Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий у засіданні,
судді,
за участю представників позивача - присутній,
відповідача - присутній,
прокурор відділу Генеральної
прокуратури України - присутній,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу дочірнього підприємства
"Міжнародні перевезення "А"
ВАТ "А"
на рішення господарського суду Київської
області від 30.10.2002
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
від 29.05.2003
у справі № 36-2002
за позовом банку "АА"
до дочірнього підприємства "МП "А"
ВАТ "А"
про розірвання договору та стягнення
7331313,82 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 30.10.2002 у
справі № 36-2002 позов банку "АА" (далі - банку "АА") до
дочірнього підприємства "МП"А" ВАТ "А" (далі - ДП "МП "А") про
розірвання кредитного договору №08-11/84 від 05.10.1999 та
стягнення 7331313,82 грн. боргу за кредитним договором та
відсотків за несвоєчасне повернення наданого кредиту, задоволено;
в задоволені зустрічного позову про визнання кредитного договору
№08-11/84 від 05.10.1999 недійсним - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.05.2003 року у справі № 36-2002 рішення господарського суду
Київської області від 30.10.2002 залишене без змін.
ДП "МП "А" у касаційній скарзі просить рішення господарського суду
Київської області від 30.10.2002 та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 29.05.2003 скасувати, в
первісному позові відмовити, зустрічний позов задовольнити. В
обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами
першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття судових рішень, які
не відповідають вимогам діючого законодавства.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін,
суд встановив наступне.
Банку "АА" м.Київ та ДП "МП "А" м.Славутич уклали договір № 15/97
від 03.10.97. Згідно з яким перший надав другому кредит у розмірі
1800000 доларів США та здійснено його виплату за реквізитами
контракту з фірмою "ТЛ" № 1/4 від 01.10.97 для придбання
автотранспорту.
Перерахування коштів було здійснено на адресу банку отримувача
BANKB, DGBANKB, що було встановлено судами попередніх інстанцій та
підтверджується розпорядженням банку "АА" № 69 від 10.10.97 та S
повідомленням від 10.10.97, а також не заперечується сторонами.
Як видно з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було
також укладено інший кредитний договір № 08-11/84 від 05.10.99
згідно умов якого позивач зобов'язувався відкрити кредитну лінію
та надати відповідачеві кредит в сумі 8513204,22 грн. під 15%
річних для поновлення обігових коштів.
Висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій
стосовно того, що кредит за договором № 8-11/84 від 05.10.99
надавався з метою погашення кредиту за договором № 15/97 від
03.10.97 не може бути прийняте до уваги, оскільки це протирічить
п. 21 Постанови Національного Банку України "Про затвердження
Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку
України" ( z0171-99 ) (z0171-99)
, якою не дозволяється видавати кредити з
метою погашення заборгованості по іншому кредиту.
Відповідно до ст. 58 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру
створити юридичні наслідки (мнима угода).
Згідно зі ст. 59 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода,
визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладання.
Отже, судом попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті
слід було встановити, що насправді мали на увазі сторони,
укладаючи спірну кредитну угоду № 08-11/84 від 05.10.99., без чого
неможливо встановити виникнення у сторін зобов'язань за цим
договором в силу ст. 151 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, ст. 374 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що договір позики вважається укладеним у момент
передачі грошей.
Тобто, судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду
справи по суті необхідно встановити факт передачі коштів від
позивача до відповідача та виникнення у останнього зобов'язання по
їх поверненню, оскільки судами цього зроблено не було, а з наявних
у матеріалах документів цього зробити неможливо.
Слід також звернути увагу на той факт, що рішення судом першої
інстанції приймалося без участі представників відповідача, які не
були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи, а
в постанові апеляційної інстанції відсутні будь-які відомості щодо
участі представників сторін у засіданні.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій не було
встановлено усіх обставин справи, необхідних для розгляду справи
по суті та надання їм правильної юридичної оцінки, а також вірного
застосування тих чи інших норм матеріального та процесуального
права, у зв'язку з чим зазначені рішення та постанова підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст.111-5, 111-9, 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України.
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу дочірнього підприємства "МП"А" ВАТ "А"
задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.05.2003 та рішення господарського суду Київської області від
30.10.2002 у справі № 36-2002 скасувати.
Справу № 36-2002 направити на новий розгляд до господарського суду
Київської області.
Суддя, головуючий у засіданні
Судді