ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2003 Справа N 02-2-32/577
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши
касаційну скаргу відділу Державної виконавчої служби
Шевченківського районного управління юстиції
м.Києва
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 23.12.2002р.
у справі № Х7
за позовом професійної спілки робітників галузевих
підприємств "SSS"
до 1) Міністерства юстиції України,
2) Київського міського управління юстиції;
3) відділу ДВС Шевченківського районного
управління юстиції м.Києва
про стягнення 2805000,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача 1: присутній (довіреність у справі),
від відповідача 2: не з'явився,
від відповідача 3: не з'явився;
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2002р. (суддя
Л.Л.Л.) позовні матеріали професійної спілки робітників галузевих
підприємств "SSS" до Міністерства юстиції України, Київського
міського управління юстиції, відділу ДВС Шевченківського районного
управління юстиції м.Києва про стягнення 2805000,0 грн., повернуті
позивачеві без розгляду на підставі п.п.3, 5 ст.63 Господарського
процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
(ГПК) України для роз'єднання
позовних вимог та оформлення матеріалів відповідно до вимог
чинного законодавства.
Ухвала мотивована тим, що в порушення вимог п.4 ст.54 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, у позовній заяві не викладено позовні вимоги щодо
кожного з відповідачів в частині вимог про вселення позивача у
нежилі приміщення, а також не вказано обставин, на яких
грунтуються позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди. У
позовній заяві відсутній обгрунтований розрахунок стягуваної суми
моральної шкоди.
Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що
викладені у заяві вимоги щодо вселення у приміщення та щодо
стягнення моральної шкоди необхідно розглядати у порядку позовного
провадження із порушенням окремої справи. Об'єднання в одному
провадженні вимог, заявлених позивачем, неможливе, оскільки
сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і
взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору.
Заявлення вимог щодо стягнення моральної шкоди можливе лише в
окремому позовному провадженні після визнання незаконними дій
органів Державної виконавчої служби в порядку ст.121-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2002р. (головуючий суддя - А.А.А., Б.Б.Б., В.В.В.) вказана
ухвала скасована, матеріали справи повернуті господарському суду
міста Києва для розгляду по суті.
Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної
інстанції дійшов висновку про те, що заявником не були порушені
вимоги ст.54 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки, як свідчать
матеріали позовної заяви, між заявленими позовними вимогами існує
безпосередній причинний зв'язок, в обгрунтування якого заявник
надав суду розрахунок заподіяної моральної шкоди, яка на його
погляд, виникла в результаті незаконних дій та бездіяльності
відповідачів.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач 3 - відділ ДВС
Шевченківського районного управління юстиції, звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити
без змін.
У своїй скарзі скаржник посилається на порушення судом апеляційної
інстанції норм процесуального права і вважає, що оскаржувана
постанова підлягає скасуванню з підстав, викладених у касаційній
скарзі.
Скаржник також стверджує, що суд апеляційної інстанції не
повідомивши відповідача 3 про час і місце засідання суду,
розглянув справу у його відсутність, чим порушив право відповідача
3 на участь у судовому засіданні та поданні доказів.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши
на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про державну виконавчу службу"
( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
та ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
дії (бездіяльність) державного виконавця з питань
виконавчого провадження можуть бути оскаржені у встановленому
порядку згідно з вимогами закону.
Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог
статей 17, 24, 26, 27, 32, 36, 37, 39 та ін. Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
та в порядку, визначеному ст. 85
цього Закону ( 606-14 ) (606-14)
(в редакції від 28.11.2002р. ( 327-15 ) (327-15)
).
Порядок оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішень,
ухвал, постанов господарських судів встановлений ст.121-2
Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якої зазначені дії не можуть оскаржуватися в порядку
позовного провадження.
Оскільки скарга подається на дії (бездіяльність) державного
виконавця у виконавчому провадженні щодо виконання судового
рішення у конкретній справі, скарга розглядається в межах цієї
справи. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала. (ч.3
ст.121-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Згідно ч. 2 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
збитки, заподіяні державним виконавцем при здійсненні
виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку,
передбаченому законом.
Порядок відшкодування майнової та моральної шкоди передбачений у
чинному Цивільному кодексі (ЦК) України, зокрема, ст.ст.440, 4401,
441, 452, 453 ( 1540-06 ) (1540-06)
, якими реалізується принцип особистої
відповідальності та передбачається вина, як умова
відповідальності.
В силу встановленої законом презумпції вини особи, що заподіяла
збитки, на неї покладається обов'язок доведення своєї
невинуватості (ст.209 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Відповідальність за ст.441-1 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
настає, якщо
збитки причинно пов'язані з протиправною поведінкою.
Питання ж протиправності поведінки вирішується, як зазначалося
вище, з дотриманням вимог ст. 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційної
інстанції про доцільність розгляду позовних вимог в межах однієї
справи, оскільки такий висновок не відповідає вимогам закону.
Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду
від 23.12.2002р. підлягає скасуванню. Ухвалу господарського суду
м.Києва від 19.08.2002р. за № Х7 колегія суддів залишає без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу відділу ДВС Шевченківського районного
управління юстиції м.Києва задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2002р. у справі Х7 скасувати, а ухвалу господарського суду
м.Києва від 19.08.2002р у цій же справі залишити без змін.