ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.12.2003 Справа N 28/248
(постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 27.04.2004
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В.Овечкіна - головуючого, Є.Чернова, В.Цвігун за участю
представників: - позивача К.Антонов - відповідача І.Попова
розглянув касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду у справі
N 28/248 за позовом Всеукраїнського культурно-просвітницкого
центру "Нове життя" до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про
визнання рішення недійсним в с т а н о в и в:
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.05.2003 (суддя
І.Усатенко) позовні вимоги задоволені, спірне рішення відповідача
визнано недійсним.
Постановою апеляційного господарського суду від 30.09.2003
(судді О.Муравйов, А.Мартюк, О.Вербицька) рішення суду залишено
без зміни, т.я. не доведено, коли саме позивач отримав копію
платіжного доручення про отримання коштів за реалізоване майно у
зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань, договір іпотеки не
підпадає під операції, пов'язані з продажем товарів, що,
відповідно, не тягне обов'язку по сплаті податків.
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить рішення суду у
цій справі скасувати, у позові відмовити, т.я. податкове
зобов'язання виникло у позивача на день реалізації товарів з
прилюдних торгів, є постанова ВГС України по аналогічній справі.
Позивач просить рішення суду залишити без зміни, оскільки
процесуальні документи прийняті без порушення норм матеріального
та процесуального права.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи та вважає можливим
задовольнити касаційну скаргу з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що за умовами договору
іпотеки від 11.09.96 р., укладеним позивачем (заставодавець) та
комерційним банком "Фінанси і кредит" (заставодержатель) останній
набуває права звернення стягнення на заставлене майно у разі, коли
на день настання терміну виконання позичальником (СП "Пан") його
зобов'язань за кредитним договором він не поверне заставодержателю
суму кредиту і проценти за користування кредитом.
Згідно п. 3.2 договору іпотеки від 11.09.96 р., звернення
стягнення на заставлене майно здійснюється у безспірному порядку
на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Оскільки позичальник (СП "Пан") не виконав своїх зобов'язань
за кредитним договором з КБ "Фінанси і кредит", приватним
нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений
виконавчий напис, зареєстрований 12.08.98 р. за N 4445, за яким у
безспірному порядку проводиться стягнення з КПЦ "Нове життя", що
виступає майновим поручителем СП "Пан" за невиконання його
зобов'язань за договором від 07.08.96 р. N 64-01-96 про відкриття
кредитної лінії, грошових коштів в сумі 367015,56 грн.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
виконавчі написи є рішеннями, які
підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
виконавче провадження - це сукупність дій органів і
посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на
примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових
осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах
повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими
актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а
також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають
примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання виконавчого напису нотаріуса від
12.08.98 р. за N 4445 здійснювалося державним виконавцем відділу
Державної виконавчої служби Подільського районного управління
юстиції м. Києва.
Згідно з преамбулою Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
цей Закон визначає умови і порядок
виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що
відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі
невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 24 та ст. 30 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
в постанові про відкриття
виконавчого провадження державний виконавець встановлює строк для
добровільного виконання виконавчого документа; державний
виконавець, починаючи з виконання рішення, повинен пересвідчитися
чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого
провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне
виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до
статті 24 цього Закону. Якщо боржник у встановлений строк
добровільно не виконав рішення повністю або частково, державний
виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання у межах
строку, передбаченого статтею 25 цього Закону.
Отже, Закон України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
надає боржнику право виконати виконавчий документ добровільно. В
разі невиконання документа боржником добровільно, державний
виконавець, розпочинаючи дії по примусовому виконанню документа,
фактично бере на себе зобов'язання боржника (НВЦ "Нове життя")
перед стягувачем (КБ "Фінанси і кредит"), оскільки боржник в
наданий державним виконавцем строк, маючи юридичну та фактичну
можливість виконати своє зобов'язання, не зробив цього.
Як наслідок, повноваження державного виконавця по
розпорядженню арештованим та описаним майном позивача (боржника) є
повноваженнями законного представника боржника, оскільки арешт
майна та його реалізація незалежно від волі обмежують дієздатність
боржника.
В результаті державний виконавець своїми діями по
розпорядженню майном боржника створює для нього правові наслідки,
в тому числі і по сплаті податків.
Операція з продажу будинку N 22-а по вулиці Боричів Тік в
м. Києві, на який було накладено арешт державним виконавцем,
підпадає під визначення терміну "продаж товарів", який наведено у
п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, продаж товарів - це будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу
прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків
її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Будинок, який був предметом застави, належав НВЦ "Нове життя"
на праві власності.
Згідно ст.181 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 1 Закону України
"Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
застава виникає в силу договору. Будинок
по вулиці Боричів Тік, 22-а був переданий у заставу згідно з
цивільно-правовим (договором іпотеки від 11.09.96 р.).
Той факт, що реалізація договору іпотеки від 11.09.96 р.
здійснювалася в примусовому порядку шляхом продажу з прилюдних
торгів не змінює власника арештованого майна та не позбавляє
договір іпотеки статусу цивільно-правового договору.
На те, що продавцем арештованого майна є саме боржник (НВЦ
"Нове життя") і саме він передає право власності на майно іншій
особі при примусовій реалізації заставленого майна, вказують також
норми п.п. 2.1, 3.2, 6.1 Тимчасового положення про порядок
проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого
майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від
27.10.99 р. N 68/5 ( z0745-99 ) (z0745-99)
, зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 02.11.99 р. за N 745/4038.
Відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, об'єктом оподаткування є операції
платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг
за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі
права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Оскільки виконання договору іпотеки в примусовому порядку
передбачає перехід права власності від НВЦ "Нове життя" до
покупця, то відповідна операція є продажем в розумінні Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та є
об'єктом оподаткування згідно п. 3.1 ст.3 цього Закону.
При цьому п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не ставить віднесення певних видів
операцій до операцій з продажу товарів в залежність від отримання
продавцем компенсації за такі товари.
Крім того, пункт 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який містить вичерпний перелік
операцій, які не є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість, не передбачає звільнення від оподаткування операцій з
продажу майна, яке є предметом застави, в примусовому порядку.
Оскільки позивач, здійснюючи операції з продажу майна,
підпадає під визначення платника податку на додану вартість, то
згідно пп. 7.3.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у нього в грудні 2000 року, тобто на дату
реалізації заставленого майна з прилюдних торгів, виникає
податкове зобов'язання з податку на додану вартість.
Оскільки позивач до моменту відчуження майна не був
зареєстрований платником податку на додану вартість, а в момент
відчуження досяг обсягів, встановлених п. 2.1 ст.2 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, він відповідно до
вимог п.9.3 ст.9 цього Закону мав зареєструватися платником ПДВ у
порядку, передбаченому діючим законодавством.
Практика розгляду аналогічних справ знайшла відображення у
постановах ВГС України з таким же предметом спору. Зокрема,у
справі ВГС України N 3/404 від 14.05.2003 зазначено, що
відчуження об'єкта застави прирівнюється до його
продажу, податкові зобов'язання виникають у боржника у день
продажу майна, незалежно від надходження грошей до боржника у
нього виникають зобов'язання по сплаті ПДВ.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду у
справі N 28/248 та рішення по цій справі від 15.05.2003 скасувати.
У позові відмовити.
3. Витрати по сплаті державного мита, в тому числі за
перегляд у касаційній інстанції, віднести на позивача. Доручити
господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.