Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого (доповідач у справі),
суддів,
розглянувши
матеріали
касаційної скарги АКАБ "У"
на рішення від 01.08.2003р. господарського суду
міста Києва
у справі № 17 господарського суду міста Києва
за позовом ВАТ "БМТ"
до 1. АКАБ "У";
2. Дочірнього підприємства "БМТБ"
про визнання недійсним договору застави
за участю представників сторін:
від Генеральної прокуратури України присутній;
від позивача - присутній;
від відповідача (І) - присутній;
від відповідача (ІІ) - присутній,
ВСТАНОВИВ:
ВАТ "БМТ" (далі - Товариство, позивач) звернулось до
господарського суду міста Києва з позовом до АКАБ "У" та
Дочірнього підприємства "БМТБ" про визнання недійсним договору
застави, укладеного між АКАБ "У" і Дочірнім підприємством "БМТБ".
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений відповідачами договір
застави майна не відповідає вимогам ст.ст. 4, 11 Закону України
"Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та ст. 6 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
. Крім того, на думку позивача, відповідачі не мали
законного права укладати договір застави майна, оскільки укладання
такого договору не входило до компетенції директора Дочірнього
підприємства "БМТБ" і він діяв з порушенням наданих установчими
документами повноважень.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2003р. у справі
№ 17 позовні вимоги задоволено: визнано недійсним договір застави
від 29.07.1999 р., укладений між АКАБ "У" і Дочірнім підприємством
"БМТБ".
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АКАБ "У" звернулось з
касаційної скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та
прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що
строк позовної давності до визнання угод недійсними не
застосовується, отже судом першої інстанції неправильно
застосовано ст.ст. 71,74 та 80 ЦК УРСР ( 1540-12 ) (1540-12)
. Також,
місцевим господарським судом неправильно застосовано ст. 11 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та неправомірно прийнято
нотаріально засвідчену копію статуту відповідача (ІІ) як належний
доказ, чим порушено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У судовому засіданні 12.11.2003 р. представник Генеральної
прокуратури України надав суду заяву, подану в порядку ст. 29 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, про вступ Генеральної прокуратури України у
справу на стадії касаційного провадження з метою захисту інтересів
держави.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
таких підстав.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено місцевим господарським судом, з метою забезпечення
зобов'язання по кредитному договору № 17/98 від 27.07.1998 р.,
укладеному між АКАБ "У" та Дочірнім підприємством "БМТБ",
29.07.1999р. між вказаними особами було укладено договір б/н
застави майна, за яким Дочірнє підприємство "БМТБ" передало у
заставу АКАБ "У" майно загальною власністю 1 073 214,00 дол. США.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
товариство має право створювати на території України
та за її межами філії та представництва, а також дочірні
підприємства відповідно до чинного законодавства України.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
підприємство може бути створено в результаті виділення
з його складу одного або декількох структурних підрозділів.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
у разі, коли порядок створення та діяльності підприємства
спеціальним законодавством не встановлено, суб'єкт підприємницької
діяльності керується цим Законом ( 698-12 ) (698-12)
і своїм статутом.
Пунктом 1.2 Статуту Дочірнього підприємства "БМТБ",
зареєстрованого Виконкомом Житомирської міської Ради народних
депутатів за № 1420 від 12.05.1996 р., передбачено, що згідно
статуту позивача та рішенням загальних зборів Правління позивача
прийнято рішення про створення Дочірнього підприємства "БМТБ".
Відповідно до п. 3.3 Статуту Дочірнє підприємство "БМТБ" володіє і
користується майном у відповідності із своїми статутними
завданнями, розпорядження майном, включаючи основні засоби,
здійснює позивач. Крім того, положеннями цього пункту визначено,
що підприємство несе матеріальну відповідальність перед позивачем
за збереження майна.
Таким чином, у разі якщо при створенні дочірнього підприємства
товариства йому передається майно, яке належить товариству на
правах власності, без зміни форми власності, тобто передається на
правах повного господарського відання або оперативного управління.
Також, як встановлено судом першої інстанції, згідно з п. 1.13
Статуту засновником Дочірнього підприємства "БМТБ" та власником
його майна є Товариство.
Отже, вищенаведене свідчить, що майно Дочірнього підприємства
"БМТБ" знаходиться у власності "материнського" товариства -
позивача.
Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що відносно
позивача ухвалою арбітражного суду Житомирської області від
16.07.1997 р. було порушено справу про банкрутство та ухвалою
арбітражного суду Житомирської області від 14.10.1997 р. боржнику
- ВАТ "БМТ" було заборонено вчиняти будь-які дії направлені на
відчуження майна.
Таким чином, надання згоди правлінням Товариства на укладання
спірного договору застави між АКАБ "У" та Дочірнім підприємством
"БМТБ" (протокол засідання правління Товариства № 46 від
11.03.1998 р.) у зв'язку з забороною, встановленою судом, не має
юридичної сили.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої
інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Дочірнє
підприємство "БМТБ" не мало правових підстав передавати майно у
заставу для забезпечення власних зобов'язань.
А відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства
України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути
звернено стягнення та згідно з ст. 11 вказаного закону
заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має
право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених
законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку
передав майно і право застави на це майно.
Отже, місцевий господарський суд правомірно визнав договір застави
від 29.07.1999р. б/н, укладений між АКАБ "У" та Дочірнім
підприємством "БМТБ", недійсним на підставі ст. 48 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Що стосується твердження скаржника про неправильне застосування
судом ст.ст. 71,74 та 80 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки строк позовної давності до визнання угод недійсними не
застосовується, то вони не можуть бути прийняти судом до уваги.
Цивільним кодексом УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлений перелік вимог, на
які позовна давність не поширюється (ст. 80).
Вимога щодо визнання угоди недійсною, як випадок на який не
поширюються позовна давність, як Цивільним кодексом УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, так і іншим чинним законодавством не передбачено.
Оскільки законодавець стоїть на позиції стабільності торгового
обороту та господарських договорів, то позовна давність
застосовується і до вимог про визнання угод недійсними.
Разом з тим, посилання скаржника на неналежність доказів є
необґрунтованими.
Скаржник не звернувся до апеляційного господарського суду і тим
самим позбавив себе права оспорювати деякі положення статуту
Дочірнього підприємства "БМТБ".
В силу імперативних норм ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази. Це прерогатива суду апеляційної
інстанції.
Однак, скаржник не позбавлений права оспорити положення статуту в
загальному позовному порядку в окремому проваджені та переглянути
рішення за нововиявленими обставинами.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія
суддів дійшла висновку, що спір розглянуто судом в повному обсязі
та наявним у справі доказам дана належна юридична оцінка, тому
переглянуте рішення господарського суду відповідає приписам
чинного законодавства, а відтак відсутні правові підстави для
задоволення касаційної скарги АКАБ "У".
З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 4, 11 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, ст. 48 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 , 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу АКАБ "У" на рішення господарського суду міста
Києва від 01.08.2003р. у справі № 17 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2003р. у
справі № 17 залишити без змін.
Головуючий
Судді