ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.10.2003 Справа N 16/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів : Хандуріна М.І.,
Черкащенко М.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємця А.А.А.
на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
10.07.03 p.
у справі господарського суду Полтавської області
за позовом приватного підприємця А.А.А.
до 1) відділу Державної виконавчої служби
Карлівського районного управління юстиції
2) відділення державного казначейства України в
Карлівському районі
про стягнення 30575, 63 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: Б.Б.Б. - дов. від 10.04.02 p.
від відповідачів: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 22.05.03 господарського суду Полтавської області
відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків та
відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою від 10.07.03 Харківського апеляційного господарського суду
повернено апеляційну скаргу позивачу на підставі п. 3 ст. 97
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки до скарги не додано документів що підтверджують сплату
державного мита у встановленому порядку і розмірі.
Не погоджуючись з ухвалою Харківського апеляційного господарського
суду приватний підприємець А.А.А. звернулась у Вищий господарський
суд України з касаційною скаргою і просить її скасувати,
посилаючись на те, що відповідно до ст. 86 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
стягувач має право звернутися з
позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення
коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї
юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати
державного мита.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Приватний підприємець А.А.А. звернулася в господарський суд
Полтавської області з позовною заявою про відшкодування шкоди
завданої бездіяльністю Державної виконавчої служби в якій просить
стягнути з Державного бюджету України 15575, 63 грн. збитків та
1500, 00 грн. компенсації моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
примусове виконання рішень в Україні
покладається на державну виконавчу службу, а відповідно до ч. 3
цієї статті ( 606-14 ) (606-14)
інші органи, організації і посадові особи
здійснюють виконавчі дії у випадках передбачених ст. 6 цього
Закону ( 606-14 ) (606-14)
на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
В частині 1 ст. 9 вказаного Закону ( 606-14 ) (606-14)
зазначено, що у
випадках, передбачених законом рішення судів та інших органів щодо
стягнення коштів виконуються податковими органами, установами
банків, кредитно-фінансовими установами. Ці органи, організації та
особи не є органами примусового виконання, крім органів та
посадових осіб які виконують рішення про притягнення до
кримінальної та адміністративної відповідальності.
Таким чином, у разі невиконання рішення з вини наведених юридичних
осіб стягувач має право звернутися до них з позовом. При цьому
позивач звільняться від сплати державного мита, як це встановлено
ч. 1 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Державний виконавець виконує функцію органу примусового виконання,
отже чинність ч. 1 ст. 86 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
на нього не поширюється.
У порядку позовного провадження з позовом про відшкодування
збитків стягувач звертається на підставі ч. 2 ст. 86 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
. Цією нормою
передбачено, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам
чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження,
підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Однак,
не вказано, що позивач звільняється від сплати державного мита,
перелік яких дає ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
.
Отже, законодавець не встановлює пільг щодо сплати державного мита
у випадку звернення з позовом про відшкодування заподіяної шкоди
відділом Державної виконавчої служби.
Згідно з пунктом "г" ч. 2 ст. 3 вищевказаного Декрету Кабінету
Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
зі спорів майнового
характеру сплачується 50 % ставки обчислюваної, виходячи з
оспорюваної суми.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Харківський
апеляційний господарський суд обґрунтовано повернув апеляційну
скаргу приватному підприємцю А.А.А..
Таким чином, ухвала Харківського апеляційного господарського суду
відповідає обставинам справи та чинному законодавству України і
підстав для її скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 111-5, 111-9,
111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Ухвалу від 10.07.03 p. Харківського апеляційного господарського
суду зі справи № 16/49 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко