ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2003 Справа N 2-1/1133-2003
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Ліойл", м.
Київ (далі - ПП "Ліойл")
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 11.08.2003 p.
зі справи № 2-1/1133-2003
за позовом ПП "Ліойл"
до відділу державної виконавчої служби Бахчисарайського району, м.
Бахчисарай, Автономна Республіка Крим (далі - Відділ ДВС)
третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, -
Державна податкова інспекція Бахчисарайського району;
третя особа, яка не заявила самостійних вимог на предмет спору, -
товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Україна", с.
Красний Мак Бахчисарайського району (далі - ТОВ "Агрофірма
"Україна"),
про визнання дій Відділу ДВС неправомірними; звільнення з-під
арешту майнового комплексу теплично-овочевого комбінату та
виключення цього майнового комплексу з опису об'єктів, призначених
для погашення заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна".
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: Леськова В.І., Хасіна І.Б. (за довіреністю ПП "Ліойл"),
відповідача: Селищева І.О. (за довіреністю Відділу ДВС).
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.06.2003 (суддя Ковтун Л.О.) позов задоволено: дії Відділу ДВС
визнано неправомірними; звільнено майновий комплекс
теплично-овочевого комбінату з-під арешту та виключено цей
майновий комплекс з опису об'єктів, призначених для погашення
заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна". Рішення суду першої
інстанції мотивовано тим, що ПП "Ліойл" довело право власності на
майновий комплекс теплично-овочевого комбінату, а тому згідно з
вимогами статті 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та
статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
цей майновий комплекс має бути звільнено з-під арешту.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
11.08.2003 (колегія суддів у складі: суддя Лисенко В.А. -
головуючий, судді Латиніна О.А., Видашенко Т.С.) апеляційну скаргу
Відділу ДВС задоволено частково: рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 05.06.2003 у цій справі скасовано;
провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої
статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України). Постанову суду апеляційної
інстанції мотивовано посиланням на абзац другий підпункту 2.11
пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від
08.02.96 № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності
справ господарським судам" ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
(з подальшими змінами і
доповненнями).
У касаційній скарзі ПП "Ліойл" просить скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2003
з цієї справи, а рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 05.06.2003 залишити без змін. Скаргу мотивовано
посиланням на статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
та абзац перший підпункту 2.11 пункту 2 названого
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України
( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
, відповідно до змісту якого господарським судам
підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язаних з
визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про звільнення
майна з-під арешту.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до постанови державного виконавця Відділу ДВС від
05.11.2002 накладено арешт на майно ТОВ "Агрофірма "Україна", а
також заборонено відчуження теплично-овочевого комбінату, що
знаходиться за адресою: с. Холмівка P-ського району, вул. Ч-ська,
88;
- ПП "Ліойл" доведено, що він є власником цього теплично-овочевого
комбінату.
Причиною спору зі справи стали питання про правомірність
накладення арешту на майновий комплекс теплично-овочевого
комбінату у процесі звернення стягнення на майно ТОВ "Агрофірма
"Україна".
У позовній заяві ПП "Ліойл" містяться вимоги про звільнення з-під
арешту майнового комплексу теплично-овочевого комбінату та
виключення цього майнового комплексу з опису об'єктів, призначених
для погашення заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна". За своїм
змістом ці вимоги відповідають способу захисту цивільного права,
передбаченого частиною першою статті 59 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, відповідно до якої особа, яка
вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не
боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права
на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Згідно з абзацом першим підпункту 2.11 пункту 2 роз'яснення
президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 № 02-5/62
"Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським
судам" ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
господарським судам підвідомчі на загальних
підставах справи зі спорів, що пов'язані з визнанням права на
майно, на яке накладено арешт, і про звільнення майна з-під
арешту, та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана
проводити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з
вини цієї юридичної особи (статті 59 і 86 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
), - за умови, коли сторонами у
судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті
1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Отже змістом вимог позивача є звільнення майна з-під арешту, за
яким він звернувся до суду, а не оскарження дій посадових осіб
Державної виконавчої служби. З огляду на зміст позовних вимог та
припису частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
суд апеляційної інстанції помилково
припинив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини
першої статті 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Тому постанова суду
апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції правильно встановив зміст позовних вимог, але
припустився помилки у визначенні належних відповідачів у цій
справі.
У пункті 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України
від 28.03.2002 № 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання
рішень, ухвал, постанов господарських судів України"
( v_365600-02 ) (v_365600-02)
зазначено, що "відповідно до статті 59 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
особа, яка вважає,
що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові,
може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і
про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими
позовами є стягувач і боржник".
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від
27.08.1976 № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна
з опису" ( v0006700-76 ) (v0006700-76)
(з подальшими змінами) також визначено,
що "за правилами, установленими для розгляду позовів про
виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і
організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно
або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягає
боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в
необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було
реалізоване".
Отже судом першої інстанції у цій справі помилково задоволено
позов до неналежного відповідача. Крім того, судом першої
інстанції не з'ясовано особи належних відповідачів. Дані про
належних відповідачів мають бути встановлені у новому розгляді
справи, під час якого суду слід використати свої процесуальні
повноваження, передбачені статтею 24 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З огляду на викладене і керуючись статтями 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Ліойл" зі справи №
2-1/1133-2003 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.06.2003 p. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 11.08.2003 p. зі справи № 2-1/1133-2003
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної
Республіки Крим.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь