Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" листопада 2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддів -
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.
Сімферополі
про перегляд у касаційному порядку постанови Севастопольського
апеляційного господарського суду
від ХХ.07.2003 р.
у справі № 000
за позовом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі
до Акціонерного товариства закритого типу "ХХХ", м. Сімферополь
за участю прокуратури Автономної Республіки Крим
про визнання недійсною угоди
за участю представників сторін:
позивача - присутні
відповідача - не з'явилися
прокуратури - не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
ХХ.05.2003 в позові Державної податкової інспекції в м.
Сімферополі до Акціонерного товариства закритого типу "УУУ" і
Акціонерного товариства закритого типу "УУУ" про визнання угоди
недійсною відмовлено.
Постановою апеляційного господарського суду від ХХ.07.2003 рішення
господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою Державна податкова інспекція
у м. Сімферополі звернулась з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, у якій просить скасувати вказану
постанову апеляційного господарського суду посилаючись на те, що
договір товарної позики, укладений між відповідачем, протирічить
нормам ст. 374 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
і підлягає визнанню
недійсним на підставі ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
як
невідповідаючий вимогам Закону.
Крім того, що ст. 374 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає, що
предметом договору позики можуть бути кошти або речі визначені
родовими ознаками. По угоді, укладеній між АТЗТ "ХХХ" і АТЗТ "УУУ"
передавались роботи, а не кошти чи речі, як того вимагає ст. 374
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Договір від ХХ.10.1998 р., укладений між відповідачами є договором
підряду, а не договором займу, оскільки предметом договору є
роботи (результат роботи), що фактично і було передано від АТЗТ
"УУУ" до АТЗТ "ХХХ".
Колегія судців, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як зазначив господарський суд, ХХ.10.1998 Акціонерне товариство
закритого типу "УУУ" і Акціонерне товариство закритого типу "ХХХ"
уклали договір товарного займу, який Державна податкова інспекція
просить визнати недійсним, оскільки на виконання договору
Акціонерне товариство закритого типу "УУУ" передало Акціонерному
товариству закритого типу "ХХХ" роботи загальною вартістю 34800000
грн.
Між тим, по договору товарного займу, як зазначив апеляційний
господарський суд можуть передаватися роботи, послуги, а тому така
вимога не може слугувати підставою для визнання договору
недійсним.
Доводи Державної податкової інспекції про те, що між сторонами
укладено Договір підряду, протирічить матеріалам справи.
Акціонерне товариство закритого типу "УУУ" є замовником а не
підрядником по виконаних роботах на суму 34800000 грн. і є їх
власником. І тому вправі було передавати їх Акціонерному
товариству закритого типу "ХХХ" в якості товарної позики.
Відповідно до ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсними визнаються
угоди, що не відповідають вимогам закону.
Угода, визнана недійсною, вважається з часу її укладення (ст. 59
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
), тобто вона не може бути визнана недійсною
за результатами її виконання.
Якщо в законі прямо не передбачено вид договору, господарюючі
суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через
угоди, що вміщують елементи різних видів договорів і також тих,
які не передбачені діючим законодавством, однак оптимально
регулюють їх права та обов'язки.
За результатами виконання угоди, може визнаватись недійсною тільки
фіктивна угода, однак з таких підстав податкова інспекція не
заявляла вимог про визнання її недійсною.
Окрім того, суд зазначив, що заявляючи позов відповідно до ст. 2
п. 11 ст. 10 Закону України "Про Державну податкову службу
України" ( 509-12 ) (509-12)
державна податкова служба не надала доказів
підтверджуючих, що хто-небудь із відповідачів отримав грошові
кошти без достатніх підстав.
Визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
не тягне
стягнення грошових коштів на користь держави, а просто суд
зобов'язаний привести сторони в первісний стан, тобто провести
двосторонню реституцію.
Посилання позивача на Закон України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-VI ( 2181-14 ) (2181-14)
з
наступними змінами і доповненнями також безпідставне, оскільки
вимоги про стягнення податкової заборгованості по даному позову не
заявлялись.
Позивач просить визнати вищезгадану угоду недійсною на підставі
ст. 48 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної
влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України. Статус державної податкової служби в Україні, її
функції та правові основи діяльності визначені Законом України
"Про державну податкову службу в Україні". Відповідно до пункту 11
ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
на державну податкову інспекцію, крім інших, покладено функцію
подавати до господарських судів позови до підприємств, установ,
організацій про визнання угод недійсними і стягнення в доход
держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Таким чином,
органи державнії податкової служби мають право звертатися до
господарського суду з позовами про визнання угод, укладених між
суб'єктами підприємницької діяльності, недійсними з підстав, за
яких чинне законодавство передбачає, як наслідок, стягнення в
доход держави коштів, одержаних за такими угодами.
Позивачем подано позов щодо визнання недійсною угоди на підставі
ст. 48 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Відповідно до частини 2
цієї статті наслідками визнання угоди недійсною, з передбачених
цією статтею підстав, є зобов'язання судом сторін повернути одна
одній все одержане за угодою. Таким чином, дана правова норма не
передбачає, як результат визнання угоди недійсною, стягнення в
доход держави коштів, одержаних за такою угодою.
Оскільки ст. 48 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не передбачає
стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою,
то у Державної податкової інспекції відсутні повноваження щодо
визнання недійсною угоди, укладеної між відповідачами.
Частиною 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначено, що
підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
апеляційного господарського суду або постанови апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права. Оскільки апеляційним
господарським судом норми матеріального та процесуального права
порушено не було, то підстави для скасування оскаржуваної
постанови відсутні.
Враховуючи вищенаведені доводи та висновки господарського та
апеляційного судів Вищий господарський суд України за таких
обставин справи не вбачає підстав для скасування постанови
апеляційного господарського суду, оскільки відповідає матеріалам
справи та чинному законодавству.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
ХХ.07.2003 у справі № 000 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.