ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2003 Справа N 1/39
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів : Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу АП ТзОВ "Великокучурівське"
на постанову від 06.02.2003 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 1/39
господарського суду Чернівецької області
за позовом АП ТзОВ "Великокучурівське"
до ДПІ у Сторожинецькому районі
про визнання недійсним п. 2.10 акту перевірки та податкового
повідомлення
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
В С Т А Н ОВ И В :
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.11.2002
року (суддя Желік Б.Є.) у справі № 1/39 позов задоволено; визнано
недійсним пункт 2.10 акту ДПІ Сторожинецького району № 283 від
09.08.2002 р. та податкове повідомлення №0000182323/0 від
09.08.2002р.; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. в
повернення державного мита та 118 грн. витрат за
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
06.02.2003 р. (головуючий суддя - Юрченко Я.О., судді - Галушко
Н.А., Процик Т.С.) у справі № 1/39 рішення господарського суду
Чернівецької області від 04.11.2002 р. у справі № 1/39 скасоване
повністю; провадження у справі в частині визнання недійсним п.2.1.
акту ДПІ Сторожинецького району Чернівецької області №283 від
09.08.2002 року припинено; в частині визнання податкового
повідомлення №0000182323/0 від 09.08.2002 року недійсним в позові
відмовлено; стягнуто с позивача на користь державного бюджету
42,50 державного мита за подання апеляційної скарги.
В касаційній скарзі позивач просить постанову Львівського
апеляційного господарського суду скасувати в частині визнання
податкового повідомлення №0000182323/0 від 09.09.2002 р.
недійсним, посилаючись на неправильне застосування апеляційним
господарським судом Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
(далі Закон про РРО) а також Постанови
Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №108 ( 108-95-п ) (108-95-п)
.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про
судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд
виконавши всі умови процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що на підставі
акту про результати перевірки дотримання вимог податкового
законодавства про оподаткування АП ТзОВ "Великокучурівське" за
№283 від 09.08.2002 року, яка проводилась в період з 26.07.2002
року по 09.08.2002 року та охоплювала період з 01.01.2001 року по
01.08.2002 року, було надіслано позивачу податкове повідомлення
№0000182323/0 від 09.08.2002 року з вимогою сплатити штрафні
санкції в сумі 15764грн.50 коп. за порушення п.1 ст.3 Закону про
РРО ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
у зв'язку з тим, що за період 01.01.2001 року по
01.08.2002 року оприбуткування в касу підприємства виручки,
одержаної від реалізації товарів невласного виробництва в сумі
3152 грн. 90 коп. було проведено без застосування реєстрації
розрахункових операцій.
Суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу в частині визнання
недійсним п.2.10 вищезазначеного акту документальної перевірки
позивача.
Апеляційна інстанція правомірно скасувала в цій частині рішення
суду та припинила провадження по справі по п.1 ч.1 ст.80 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки актом документальної перевірки лише
оформляються факти порушень податкового та іншого законодавства
Акт державного чи іншого органу, спір про визнання якого недійсним
підвідомчій господарським судам в силу ст. 12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
- це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний
письмовий документ, який породжує певні правові наслідки,
спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має
обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
З огляду на наведене, не можуть оспорюватися в господарському суді
акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб,
вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці
акти не мають обов'язкового характеру.
Таким чином, складені посадовими особами податкових органів (у
тому числі їх керівниками чи заступниками керівників) акти
перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів,
кошторисів, інших документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою
податків (обов'язкових платежів), а також інші матеріали
документальних перевірок (довідки, розрахунки, письмові пропозиції
осіб, що здійснювали перевірку тощо), не можуть розглядатись як
акти у розумінні пункту першого частини першої статті 12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
і отже не можуть бути предметом спору у
господарському суді. Викладені у цих документах обставини можуть
бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи
його заступником відповідних заходів.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін в цій
частині постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Разом з тим, зазначеною перевіркою, зокрема, встановлено порушення
п.1 ст.3 Закону про РРО ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а саме, що підприємством за
період 01.01.2001 р. по 01.08.2002 р. оприбуткована в касу
підприємства виручка за реалізацію продукції не власного
виробництва в сумі 3152,90 грн. без проведення розрахунків через
реєстратор розрахункових операцій.
Спірним податковим повідомленням на підставі п.1 (в спірному
рішенні помилково зазначено ч. 3) ст. 17 Закону про РРО
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції
в сумі 15764,50 грн. (5-ти кратний розмір вартості проданих
товарів).
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про визнання
недійсним податкового повідомлення саме тому, що відповідач не
відноситься до кола осіб, які здійснюють діяльність в сфері
торгівлі, громадського харчування та надання послуг, і дія Закону
про РРО на нього не поширюється.
Суд апеляційної інстанції скасував в цій частині рішення суду
першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог мотивуючи свою позицію тим, що
перевіркою встановлено і не заперечується позивачем те, що
підприємство здійснювало торгівлю продукцією не власного
виробництва, а тому воно, згідно ст. 9 Закону про РРО
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не може не застосовувати реєстраторів розрахункових
операцій та розрахункових книжок.
Разом з тим, суди обох інстанцій не з'ясували наступних обставин,
які мають значення для справи, чим припустилися істотної
неповноти, а тому і рішення і постанова підлягають скасуванню в
частині позовних вимог про визнання податкового повідомлення
недійсним, з направленням справи на новий розгляд.
Згідно ст.1 Закону про РРО ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
реєстратори розрахункових
операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами
підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями,
відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти
підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків
в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням
платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу
товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами
підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу
іноземної валюти.
Статтею 3 Закону про РРО ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
передбачені певні
зобов'язання суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють
розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при
продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону про РРО ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
(зі змінами і
доповненнями від 04.10.2001 р.) реєстратори розрахункових операцій
та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі
продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами,
установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств
торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків
у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням
прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних
квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому
порядку.
З контексту вищенаведених норм Закону про РРО вбачається, що
поняття "сфера торгівлі" та "підприємство торгівлі" не є
тотожними.
Діючим законодавством не визначено поняття сфери торгівлі,
громадського харчування та послуг.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді цієї справи
судам слід визначитися щодо того чи здійснював позивач операції з
розрахунків при продажу товарів (наданні послуг) в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг, а тому, чи поширюється на нього
дія Закону про РРО.
При цьому з'ясуванню підлягає не основна сфера діяльності
підприємства позивача, а здійснення чи нездійснення операцій в
визначених Законом про РРО сферах.
Згідно Указу Президента України "Про місцеві податки і збори"
( 565/99 ) (565/99)
торгівельна діяльність - ініціативна самостійна
діяльність юридичних осіб і громадян, пов'язана з купівлею та
продажем товарів з метою отримання прибутку.
Відповідно до ст.2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про
порядок зайняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного
обслуговування населення" ( 108-95-п ) (108-95-п)
торгівельна діяльність - це
ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо
здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою
отримання прибутку.
З огляду на наведене для визначення виду діяльності як
торгівельної обов'язковим є попереднє придбання товарів та
подальший їх продаж.
Таким чином торгівля поза сферою торгівельної діяльності
передбачає реалізацію списаних основних фондів, які
використовувались у власній господарській діяльності.
Продаж промисловим підприємством неліквідів також не попадає в
сферу торговельної діяльності, а це звільняє подібні операції від
обов'язкового застосування РРО.
Позивач зазначав, що здійснював продаж через касу підприємства
основних засобів - запчастин, які були у використанні та прийшли у
непридатність для сільськогосподарської техніки. Суди оцінки
зазначеним доводам не дали.
Основний сфера діяльності не є одночасно єдиною можливою сферою
діяльності підприємства. Враховуючи, що Закон про РРО не ставить
застосування РРО в залежність від основної сфери діяльності, та
виходячи з того, що суб'єкт господарської діяльності має право
здійснювати діяльність в будь-яких сферах, передбачених його
статутом, а однією з сфер діяльності позивача, передбачених
статутом (а.с.29) є проведення товарообмінних та торгових операцій
власними магазинами, суди мали дати оцінку та встановити чи
проводив позивач розрахункові операції в сфері діяльності,
встановленій перевіркою, яка передбачають обов'язкове застосування
РРО.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При
новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, пп.1,3 ч.1 ст.111-9, ч.1
ст.111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу АП ТзОВ "Великокучурівське" на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2003 року
по справі № 1/39 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
06.02.2003 року в частині припинення провадження у справі за
позовом про визнання недійсним п.2.10 акту ДПІ Сторожинецького
району Чернівецької області №283 від 09.08.2002 року - залишити
без змін.
Рішення господарського суду Чернівецької області від 04.11.2002
року в частині визнання недійсним податкового повідомлення
№0000182323/0 від 09.08.2002 року та постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 06.02.2003 року в частині
відмови в позові про визнання недійсним податкового повідомлення
№0000182323/0 від 09.08.2002 року по справі № 1/39 - скасувати.
Справу № 1/39 в частині визнання недійсним податкового
повідомлення №0000182323/0 від 09.08.2002 року направити
господарському суду Чернівецької області на новий розгляд.
Головуючий суддя Є.Усенко
Судді С.Бакуліна
О.Глос