Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" листопада 2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "УУУ"
на постанову від ХХ.09.2003
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 000
за позовом Державного підприємства "ХХХ"
до ТОВ ВКФ "УУУ"
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення орендної
плати.
В судове засідання взяли прибули представники сторін:
позивача присутні відповідача не з'явився
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги про розірвання договору № 2 від ХХ.09.97 на оренду
нежитлових приміщень - їдальні та складу їдальні, розташованих за
адресою: м. Іллічівськ, смт. Олександрівка, вул. П-и, 9,
укладеного між ДП "ХХХ" та ТОВ ВКФ "УУУ", виселенні відповідача із
орендованих приміщень та стягненні заборгованості з орендної плати
у сумі 2328 грн., обгрунтовуються неналежним виконанням
відповідачем зобов'язань за договором.
Рішенням господарського суду Одеської області від ХХ.07.2003
позовні вимоги задоволені.
Рішення суду мотивоване наступним. ХХ.10.97 між І-ським
судоремонтним заводом та ТОВ ВКФ "УУУ" був укладений договір № 2
на оренду нежитлових приміщень загальною площею 100 кв.м. для
використання під столярний цех за адресою м. Іллічівськ, вул. П-и,
9.
Згідно з наказом Міністерства транспорту України № 668 від
19.02.2002 на базі державного майна було створено Державне
підприємство "ХХХ" та актом приймання-передачі майна б/н від
ХХ.10.2002 нежитлові приміщення їдальні та складу їдальні, що
розташовані за адресою м. Іллічівськ, вул. П-и, 9 були передані на
баланс новоствореного підприємства ДП "ХХХ". Відповідно до ст. 268
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
права та обов'язки орендодавця за договором
оренди № 2 від ХХ.10.97 перейшли до ДП "ХХХ".
Відповідно до п. 4.1 договору орендна плата визначена за
домовленістю сторін без проведення експертної оцінки у сумі 1,3
грн. за один кв.м. та 0,64 грн. за один кв.м. як компенсація
експлуатаційних витрат. Всього орендна плата за місяць складає 194
грн. За додатком № 1 до договору № 2 з ХХ.03.98 передане в оренду
додаткове приміщення загальною площею 100 кв.м., сума орендних
платежів за місяць стала складати 388 грн. Заборгованість
позивачем нарахована починаючи з січня 2003 року, з моменту
закінчення інвентаризації майна, переданого за актом
приймання-передачі від ХХ.10.2002.
Заперечуючи проти заборгованості, відповідачем надані платіжні
доручення № 1 та № 9 від ХХ.04.2003 та від ХХ.01.2003 про сплату
орендних платежів. Однак одержувачем коштів зазначено "ЖКГ ХХХ"
замість позивача і, відповідні реквізити банківські інші аніж у
відповідача або попереднього орендодавця. Твердження відповідача
про те, що він не був попереджений про заміну сторони
(орендодавця) за договором спростовується наданими позивачем
листами від ХХ.01.2003 та від ХХ.03.2003, якими позивач, як новий
орендодавець, пропонував переукласти договір оренди. Зазначені
листи містять реквізити підприємства позивача.
Надані відповідачем платіжні доручення свідчать про перерахування
орендної плати у розмірі 72,26 грн. Посилання відповідача на те,
що такий розмір орендної плати надісланий на його адресу листом за
підписом начальника ЖКГ ХХХ не є доказом зміни орендної плати,
оскільки не підтверджуються повноваженнями особи, що підписала
лист та згодою сторін.
Несвоєчасне внесення орендної плати є підставою для розірвання
договору оренди.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
ХХ.09.2003 рішення у справі залишене без зміни з тих же мотивів.
Крім того, оскаржуваною постановою зазначено, що встановлене
відповідачем невідокремлене обладнання в орендованих приміщеннях,
яке переходить у власність орендодавця, це є доказом зарахування
його вартості в рахунок орендної плати, оскільки акт прийому
виконаних робіт по ремонту орендованого приміщення фактично є
доказом виконання робіт за договором підряду.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається
на те, що зміна розміру орендної плати у сторону зменшення, про
яку був повідомлений орендар листом за підписом начальника ЖКГ
ХХХ, відбулася шляхом схвалення її орендодавцями, так як ним не
заперечувався цей розмір протягом п'яти років.
Відповідач не був належним чином повідомлений про заміни сторони
(орендодавця) за договором, а тому слід застосовувати ст. 199 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Встановлене відповідачем невідокремлене від орендованого майно є
власністю орендодавця. Згідно зі ст. 27 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
якщо орендар за
рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення
орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без
заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому
зазначені кошти якщо інше не визначено договором оренди. Договором
передбачено відшкодування витрат орендаря на здійснення
невідокремлених поміщень шляхом зарахування їх в рахунок орендної
плати.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин
справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачається, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 63 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена від
імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або
з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні
права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі
дальшого схвалення угоди цією особою. Посилання відповідача на те,
що орендодавцем схвалена угода про зміну тарифу орендної плати,
укладеної шляхом надіслання листа начальником ЖКГ ХХХ на адресу
орендаря і таким схваленням є мовчазна згода орендодавця на
отримання орендної плати у визначеному листом розмірі, є
помилковим, оскільки не спростоване право орендодавця на стягнення
заборгованості і таке право ним реалізоване шляхом зверненням з
позовом, що є предметом розгляду.
Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду
першої та апеляційної інстанцій, що наявні у матеріалах справи
листи орендодавця адресовані орендарю про зміну умов договору
оренди шляхом його переукладення доводять те, що орендарю було
відомо про заміну орендодавця за договором. Відповідно до ст.
111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу
одних доказів над іншими.
Відповідно до ст.27 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, яка регулює правові наслідки
припинення або розірвання договору оренди, орендодавець
зобов'язаний компенсувати орендарю кошти, за рахунок яких орендар
здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які
неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди. Отже,
обов'язок орендодавця відшкодувати орендарю зазначені кошти не
пов'язаний законодавчо з обов'язком прийняти таке поліпшення в
рахунок орендної плати. А тому така вимога має бути самостійною з
доведенням настання у орендодавця такого обов'язку.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ ВКФ "УУУ" залишити без задоволення.
Постанову від ХХ.09.2003 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 000 залишити без зміни.