ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2003 Справа N 12/500
(постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 27.04.2004)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф. - головуючого, Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Компанії QUALCOMM International Inc., США на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 18.04.2003 у справі
Господарського суду м. Києва N 12/500 за позовом Закритого
акціонерного товариства "Телесистеми України", м. Київ (далі -
ЗАТ "Телесистеми України") до Компанії QUALCOMM International
Inc., США про Усунення перешкод в користуванні майном у відкритому
судовому засіданні брали участь представники: від позивача -
Петрова І.Г, Ковальчук Є.О., від відповідача - Беляневич В.Е.
в с т а н о в и в:
Господарський суд м. Києва рішенням від 11.02.2003 (суддя
Прокопенко Л.В.) позовні вимоги задовольнив частково, усунув
перешкоди в користуванні позивачем належного йому майна; визнав
недійсним договір застави від 27.07.1999, укладений між сторонами
справи; виключив майно ЗАТ "Телесистеми України" з Єдиного реєстру
відомостей про накладені заборони на відчуження та арешти об'єктів
нерухомого майна та Державного реєстру застав рухомого майна; зняв
арешт з рахунків ЗАТ "Телесистеми України" в установах банків;
відмінив будь-які постанови про накладення арешту на майно та
кошти позивача, що випливають із взаємовідносин між сторонами
справи.
Рішення мотивоване тим, що відповідачем (кредитором) не
виконанні умови угоди щодо надання коштів позивачу, тому угода є
неукладеною і у зв'язку з цим договір застави визнано недійсним.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
18.04.2003 (судді: Отрюх Б.В. - головуючий, Корсак В.А.,
Тищенко А.І.) апеляційну скаргу компанії QUALCOMM International
Inc. залишив без задоволення, рішення господарського суду без
змін, з тих самих підстав.
Компанії QUALCOMM International Inc. звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
апеляційного господарського суду і вважає її такою, що підлягає
скасуванню.
Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто з
порушенням підсудності; що судом застосований підзаконний акт
колишнього СРСР, який не діє на території України; що судом
необгрунтовано встановлено, що відповідач має майно на території
України (заставлене майно); що суд з порушенням матеріального
права України та міжнародних договорів визнав недійсним арбітражне
застереження, що міститься в договорі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та пояснення
представників сторін, перевіривши правильність застосування судом
норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням (частина 1 статті 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Між сторонами справи 16.07.1999 було укладено кредитну угоду,
відповідно до якої відповідач (кредитор) повинен був надати
позивачу (позичальник) кредит. На забезпечення повернення кредиту
від 27.07.1999 сторони уклали договір застави.
Кредитор не здійснив перерахування грошових коштів по
кредитній угоді позичальнику, що підтверджується банком кредитора,
який обслуговує дану угоду.
Відповідно до статті 374 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та статті 312 Швейцарського цивільного кодексу кредитна
угода, за якою не відбулася передача грошей або майна, є
неукладеною. Тому не отримання грошових коштів (товарів або цінних
паперів) по угоді свідчить про те, що відсутній факт надання
кредиту і це не дає права заставодержателю реалізовувати свої
права за договором застави щодо звернення стягнення на заставлене
майно.
У зв'язку з викладеним кредитна угода є неукладеною, а тому
сторони не можуть посилатися на її положення, в тому числі і на
арбітражне застереження.
Правовою підставою для розгляду позову є порушення прав
позивача, які визначені законодавством України, а не спірні
відносини сторін за договором.
На заставлене майно накладена заборона, а на грошові кошти
позивача на рахунках в установах банків накладено арешт, що
становить перешкоду для реалізації позивачем своїх законних прав
власника.
Договір застави носить похідний характер, що встановлено
Законом України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та статтями 312-318
Федерального закону стосовно доповнень Швейцарського цивільного
кодексу від 30.03.1911 (станом на 25.07.2002), тому відповідач
вчинив дії щодо примусового стягнення заборгованості без належних
правових підстав.
Судом встановлено, що місцезнаходженням спірного майна є
місто Київ.
Частиною 2 статті 16 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
зазначено, що справи у спорах про право
власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного
володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.
Господарським судом встановлено, що відповідач має у Києві
зареєстроване постійне представництво.
Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних
підприємств і організацій визначаються за правилами, встановленими
статтями 12-17 зазначеного кодексу (частина 2 статті 124
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Пунктом 6.1 договору застави встановлено, що "Керівне Право.
Цей Договір регулюється та тлумачиться у відповідності з Чинним
Законодавством."
У статті 1 цього договору дане значення терміну "Чинне
Законодавство", яке "означає всі закони, декрети, постанови,
положення, накази та інші нормативні акти України або будь-якого
Органу Державної Влади України, та обов'язкові для України
міжнародні договори."
Арбітражне застереження, зазначене в договорі застави від
27.07.1999, суперечить законодавству України, яке застосовується
до цього договору (пункт 6.1 договору), положенням підпункту "a"
частини 1, підпунктам "a" і "b" частини 2 статті 5 Конвенції про
визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень
( 995_070 ) (995_070)
, Нью-Йорк, 1958 рік (Україна та США є її учасниками).
Пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних
арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958 рік, дозволяє судам порушувати
провадження у справі за наявності арбітражного застереження якщо
визначить, що таке застереження є недійсним, втратило силу або не
може бути виконане. Положеннями Конвенції 1958 року передбачена
можливість розгляду спору в господарських судах за наявності в
договорі арбітражного застереження. Такі ж положення містяться у
пункті 1 статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний
арбітраж" ( 4002-12 ) (4002-12)
. У пункті 2 статті 6 Європейської конвенції
про зовнішньоторговельний арбітраж ( 995_069 ) (995_069)
(1961 рік)
зазначено, що державні суди при прийнятті рішення з питання про
наявність або дійсність арбітражного застереження повинні
керуватися законом, якому сторони підпорядкували арбітражну угоду.
Арбітражне застереження щодо розгляду спорів в міжнародному
третейському суді, вказане в договорі застави, суперечить
положенням міжнародних договорів, членами яких є Україна та
чинному законодавству України, тому є недійсним за законодавством
України, якому сторони це арбітражне застереження підпорядкували.
На підставі викладеного суд обгрунтовано визнав арбітражне
застереження, вказане в пункті 6.2 договору застави від
27.07.1999, відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
недійсним.
Оскільки до договору застави застосовується законодавство
України, то застосовується процесуальне право України, яким
встановлено що в разі порушення права, сторона права якої
порушені, має право звернутися до місцевого господарського суду у
відповідності до розділу III Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яким встановлена підсудність справ
господарським судам.
У статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
також закріплено, що права та обов'язки
сторони зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни,
обраної сторонами при укладенні договорів.
Зокрема статтею 16 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлена виключна підсудність справ у
спорах про право власності на майно або про витребування майна з
чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у
користуванні майном, які розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням майна.
Пункт 6 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний
арбітраж ( 995_069 ) (995_069)
(1961 рік) зазначає, що державні суди при
прийнятті рішення з питання про наявність або дійсність
арбітражного застереження повинні керуватися законом, якому
сторони підпорядкували арбітражну угоду.
Чинним законодавством встановлено. що захист порушеного права
власника-заставодавця є виключною компетенцією господарських судів
на території України (статті 8, 13, 41, 55 Конституція України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 2, 48, 49, 55 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, стаття 60 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
, стаття 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, стаття 16 частини 2 і 3 статті 124
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В пункті 6.3 договору застави передбачена можливість за
вибором застоводржателя передати спір на вирішення будь-якого суду
України. У зв'язку з викладеним, сторони під час укладення
договору допускали можливість розгляду справи за місцезнаходженням
заставленого майна.
Судом розглядається спір за заявою позивача щодо захисту
неправомірного порушення належного йому права - права власності, а
не спір що виник з господарських договорів. Право власності не є
правом, що має договірний характер, а є правом, що виникає із
закону, тому суд обгрунтовано встановив, що спір за договором
застави та кредитною угодою відсутній, передачі коштів за
кредитною угодою не відбулося, а дії, що обмежують право власності
позивача, вчинені неправомірно.
Судом встановлено, що на заставлене майно накладена заборона,
а на грошові кошти позивача на рахунках в установах банків
накладено арешт.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
та статті 181 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Дійсною може
вважатися лише вимога, що реально існує. Тому право застави за
кредитною угодою виникає лише після фактичного одержання суми
позики боржником.
Судом встановлено, що позивачем за кредитною угодою кошти не
отримані. Оскільки відповідачем (кредитор, заставодержатель) не
вчинено відповідних дій, які б свідчили про виникнення
зобов'язання за кредитною угодою, кредитна угода є неукладеною,
тому не існує жодних підстав для звернення стягнення на майно
позивача.
Як вже зазначалося вище договір застави має похідний характер
від забезпеченого нею зобов'язання, тому у випадку, якщо
забезпечене заставою зобов'язання не виникло, право застави також
не виникає, не зважаючи на укладення договору застави.
Договір застави може бути визнаний недійсним, як такий що не
відповідає вимогам закону, і такий, що обмежує права позивача як
власника майна без належних на те підстав (стаття 48 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
Оскільки договір застави визнано недійсним, також недійсними
вважаються будь-які обтяження майна, що виникли у зв'язку з його
укладанням та існуванням, а саме підлягають скасуванню та
припиненню чинність заходів, що становлять неправомірне обтяження
майна позивача.
Суд обгрунтовано зазначив, що кредитна угода не може бути
визнання недійсною, оскільки вона не укладена.
Оскільки при поданні касаційної скарги на ухвалу Вищого
господарського суду України від 09.06.2003 до Верховного Суду
України до касаційної скарги на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.04.2003 не було додано доказів сплати
державного мита, з заявника підлягає стягненню державне мито у
сумі 42 грн. 50 коп. до державного бюджету України.
Керуючись статтями 111-5, 111-7 - 111-8, пунктом 1 частини 1
статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.04.2003 у справі господарського суду м. Києва N 12/500 залишити
без змін, касаційну скаргу без задоволення.
Стягнути з компанії QUALCOMM International Inc., США на
користь державного бюджету України 42 грн. 50 коп.
Покласти виконання постанови на господарський суд м. Києва.