Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.11.2003 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді судді судді
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"УУУ"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від ХХ.05.2003 р. у справі № 000
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
до відкритого акціонерного товариства "УУУ"
про стягнення 11904,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: присутні
від відповідача: не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
ХХ.02.2003 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від ХХ.05.2003 р. , позовні
вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" до відкритого
акціонерного товариства "УУУ" про стягнення 11904,0 грн.
задоволене повністю.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції
керувався ст. ст. 4, 71, 80, 161, 162, 165 Цивільного кодексу (ЦК)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виходив з такого.
ХХ.12.1999 року позивачем було поставлено відповідачу канат
сталевий (надалі - товар) у кількості 1000 м на загальну суму
26004,0 грн., що підтверджується накладною від ХХ.12.1999 р. № 3,
товарно-транспортною накладною від ХХ.12.1999 р. № 0000,
довіреністю відповідача.
Оскільки договір між сторонами укладено не було і строк оплати за
товар не встановлено, то ХХ.12.1999 року позивач відповідачу
виставив разунок № 7 на суму 26004,0 грн., який в силу вимог ст.
165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідач повинен був оплатити до
ХХ.12.1999 р.
Відповідач за товар розрахувався частково. Заборгованість
відповідача перед позивачем становить 11904,0 грн. На момент
розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем
відповідач не надав. У зв'язку з цим, місцевий суд дійшов висновку
про те, що позови, вимоги обгрунтовані і підлягають задоволенню у
повному обсязі.
Одночасно суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача і
поновив строк позовної давності, визнавши поважною причину
пропуску цього строку.
Суд апеляційної інстанції залишив в силі вказане рішення,
зазначивши при цьому що чинним законодавством не передбачено
переліку причин пропуску позовної давності, які слід вважати
поважними та достатніми для поновлення цього строку. У зв'язку з
чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, це питання
повинно бути вирішено у кожному окремому випадку з урахуванням
всіх обставин справи.
Не погоджуючись з вказаним рішенням та постановою, вдповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати та відмовити у
задоволенні позовних вимог ТОВ "ХХХ" .
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судами двох інстанцій ст. 80 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального права при ухиленні оскаржуваних судових
актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 71 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний строк для
захисту права за позовом особи, права якої порушено (позовна
давність), встановлюється три роки.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення з
позовом до суду ХХ.01.2003 р. позивачем було пропущено строк
позовної давності, який закінчився ХХ.12.2002 р.
До ухвалення рішення у даній справі, позивач звернувся до суду
першої інстанції з клопотанням про відновлення пропущеного строку
позовної давності (а.с. 14). В обгрунтування зазначеного
клопотання скаржник посилався на те, що у період з вересня 2002 р.
по січень 2003 р. позивач неодноразово звертався до господарського
суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача, який
місцевим судом повертався без розрляду (а.с. 15-17). Вказані
обставини, на думку позивача, стали поважною причинию пропуску
строку давності.
В силу ч. 2 ст. 80 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо суд, арбітраж або
тритейський суд визнає поважною причинию пропуску строку позовної
давності, порушене право підлягає захистові.
При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути
визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання
позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання
віднесено до компетенції суду, арбітражу та інших органів, які
безпосередньо розглядають спір.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної
давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних
обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому,
поважними причинами при пропуску позовної давності є такі
обставини, які роблять своєчасне пред'явления позовну неможливим
або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за
позовом, заявленому з пропуском строку позовної давності, не
пред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по
необережності.
Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності
пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить
відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.
Відновлюючи строк позовної давності, судами двох інстанцій
поважними причинами визнано незначний пропуск строку позовної
давності, а також те, що позивач намагався захистити своє порушене
право ще до закінчення перебігу строку позовної давності.
Отже, з огляду на те, що закон не наводить навіть приблизного
переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено
строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання
безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову
справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи,
колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки суди двох
інстанцій зазначені причини з'ясували та визнали поважними причини
пропуску строку позовної давності, то підстав для скасування
оскаржуваних судових актів та відмови в позові з підстав пропуску
строку позовної давності, не вбачається.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "ХХХ" залишити
без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ.05.2003 р. у справі № 000 - без змін.