ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.09.2003 Справа N А-27/44-03
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.-
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П.,
розглянув касаційну скаргу державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Харкова (далі - ДПІ)
на рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2003
p.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
21.05.2003 p.
зі справи № А-27/44-03
за позовом акціонерного товариства "Гідроапаратура", м. Харків
(далі - АТ "Гідроапаратура")
до ДПІ
про визнання недійсним рішення ДПІ від 09.11.2001 p. №
793/23-104/21180006/14402.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: не з'явились,
відповідача: А.А.А.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2002
скасовано рішення господарського суду Харківської області від
09.07.2002 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 01.10.2002 зі справи № 03/10-02, а справу передано на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.01.2003
зазначену справу було призначено до розгляду і вона отримала №
А-27/44-03.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.03.2003
(суддя Мамалуй О.О.) позов задоволено частково; рішення ДПІ від
09.11.2001 № 793/23-104/21180006/14402 визнано недійсним у частині
нарахування недоплати з:
- податку на прибуток у сумі 1152, 45 грн.,
- податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 406, 10 грн.;
та застосування штрафних (фінансових) санкцій від суми недоплати
за:
- податком на прибуток у сумі 602, 80 грн.,
- ПДВ у сумі 2380, 00 грн.,
- збором за забруднення навколишнього природного середовища у сумі
1224, 00 грн.,
- прибутковим податком з громадян у сумі 361, 72 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
21.05.2003 (колегія суддів у складі: Плужник О.В. - головуючий,
судді - Токар М.В., Фоміна В.О.) у задоволенні апеляційної скарги
ДПІ відмовлено; рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивом судових рішень зазначено те, що в оспорюваному рішенні ДПІ
неправильно застосовано норми податкового законодавства та
законодавства про сплату збору за забруднення навколишнього
природного середовища, що потягло за собою завищення в
оспорюваному рішенні ДПІ суми податкових зобов'язань АТ
"Гідроапаратура" за звітний період.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДПІ
просить скасувати усі зазначені рішення судових інстанцій за новим
розглядом справи № А-27/44-03. Скаргу мотивовано тим, що судові
інстанції у цій справі неправильно застосували норми податкового
законодавства, наслідком чого стало заниження суми податкових
зобов'язань позивача.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлені про час і
місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги, скасування рішень судових інстанцій у справі та
передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду
на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ДПІ за актом від 31.10.2001 № 140/23-104 про перевірку
дотримання АТ "Гідроапаратура" вимог податкового законодавства за
період з 01.10.1998 по 31.06.2001 (далі - акт перевірки)
встановлено порушення позивачем протягом цього періоду вимог
підпункту 5.3.9 пункту 5.3 та підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; статті 8 Декрету
Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
; статті 5 Закону України "Про
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин
і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
; пункту 4.10 статті 4 Порядку
встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього
природного середовища і стягнення цього збору ( 303-99-п ) (303-99-п)
,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.1999
№ 303; статті 42 Правил користування місцевим телефонним зв'язком
( 385-97-п ) (385-97-п)
, затверджених постановою Кабінету Міністрів України
від 22.04.1997 № 385;
- на підставі акта перевірки ДПІ прийнято оспорюване рішення від
09.11.2001 № 793/23-104/21180006/14402, за яким позивачеві за
порушення податкового та іншого законодавства донараховано:
- податок на прибуток у сумі 2174, 22 грн.,
- ПДВ у сумі 756, 71 грн.,
- прибутковий податок з громадян у сумі 44, 53 грн.,
а також застосовано штрафні (фінансові) санкції від суми недоплати
за:
- податком на прибуток - у сумі 944, 40 грн.,
- ПДВ - у сумі 2720, 00 грн.,
- збором за забруднення навколишнього природного середовища - у
сумі 1360, 00 грн.,
- прибутковим податком з громадян - у сумі 871, 72 грн.,
- податком з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів - у сумі 340 грн.
Спір між сторонами у справі на стадії касаційного оскарження
обмежується питаннями про правильність донарахування податковим
органом недоїмок зі сплати податку на прибуток та ПДВ та
застосування ним штрафних санкцій до АТ "Гідроапаратура",
обчислених від сум недоплати за податком на прибуток, ПДВ,
прибутковим податком з громадян та збором за забруднення
навколишнього природного середовища.
Судовими інстанціями у справі допущено порушення вимог
законодавства про оподаткування прибутку підприємств.
Так, у постанові суду апеляційної інстанції безпідставно
стверджується, що підпункт 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не
містить жодних обмежень і дозволяє включати до складу валових
витрат будь-які витрати по оплаті праці фізичним особам, що
знаходяться з платником податків у трудових відносинах, а також
будь-які інші виплати, встановлені за домовленістю сторін. З
огляду на зазначене розуміння змісту цієї норми судові інстанції у
справі вважають, що до складу витрат на оплату праці сумісників
мають включатись витрати на виплату основної та додаткової
заробітної плати, що нараховані платником податку без врахування
вимог нормативно-правових актів про методику такого нарахування.
Однак у підпункті 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
зазначено, що "з
урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату
праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким
платником податку, які включають витрати на виплату основної і
додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат,
виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень,
відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату
авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно
з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в
грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю
сторін". Отже при визначенні складу витрат на оплату праці мають
враховуватись лише ті витрати на виплату основної і додаткової
заробітної плати осіб, що працюють за трудовим договором,
включаючи сумісників, що відповідають показникам тарифних ставок.
Судовими інстанціями у справі не перевірено, чи відповідали
витрати позивача на виплату заробітної плати встановленим тарифним
ставкам.
Заперечення ДПІ проти включення до складу валових витрат АТ
"Гідроапаратура" інших витрат, зокрема, на оплату вартості послуг
за користування орендованим автотранспортом та телефоном
мотивуються необхідністю використання платником податку цих послуг
у власній господарській діяльності та відсутністю належних
документальних доказів підтвердження їх сплати. Однак судовими
інстанціями у справі встановлено придбання цих послуг позивачем
для використання у власній господарській діяльності та наведено
докази, що підтверджують їх сплату ним у складі орендної плати на
користь орендодавця - АТ "Гидропривід". ДПІ не наведено достатніх
доводів про порушення судовими інстанціями правил оцінки доказів,
наданих на підтвердження належності до складу валових витрат
платника податків витрат на оплату вартості послуг за користування
орендованим автотранспортом та телефоном. Тому не вбачається
підстав для висновку про порушення судовими інстанціями вимог
пункту 5.1 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у
здійсненні правової оцінки зазначених витрат АТ "Гідроапаратура".
З огляду на правомірне віднесення АТ "Гідроапаратура" до складу
своїх валових витрат у звітний податковий період вартості
користування телефоном не можна вважати обгрунтованим висновок ДПІ
про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Судовими інстанціями у справі допущено порушення вимог
законодавства України про прибутковий податок з громадян.
Згідно із статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від
26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ) (13-92)
(далі - Декрет) нарахування, утримання i перерахування
до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами,
установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами
- суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати
доходів. Статтею 14 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
передбачено, що
перерахування утриманих сум податку до бюджету підприємства,
установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності здійснюють у порядку, передбаченому статтею 10 цього
Декрету ( 13-92 ) (13-92)
. А згідно із статтею 10 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
підприємства, установи i організації усiх форм власності, фізичні
особи - суб'єкти підприємницької діяльності після закінчення
кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків
коштів на виплату належних громадянам сум зобов'язані
перераховувати до бюджету суми нарахованого i утриманого
прибуткового податку за минулий місяць. Однак у постанові суду
апеляційної інстанції з цієї справи зазначено, що по прибутковому
податку не передбачено його попереднє нарахування та сплата, у
зв'язку з чим відповідачем неправомірно нараховано штрафні санкції
відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до останньої норми у разі коли платник податків
здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює
грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку,
збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства
таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого
продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує
штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку,
збору (обов'язкового платежу). Отже судовими інстанціями у справі
безпідставно визнано неправомірним застосування ДПІ штрафних
санкцій за порушення позивачем вимоги Декрету про утримання та
перерахування до бюджету суми прибуткового податку з громадян.
Судовими інстанціями у справі не перевірено належним чином
правильність нарахування ДПІ збору за забруднення АТ
"Гідроапаратура" навколишнього природного середовища, зокрема, у
судових рішеннях не зазначено про суми збору, порядок їх
обчислення та застосування сторонами у справі. У постанові
апеляційної інстанції заперечується наведене ДПІ в оспорюваному
акті твердження про порушення позивачем вимог пункту 4.10 статті 4
постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 "Про
затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення
навколишнього природного середовища і стягнення цього збору"
( 303-99-п ) (303-99-п)
. Однак ні у тексті зазначеної постанови Уряду, ані у
затвердженому нею Порядку немає норми з такою нумерацією. Тому
правильність даних про нарахування збору за забруднення
навколишнього природного середовища має бути перевірено за новим
розглядом справи.
У постанові Вищого господарського суду України від 18.12.2002,
яким ця справа була направлена на новий розгляд, містилась
вказівка суду першої інстанції здійснити перевірку правильності
донарахування податкових зобов'язань під час нового розгляду
справи. Однак, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій при
перевірці даних про донарахування недоїмок зі сплати податків та
застосування штрафних санкцій допущено неправильне застосування
вимог податкового законодавства, це унеможливило встановлення ними
точного розміру податкових зобов'язань позивача за звітний період.
Дані про розмір податкових зобов'язань АТ "Гідроапаратура" є
предметом оспорюваного акта, а тому входять до предмету
доказування у цій справі. Згідно із статтею 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК) касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Тому дані про розмір податкових зобов'язань позивача мають бути
з'ясовані за новим розглядом справи у суді першої інстанції.
Керуючись статтями 111-9 - 111-12 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Харкова зі справи № А-27/44-03 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2003
p. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
21.05.2003 p. зі справи № А-27/44-03 скасувати, а справу передати
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В.Селіваненко