларування не
ґрунтується на умовах договору, оскільки сторони домовилися, що
організацію постачання провізії здійснюють менеджери за рахунок
фрахту.
Посилання позивача на те, що при поверненні судна із менеджменту,
було менше у наявності на 102,2 тн. моторного палива, на 23,5 тн.
дизельного палива та на 3, 875 тн. масел, що суперечить
домовленості сторін про повернення рівної кількості зазначеної
продукції, і у зв'язку з цим заявлена позивачем вимога про
стягнення 48867,39 грн. вартості продукції, яка складає недостачу,
судом відхилена, так як дані розрахунку порту не співпадають з
даними в актах та не враховують показники кількості продукції на
05.12.2000 - дату первісного приймання судна в менеджмент
відповідачем.
Не підтверджені документально вимоги про відшкодування 309910,74
грн., які складають нібито наявні на судні на 05.12.2000
запчастини та матеріали. Умовами договору також не передбачено
зобов'язання відповідача оплачувати вартість телефонних
переговорів.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на
неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм права.
Зокрема, позивач вважає, що договір експлуатаційного керівництва
судном є договором майнового найму, істотними умовами якого є
передача майна у тимчасове користування за плату. Обумовлена
сторонами плата не залежить від ефективності використання майна.
Отримання відповідачем доходів від експлуатації у розмірі 734782
дол. США, які суд вважає доведеними, викликають у позивача сумнів.
Доказами дійсних доходів та витрат відповідача можуть бути
оригінальні документи про укладення договорів на морські
перевезення; платіжні документи про отримання фрахтових платежів
та розпорядження ними; документи, що підтверджують вартість
перевезених вантажів по кожному рейсу і т.д.
Позовні вимоги про відшкодування збитків залишені судом без
задоволення безпідставно.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин
справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачається, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
за договором фрахтування судна на певний час
судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати
судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для
інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Посилання
скаржника на те, що договір фрахтування кореспондується з
договором майнового найму є правильним.
Особливістю зазначених договорів є те, що майно (судно)
передається наймачеві (фрахтувальнику) у повне користування. За
укладеним між сторонами договором експлуатаційного керівництва,
порту належать певні функції за правом володіти та користуватися
судном: менеджер діє як агент від імені і за дорученням
судновласника; менеджери згідно вказівок судновласника
організовують пошук і проведення переговорів про фрахтування судна
і укладення чартерів та їх виконання, або інших договорів та інше.
Отже, укладений між сторонами договір не є договором фрахтування,
однак певні його умови відповідають правовідносинам фрахтування.
Відповідно до ст. 386 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором
доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від
імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Зважаючи, що умовами договору передбачені певні зобов'язання
відповідача діяти від імені позивача і за його дорученням, Вищий
господарський суд України погоджується з висновком судів першої та
апеляційної інстанцій, що такі умови договору є правовідносинами
доручення, які регулюються гл. 34 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Отже,
погоджені сторонами умови договору регулюються різними видами
договорів, що не суперечить нормам цивільного законодавства. Умова
договору про обов'язок управляючого (відповідача) сплачувати
судновласнику доходи від експлуатації для покриття його витрат є
характерною ознакою здійснення сторонами сумісної діяльності з
розмежуванням функцій. Обов'язок відповідача сплачувати
судновласнику кошти має дві ознаки: доходи від експлуатації,
витрати судновласника. Відмова судовими рішеннями, що
оскаржуються, у задоволені позовних вимог про стягнення доходів
від експлуатації, є обґрунтованою.
Зважаючи на те, що кожна із сторін за умовами договору мала певні
функції з експлуатації судна, відшкодування збитків, заявлених
позивачем до стягнення, правомірно розглянуто судом з урахуванням
вини відповідача.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Н-ського морського торговельного порту залишити
без задоволення.
Постанову від 09.09.2003 Ч-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х9 залишити без зміни.