ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2003 Справа N 25/ 527
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т. Гоголь
за участю представників:
позивача Володін О.Г. - дов. від 27.12.2002 р.,
Баранчук В.М. - дов. від 02.12.2002 р.
відповідача Даниленко О.В.-дов. від 02.07.2003 р., Трифонов
С.М. - дов. від 29.09.2003 р., Крупнова О.Ю. -
дов. від 03.09.2003 р., Катрушин Б.Н. - дов. від
06.02.2003 р., Рихальський В.Ф. - начальник ДПІ
у Печерському районі м. Києва, Павленко П.Ф. -
дов. від 17.12.2002 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Торгівельно -
енергетична компанія "ІТЕРА УКРАЇНА"
на постанову від 03.07.2003 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 25/527 господарського суду м. Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства "Торгівельно -
енергетична компанія "ІТЕРА УКРАЇНА" (далі ЗАТ
"ТЕК "ІТЕРА УКРАЇНА")
до Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
Печерському районі м. Києва № 4/23-07 від 07.11.2002 р.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 09 жовтня 2003 р. по
06.11.2003 р.
ВСТАНОВИВ:
ЗАТ "ТЕК "ІТЕРА УКРАЇНА" до господарського суду м. Києва був
заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 4/23-07 від
07.11.2002р., яким визначено суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у сумі 4272891грн. та нараховані
штрафні санкції у сумі 6442345грн.
Заявою від 28.11.2002р. позивач на підставі статті 22
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
доповнив
позовні вимоги і просив зобов'язати відповідача відновити
податковий кредит по деклараціях по відшкодуванню податку на
додану вартість у сумі 12177109 грн. та відобразити його
збільшення в картці особового рахунку позивача, а також визнати
недійсною першу податкову вимогу від 15.11.2002р. № 1/46826 ДПІ у
Печерському районі м. Києва.
Заявою від 06.12.2002р. позивач на підставі статті 22
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
доповнив
позовні вимоги і просив також визнати недійсними розпорядження ДПІ
у Печерському районі про внесення змін у визначену позивачем суму
податку на додану вартість за результатами комплексної
(тематичної) документальної перевірки № 516 від 28.10.2002р., №
514 від 31.10.2002р., № 515 від 31.10.2002р., № 517 від
31.10.2002р.
Підставою прийняття оспорюваних актів є акт від 28.10.2002р. №
154/23-707 позапланової перевірки ЗАТ "ТЕК "ІТЕРА УКРАЇНА" з
питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на
додану вартість та податку на прибуток за 1 - ІІІ квартали 2001р.
по взаємовідносинах з ТОВ "Альбіо - Н"
В акті перевірки, зокрема, зазначено, що за перевіряємий період
позивачем в порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3
статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(із змінами та доповненнями) включено до складу
валових витрат вартість придбаного обладнання за угодами від
29.03.2001р. № 29/03, від 18.04.2001р. № 18/04, від 25.06.2001р. №
25/06, яка, на думку перевіряючих, не підтверджена відповідними
документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена
правилами ведення податкового обліку.
Крім того, вказується на те, що в податкових накладних в порушення
підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(із змінами та доповненнями) не
зазначена окремим рядком номенклатура (опис) товару.
Вказане, на думку перевіряючих, призвело:
- до збільшення збитків в 1 - ІІІ кварталах 2001р. на загальну
суму 82250000 грн.;
- до завищення заявленого до відшкодування податку на додану
вартість в березні, квітні, червні, липні 2001р. на загальну суму
12177109 грн.;
- до заниження податку на додану вартість, якій підлягав сплаті до
бюджету в березні, червні 2001р. у сумі 16450000 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 09.12.2002р. (суддя
Муравйов О.В) позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд на підставі доказів, що є в
матеріалах справи (копій договорів та додаткових угод до них,
специфікацій, актів прийняття - передачі майна з відповідального
зберігання, укладених між позивачем та ТОВ "Альбіо - Н", накладних
та податкових накладних, виданих ТОВ "Альбіо - Н", копії договору
про надання складських послуг, укладеного між позивачем та ВАТ
"Кімол", актів прийняття - передачі майна, накладних про передачу
майна позивачем та ВАТ "Кімол", договорів на автотранспортне
перевезення, товарно - транспортних накладних до них, контрактів
на поставку обладнання, пакувальних листів, інвойсів, вантажно -
митних декларацій) визнав помилковими висновки відповідача,
викладені в акті перевірки щодо порушень позивачем вимог пункту
5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
стосовно не
підтвердження валових витрат відповідними документами.
Крім того, суд прийшов до висновку, що позивач одержавши у
встановленому порядку податкові накладні, правомірно на підставі
приписів статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
включив суму податку на додану вартість до
податкового кредиту, визнав при цьому, що податкові накладні
виписані з додержанням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
За апеляційною скаргою ДПІ у Печерському районі м. Києва Київський
апеляційний господарський суд переглянувши рішення господарського
суду м. Києва від 09.12.2002р. в апеляційному порядку, постановою
від 03.07.2003р. скасував його, в задоволенні позовних вимог
відмовив.
Постанова обґрунтована тим, що відповідно до підпункту 7.2.1
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що
має містити зазначені окремими рядками опис (номенклатуру) товарів
(робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).
Оскільки податкові накладні, які ТОВ "Альбіо - Н" надало позивачу,
містять лише визначення родової ознаки майна - "Управляючий
комплекс поліграфічного обладнання і друку оригінал - макетів", та
не містять індивідуальних ознак майна - серійного номеру, назви
виробника, місця та дати виготовлення, технічних характеристик та
ін., Київській апеляційний господарський суд дійшов висновку, про
не відповідність їх вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
безпідставність віднесення до податкового кредиту сум податку на
додану вартість сплачених позивачем за господарськими операціями з
ТОВ "Альбіо - Н".
ЗАТ "ТЕК "ІТЕРА УКРАЇНА" подало до Вищого господарського суду
України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 03.07.2003р., в якій просить постанову у
справі скасувати, а рішення господарського суду м. Києва залишити
без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права.
При цьому, в додаткових поясненнях до вказаної касаційної скарги,
заявник звертає увагу суду на те, що основним аргументом для
скасування рішення господарського суду м. Києва, є посилання
апеляційною інстанцією на відсутність у податкових накладних
отриманих позивачем від ТОВ "Альбіо - Н" індивідуальних ознак
майна (серійного номеру, назви виробника, місця та дати
виготовлення, технічних характеристик та ін.).
Проте, ні вимоги підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ні вимоги
Порядку заповнення податкової накладної ( z0233-97 ) (z0233-97)
,
затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997р. та
зареєстрованого Мінюстом України 23.06.1997р. № 233/2037 (із
змінами та доповненнями), не містять норм, які б зобов'язували
зазначати в податкових накладних " серійний номер, назву
виробника, місце та дату виготовлення, технічні характеристики".
Крім того, складові придбаного обладнання не становлять окрему
номенклатуру поставки.
Таким чином, на думку заявника, апеляційною інстанцією, при
прийнятті оскаржуваної постанови, було неправильно витлумачено
приписи підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що призвело до
неправильного застосування норми матеріального права, а саме
підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
ДПІ у Печерському районі м. Києва надісланий відзив на касаційну
скаргу у якому інспекція просить залишити без змін постанову
Київського апеляційного господарського суду з підстав, якими вони
мотивовані.
Заслухавши доповідь судді Дроботової Т.Б. та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанції, а саме.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення
правомірності віднесення позивачем до валових витрат та
податкового кредиту відповідних сум у взаємовідносинах позивача з
ТОВ "Альбіо - Н" стосовно їх належного підтвердження.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пунктів 7.1,
7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком є операції
платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ;
особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану
вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та
скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для
віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до
податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов'язаний надати покупцю
податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової
накладної; назву юридичної особи зареєстрованої як платник податку
на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та
їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу
без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку
у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з
урахуванням податку.
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цієї статті ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Підпунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових витрат належить сума будь -
яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Зокрема, до валових витрат на підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3
статті 5 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать будь - які
витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними
та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких
передбачена правилами ведення податкового обліку.
Крім того, у підпункті 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими
накладними.
Датою виникнення права на податковий кредит, згідно з підпунктом
7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вважається
дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписування відповідного
рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Господарським судом м. Києва при розгляді спору встановлено, що
позивачем були укладені угоди від 29.03.2001р. № 29/03, від
18.04.2001р. № 18/04 та від 25.06 2001р. № 25/06 з ТОВ "Альбіо -
Н" на поставку 14 комплектів "Управляючий комплекс поліграфічного
обладнання і друку оригінал - макетів" на загальну суму 98700000
грн., в т.ч. ПДВ 16450000 грн. Розрахунки проведені грошовими
коштами, які були перераховані на розрахункові рахунки ТОВ "Альбіо
- Н".
Позивачем від ТОВ "Альбіо - Н" були отримані податкові накладні
(а.с. 38,41,45,49), на підставі яких суми податку на додану
вартість були віднесені до податкового кредиту.
Надані до матеріалів справи позивачем копії договорів та первинні
бухгалтерські документи (а. с. 22 - 91) визнані господарським
судом першої інстанції допустимими та достатніми на підтвердження
факту здійснення господарських операцій, які надають позивачу
право на віднесення витрат по цих операціях до складу валових
витрат на підставі приписів статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та статті 9
Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" ( 996-14 ) (996-14)
.
Крім того, судом першої інстанції було також встановлено, що
позивач на момент перевірки мав податкові накладні (а.с.
38,41,45,49), оформлені відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту
7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, в яких окремими рядками зазначені всі необхідні
реквізити, визначені у пунктах "а - и" вказаного підпункту, у тому
числі, вказано повне найменування товару який продавався.
Беручи до уваги, що вказаний у підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
перелік є вичерпним, господарським
судом м. Києва обґрунтовано визнано помилковими посилання
відповідача на порушення з боку позивача цієї норми, оскільки вона
не передбачає зазначення в податковій накладній складових частин
товару, а саме, індивідуальних ознак майна (серійного номеру,
назви виробника, місця та дати виготовлення, технічних
характеристик).
За таких обставин касаційна інстанція вважає, що господарський суд
м. Києва правомірно дійшов висновку про відсутність з боку
позивача визначених в акті перевірки порушень підпункту 5.3.9
пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та підпункту 7.2.1 пункту 7.2,
підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Матеріалами справи підтверджується і висновок суду першої
інстанції щодо відсутності у цій справі доказів стосовно
незаконності придбання товару ТОВ "Альбіо - Н", якій у подальшому
реалізував цей товар позивачу.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни рішення
місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що
мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають
значення для справи, які місцевий господарський суд визнав
встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні
місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
Проте скасовуючи рішення господарського суду м. Києва, суд
апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої
інстанції та встановлених ним обставин справи.
У оскаржуваної постанові Київського апеляційного господарського
суду фактично не наведено обґрунтування порушення або
неправильного застосування норм матеріального чи процесуального
права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в
апеляційному порядку.
Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду у
справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва
- залишенню без змін.
Зважаючи на викладене, керуючись статтями 111-7, пунктом 2 статті
111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.07.2003 р. у справі № 25/527 господарського суду м. Києва
скасувати, рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2002 р.
залишити без змін.
Касаційну скаргу ЗАТ "Торгівельно - енергетична компанія "ІТЕРА
УКРАЇНА" - задовольнити.
Головуючий Т. Добролюбова
С у д д і Т. Дроботова
Т. Гоголь