ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2003 Справа N 23/53
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши за участю представників:
Товариства з обмеженою присутній,
відповідальністю "Ф"
ДПІ у Орджонікідзевському присутній,
районі м. Запоріжжя
касаційну скаргу ДПІ у Орджонікідзевському
районі м.Запоріжжя
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від
24.07.2003 р.
у справі № 23
за позовом ТОВ "Ф"
до ДПІ у Орджонікідзевському районі
м. Запоріжжя
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від
28.03.2003 р.
№ 0000452302/7179,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.05.2003р.,
залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 24.07.2003 р., позов задоволено: податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
від 28.03.2003 р. № 0000452302/7179 про визначення позивачу
податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість
у сумі 101621,00 грн., у тому числі 81405,00 грн. - основний
платіж, та 20216,00 грн. - штрафні санкції визнано недійсним з тих
мотивів, що позивач обґрунтовано відповідно до підпункту 7.4.1
пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
включив до складу податкового кредиту суми ПДВ,
сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням
товарноматеріальних цінностей, робіт (послуг), основних засобів,
використаних у зв'язку з ремонтом і підготовкою до роботи цеху по
виробництву фасадних склопакетів.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені у
справі судові рішення, та прийняти нове рішення про відмову в
позові, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального права , зокрема, підпункту 7.4.1
пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та підпунктів 8.2.1, 8.3.1, 8.8.1 ст. 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
В судовому засіданні суду касаційної інстанції, призначеному на
27.11.2003 р. о 9 год. 45 хв., оголошувалась перерва до 16 год.
11.12.2003 р.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав касаційну
скаргу та заперечення представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи і правильність їх юридичної оцінки в
рішенні та постанові, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2002 році позивач
здійснював ремонт та підготовку до функціонування цеха по
виробництву фасадних склопакетів. Понесені у зв'язку з цим витрати
на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг)
позивач обліковував у бухгалтерському обліку на рахунку "КІ" та не
включав їх до складу валових витрат.
В третьому кварталі цього ж року обладнання, використане в
підготовці цеха дофункціонування було введене в експлуатацію,
однак відповідно до наказу № 55 від 01.11.2002 р. було
законсервоване із сторнуванням у податковому обліку амортизаційних
відрахувань, нарахованих у четвертому кварталі на балансову
вартість вказаного обладнання.
Наряду з цим позивач у податковому обліку по податку на додану
вартість (податкові декларації за березень-вересень, грудень 2002
року) до складу податкового кредиту включив 81405,00 грн. ПДВ,
сплаченого у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей,
робіт (послуг) та обладнання, використаних на ремонт та підготовку
до функціонування вказаного цеха.
Донарахування позивачу суми податкових зобов'язань за оспорюваним
податковим повідомленням-рішенням стало наслідком зменшення
контролюючим органом задекларованого ТОВ "Ф" податкового кредиту
на вказану суму.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням)
основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу
податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків
введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав
платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного
періоду.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що вказаною
правовою нормою право платника податку на включення до податкового
кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням чи
спорудженням основних фондів, ставиться в залежність від їх
призначення та наміру платника використовувати придбаний чи
споруджений об'єкт у власній господарській діяльності і що
ремонтні роботи та придбання основних засобів для облаштування
цеха здійснювалися позивачем для власних виробничих потреб.
Разом з тим, відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 ст. 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у
господарській діяльності платника податку протягом періоду, який
перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію
таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово
зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
В силу пункту 1.11 ст.1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
це визначення основних фондів поширюється
і на сферу правовідносин, що виникають у зв'язку із сплатою ПДВ.
Як передбачено пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку 7 "Основні засоби" ( z0288-00 ) (z0288-00)
, затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованого
в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, основні
засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою
використання їх у процесі виробництва або постачання товарів,
надання послуг, здавання в npemds іншим особам або для здійснення
адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк
корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.
Пунктом 22 цього Положення ( z0288-00 ) (z0288-00)
(стандарту) закріплено, що
об'єктом амортизації є вартість основних засобів (крім вартості
землі і незавершених капітальних інвестицій).
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і
господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої
наказом Міністерства України від 30.11.99 № 291, інформація про
наявність та рух об'єктів, які віднесені до складу основних
засобів, обліковується й узагальнюється на синтетичному рахунку 10
"Основні засоби" ( z0288-00 ) (z0288-00)
. Синтетичний рахунок 15 "КІ"
призначений для обліку витрат на придбання або створення
матеріальних і нематеріальних активів.
Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
податкова
звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Беручи до уваги, що пунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
амортизація
основних фондів чи нематеріальних активів передбачена як необхідна
умова для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених
(нарахованих) платником у зв'язку з їх придбанням (спорудженням),
податковий кредит може складатися із сум ПДВ, сплачених
(нарахованих) у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних
фондів, вартість яких у бухгалтерському обліку платника відтворена
на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби".
Оскільки за змістом підпункту 8.2.1 пункту 8.2 ст.8 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
використання матеріальних цінностей у господарській діяльності
платника податку є необхідною ознакою для їх кваліфікації як
основних фондів, слід дійти висновку, що право платника на
включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих)
у зв'язку із спорудженням основних фондів виникає саме з факту
спорудження останніх як завершеного об'єкту та факту використання
цього об'єкту платником у господарській діяльності. Таке, крім
того, підтверджується і змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
згідно з яким придбання і спорудження основних фондів мають
однакове правове значення для платника з точки зору підстави для
включення до податкового кредиту пов'язаних з ними витрат по
сплаті ПДВ. Придбання основних фондів може стосуватися лише
певного об'єкту, що відповідає ознакам таких фондів. Таким чином,
господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували
підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, внаслідок чого помилково вважали
про наявність підстав для задоволення позову.
У зв'язку з цим, враховуючи, що обставини справи встановлені
повно, але їм була дана неправильна оцінка, постановлені по справі
судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення
про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Орджоніквідзевському районі м.Запоріжжя
задовольнити.
Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 24.07.2003 р. та рішення господарського суду Запорізької
області. В позові ТОВ "Ф" до ДПІ у Орджонікідзевському районі м.
Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
від 28.03.2003 р. № 0000452302/7179 відмовити.