ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.11.2003 Справа N 25/68-03-2559
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді у засіданні,
суддів;
розглянувши матеріали
касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ.08.2003 р.
у справі № Х9
за позовом транспортного приватного підприємства "YYY"
до Відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
про стягнення 1249621,34 грн.
Касаційну скаргу розглянуто за участю представників сторін:
від позивача - присутній,
від відповідача - присутній;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Н-ської області (суддя Я.Я.Я.) від
ХХ.05.2003 р. по справі № Х9 було відмовлено в задоволенні
позовних вимог Транспортного приватного підприємства "YYY"
(позивач) до Відкритого акціонерного товариства "ХХХ" (відповідач)
про стягнення 1249621,34 грн. Відмовляючи у задоволені позову суд
першої інстанції дійшов до висновку про те, що у відсутність між
сторонами договору на поставку у відповідача не виникло
зобов'язання перед позивачем по оплаті поставлених товарів.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду (судді
А.А.А., Б.Б.Б., В.В.В.) від ХХ.08.2003 р. рішення господарського
суду Н-ської області від ХХ.05.2003 р. скасовано та прийнято нове
рішення, яким позовні вимоги були повністю задоволені. З
відповідача стягнуто на користь позивача 1249621,34 грн.
заборгованості та судові витрати.
Постанова Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.08.2003
р. мотивована тим, що між позивачем і відповідачем було укладено
угоду купівлі-продажу товарів, про що свідчать підписані позивачем
накладні на відпуск товарів та довіреності позивача на їх
отримання уповноваженою особою. За таких обставин позивач поставив
відповідачу товари, які, як підтверджено актом державного
виконавця від 27.07.2003 р., знаходяться у відповідача. Отже
останній їх прийняв за цінами, наведеними в накладних, і у нього
виникло зобов'язання розрахуватись за поставлений товар. Відтак,
на думку суду апеляційної інстанції, мало місце порушення
відповідачем норм ст.ст. 161, 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідач, не погоджуючись з постановою Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.08.2003 р., у своїй касаційній скарзі
посилається на те, що апеляційний суд при юридичній оцінці
фактичних обставин справи неправильно застосував норми
матеріального права України, внаслідок чого дійшов невірних
висновків. Зокрема, відповідач посилається на незастосування судом
апеляційної інстанції до спірних правовідносин вимог ст.ст. 43,
44, 153, 154 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, що призвело до неправильного
застосування ст.ст. 4, 41, 161, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідач просить скасувати постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.08.2003 р. як прийняту з порушенням
норм матеріального права, а рішення господарського суду Н-ської
області від ХХ.05.2003 р. залишити в силі, як правомірне.
Позивач, у своєму відзиві та його представник у судовому засіданні
заперечують проти доводів відповідача, наполягають на
обґрунтованості висновків Н-ського апеляційного господарського
суду щодо встановлення факту укладення між позивачем та
відповідачем угоди купівлі-продажу продукції і виникнення
обов'язку відповідача розрахуватись за поставлений йому товар.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін, колегія суддів Вищого
господарського суду України знаходить можливим касаційну скаргу
ВАТ "ХХХ" задовольнити з наступних міркувань.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач на
підставі накладних №№ 927/06, 928/06, 929/06, 930/06, 931/06 від
26 червня 2002 р. та накладних №№ 942/6, 943/6 від 27.06.2002 р.
відвантажив відповідачу матеріальні цінності на загальну суму
1249621,34 грн. Отримання відповідачем цих матеріальних цінностей
і їх фактичне знаходження у відповідача на момент розгляду спору
підтверджується довіреностями за довіреностей МАЇ №326812 від
26.06.2002р., МАЇ №326810 від 26.06.2002р., МАЇ №326811 від
26.06.2002р., МАЇ №326807 від 27.06.2002р., МАЇ № 326809 від
26.06.2002р., МАЇ №326817 від 27.06.2002р., МАЇ № 326816 від
27.06.2002р., а також актом державного виконавця від 27.07.2003 р.
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної
інстанції про те, що зазначені накладні і довіреності, а також
факт знаходження матеріальних цінностей безпосередньо у
відповідача, є належним свідченням виникнення у останнього
зобов'язання перед позивачем з проведення розрахунків за
поставлений товар.
В ст. 151 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що в силу
зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь
іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати
роботу, сплатити гроші та інше або утриматись від певної дії, а
кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у
ст. 4 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст.4 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і
обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а
також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені
законодавством, але в силу загальних начал і змісту цивільного
законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Серед іншого,
цивільні права і обов'язки можуть виникати з угод, передбачених
законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких,
які йому не суперечать.
Відповідно до вимог ст.44 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
угоди державних,
кооперативних та інших громадських організацій між собою повинні
укладатись в письмовій формі, якщо інша форма для окремих видів
угод не передбачена законодавством.
Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
При цьому істотними умовами вважаються ті умови, які визнані
такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також
всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути
досягнуто згоди (ст. 153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Як зазначено в ч. 2 ст. 154 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
коли згідно
закону або за угодою сторін договір повинен бути укладений в
письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання
одного документу, підписаного сторонами, так і шляхом обміну
листами, телеграмами та ін., підписаними стороною, яка їх
надсилає.
З наведених вище вимог чинного законодавства України вбачається,
що будь-яке зобов'язання (в т.ч. щодо сплати певної грошової суми)
може виникнути у однієї юридичної особи перед іншою на підставі
укладеного між ними в письмовій формі відповідного договору. При
цьому договір може вважатись укладеним, якщо його сторони дійшли
згоди по всіх істотних умовах, передбачених законодавством для
даного виду договору, або визнаними істотними самими сторонами.
Матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем і
відповідачем договору, який за своїм змістом передбачав би
обов'язок відповідача сплатити на користь позивача визначену в
ньому певну грошову суму за отриманий товар. Наявні в матеріалах
справи накладні позивача і довіреності відповідача на отримання
товару не можна вважати належними доказами укладення між сторонами
договору купівлі-продажу у встановленій законом письмовій формі.
Накладні і довіреності можуть лише свідчити про факт передачі
товарно-матеріальних цінностей від позивача відповідачу, оскільки
з них не можливо встановити умови такої передачі, а відтак і
цивільно-правовий зміст відповідного зобов'язання відповідача.
Зокрема, з наведених документів не вбачається погодження
відповідача з прийняттям товару на умовах його оплатності. Відтак
не має підстав для тверджень про укладення між позивачем і
відповідачем саме договору купівлі-продажу.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає
задоволенню, а постанова Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ.08.2003 р. скасуванню як така, що прийнята при
неправильному застосуванні норм матеріального права.
Враховуючи викладене вище, керуючись ст.ст. 111-5, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
задовольнити.
2. Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.08.2003 у справі № Х9 скасувати.
3. Рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.05.2003 у
справі № Х9 залишити без змін.