ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.12.2003 Справа N 17/124
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідач у справі),
суддів;
розглянувши матеріали
касаційної скарги Н-ської МДПІ
на постанову від ХХ.09.2003р.
Н-ського апеляційного господарського суду
та рішення від ХХ.06.2003 р. господарського суду
Н-ської області
у справі № Х4 господарського суду Н-ської області
за позовом Н-ського обласного комунального
підприємства матеріально - технічного
забезпечення "ХХХ" в особі ліквідатора -
А.А.А.
до Н-ської МДПІ
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача - присутній;
від відповідача - присутній.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.06.2003р. у
справі № Х4 (суддя Б.Б.Б.) позовні вимоги Н-ського обласного
комунального підприємства матеріально-технічного забезпечення
"ХХХ" в особі ліквідатора - А.А.А. (далі - Підприємство)
задоволено повністю, визнано недійсним повідомлення-рішення
Н-ської МДПІ № 0000172600/0 від 17.04.2003 р.
Рішення мотивоване тим, що позивач не є платником податку в
розумінні пунктів 1.2, 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Крім того, на думку суду, Закон
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
не передбачає виникнення нових
зобов'язань в процедурі ліквідації підприємства - боржника, в т.ч.
і зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових)
платежів.
Н-ський апеляційний господарський суд (судді: Г.Г.Г., Д.Д.Д.,
Е.Е.Е.), переглянувши в апеляційному порядку рішення від
ХХ.06.2003р. господарського суду Н-ської області, постановою від
ХХ.09.2003р. залишив його без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Н-ська
МДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу
на рішення та постанову, в якій просить їх скасувати та відмовити
в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування касаційної скарги Н-ська МДПІ вказує на те, що
постанова винесена з неправильним застосуванням норм матеріального
та процесуального права. Скаржник, зокрема, вважає, що з моменту
державної реєстрації на позивача покладено обов'язок сплачувати
податки і збори, у т.ч. податок на додану вартість (далі - ПДВ),
відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до його ліквідації та виключення з Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України.
Крім того, на думку скаржника, податок на додану вартість за
операціями з продажу майна банкрута повинен сплачуватись до
бюджету після задоволення вимог першої та другої черги.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступ-ного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, постановою
господарського суду Н-ської області від ХХ.11.2001 р. у справі №
Х0 позивача було визнано банкрутом та відносно нього відкрито
ліквідаційну процедуру.
ХХ.04.2003 р. на підставі акту № 23/26 від 22.03.2003 р. "Про
результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства
України Н--ського обласного комунального підприємства
матеріально-технічного забезпечення "ХХХ" за період з 01.01.2002
р. по 31.01.2002 р." Н-ською МДПІ було прийнято оспорюване
податкове повідомлення - рішення № 0000172600/0.
Під час перевірки органом державної податкової служби встановлено,
що при реалізації товару ПП "YYY" позивачем була застосована
ставка оподаткування податком на додану вартість - 0 %, а не 20% ,
як передбачено чинним законодавством. Отже, в порушення п. 3.1 ст.
3, п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачем не відображено та не нараховано
у складі податкових зобов'язань з ПДВ податкові зобов'язання у
загальній сумі 173 361,14 грн.
Тому, відповідно до прийнятого відповідачем рішення позивачу
визначено податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 173 361,14 грн.
Колегія суддів вважає, що дане рішення Н-ської МДПІ є
необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству з
таких підстав.
Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Як встановлено Н-ською МДПІ в зазначеному акті перевірки, який був
предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій,
Підприємство було виключено з Реєстру платників податку на додану
вартість та воно не є платником податку на додану вартість.
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. № 2181-III (далі -
Закон № 2181-III) цей Закон ( 2181-14 ) (2181-14)
не регулює питання
погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з
осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
. Положеннями п.7.8 ст. 7 Закону №
2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що з моменту прийняття ухвали
господарським судом про порушення провадження у справі про
банкрутство платника податків порядок сплати податкового
зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника
податків, зазначених у заяві, яка подається до господарського
суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, без застосування норм Закону № 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Таким чином, діючим законодавством встановлено, що норми Закону №
2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
не застосовуються до осіб, на яких
поширюється судові процедури, визначені Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон).
При цьому Законом ( 2343-12 ) (2343-12)
встановлено, що з дня прийняття
господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових
зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, а вимоги за
зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час
проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в
межах ліквідаційної процедури (ст. 23 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
).
Отже, у зв'язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи
виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від
статусу боржника.
Так, згідно положень зазначеної статті 23 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
у
банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються
повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом
та розпорядження його майном, а також повноваження власника
(власників) майна банкрута.
Відповідно до ст. 25 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
ліквідатор з дня свого
призначення здійснює повноваження визначені у ч.1 вказаної статті
( 2343-12 ) (2343-12)
, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим
Законом ( 2343-12 ) (2343-12)
. Отже, правосуб'єктність ліквідатора визначена
в Законі ( 2343-12 ) (2343-12)
та він позбавлений права здійснювати
повноваження, які не передбачені положеннями Законом ( 2343-12 ) (2343-12)
та виходять за межі його компетенції.
Тому, податкові зобов'язання, які виникають в ліквідаційній
процедурі, мають бути обумовлені саме в Законі ( 2343-12 ) (2343-12)
, у
зв'язку з чим на ліквідатора покладається відповідний обов'язок їх
сплатити.
Таким чином, виходячи з аналізу положень Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
, в
ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його
органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть
виникати виключно у випадках прямо передбачених у цьому Законі
( 2343-12 ) (2343-12)
і порядок їх виконання визначений нормами Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і
експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням
ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
). Тому,
висновок суду першої та апеляційної інстанцій про те, що нові
зобов'язання боржника в процедурі ліквідації взагалі не виникають,
є необґрунтованим.
Вказане також підтверджується тим, що законодавцем чітко визначено
призначення коштів єдиного рахунку боржника в ліквідаційній
процедурі, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 7 ст. 30 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
ліквідатор
зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної
процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі -
основний рахунок. Отже, згідно з приписами Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури,
зараховуються на даний основний рахунок боржника. З цього
основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку,
передбаченому статтею 31 цього Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
(ч. 8 ст. 30
Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
), та проводяться такі виплати: поточні
комунальні і експлуатаційні платежі та інші витрати, пов'язані із
здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
).
Стаття 31 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
розкриває склад витрат, пов'язаних із
здійсненням ліквідаційної процедури (п.п. "г" п. 1 ч. 1 ст. 31
Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
). Оскільки сплата податку на додану вартість з
продажу майна боржника значно знижує обсяг ліквідаційної маси, то
законодавець повинен був прямо виділити цей вид витрат, т. я. він
має істотне значення. Однак, законодавець прямо не визначає сплату
суми податку на додану вартість, як витрати, пов'язані із
здійсненням ліквідаційної процедури, тому її не можна віднести до
першої черги задоволення вимог кредиторів.
Разом з тим, доводи органу державної податкової служби -
відповідача про те, що податкові зобов'язання з податку на додану
вартість, які виникли у процедурі ліквідації при продажу майна
боржника, мають бути віднесені та задоволені у третю чергу вимог
кредиторів згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
є
необґрунтованими, оскільки в цю чергу підлягають задоволенню лише
вимог конкурсних кредиторів, визнаних судом в порядку ст.ст. 14 та
23 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
.
При цьому, слід зазначити, що, якщо зайняти позицію державної
податкової інспекції, як органу державної податкової служби, який
відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
здійснює контроль за додержанням податкового
законодавства та забезпечує повноту і своєчасність справляння до
бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів
(обов'язкових платежів), отже забезпечує наповнення державного
бюджету України, згідно якої вказані суми податку на додану
вартість повинні бути віднесені до третьої черги задоволення вимог
кредиторів, то будуть мати місце наступні негативні правові
наслідки.
У випадку, якщо майна боржника не вистачить для задоволення першої
та другої черги, зокрема до складу останньої відноситься значна
заборгованість з заробітної плати, регресні вимоги тощо, то тоді
вимоги щодо сплати податків не задовольняються взагалі. За таких
обставин державний бюджет України втрачає двічі: по-перше, у
вигляді несплати податку банкрутом в особі ліквідатора та,
по-друге, у зв'язку з виникненням у покупця права на включення
цієї суми у свій податковий кредит і зменшення своїх податкових
зобов'язань з податку на додану вартість та підстави для отримання
відшкодування сплаченого податку на додану вартість з державного
бюджету.
Вказане також свідчить про необґрунтованість нарахування податку
на додану вартість при продажу майна боржника в ліквідаційній
процедурі.
Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у боржника
не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів).
З викладеного випливає, що в ліквідаційній процедурі у
боржника-банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових
зобов'язань, крім тих, котрі у вигляді конкурсних вимог включені
до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст. 14, 23 Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
, тобто у боржника при продажу майна в ліквідаційній
процедурі не виникає зобов'язань зі сплати податку на додану
вартість.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія
суддів не вбачає підстав для скасування постанови Н-ського
апеляційного господарського суду та рішення господарського суду
Н-ської області у даній справі.
На підставі наведеного та керуючись Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. №
2181-III, Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, Законом України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст.ст.
111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Н-ської МДПІ на постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.09.2003р. та рішення
господарського суду Н-ської області від ХХ.06.2003р. у справі № Х4
залишити без задоволення.
2. Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.09.2003р. та рішення господарського суду Н-ської області від
ХХ.06.2003р. у справі № Х4 залишити без змін.