Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2003 року (частково скасовано постанову ВГСУ)
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у господарських
справах у складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників Н-ської обласної спілки споживчих
товариств -присутній та державної податкової інспекції у м. Н-ську
- присутній
розглянувши касаційну скаргу Н-ської обласної спілки споживчих
товариств (далі - Облспоживспілка) на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ.04.2003 року № Х2,
встановив:
У травні 2002 року Облспоживспілка звернулася в господарський суд
Н-ської області із позовом до державної податкової інспекції у м.
Н-ську (далі - ДПІ) про спонукання відповідача відобразити в
облікових картках платника податків суми фактично сплачених
податків; визнання недійсними податкових вимог; звільнення активів
з податкової застави.
Позивач вказував, що при перерахуванні ним у 2001 році податків і
зборів (обов'язкових платежів) з вини акціонерного комерційного
банку "SSS" (далі - банк "SSS") до відповідних, бюджетів не
надійшла сума 19 182 грн. 87 коп., у тому числі 12 270 грн.
податку на додану вартість, 6 277 грн. 28 коп. земельного податку,
244 грн. 50 коп. податку з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів, 149 грн. 69 коп. збору за
спеціальне використання водних ресурсів, 241 грн. 40 коп.
комунального податку. Відповідач не відобразив вказані суми як
сплачені в облікових картках платника податків та надіслав
податкові вимоги, в яких повідомив, що все майно Облспоживспілки
знаходиться у податковій заставі. На обґрунтування позовних вимог
позивач посилався на те, що ДПІ порушено вимоги підпункту 6.2.2
пункту 6.2 статті 6, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8,
підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону України від
21.12.2000 року № 2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
) та
Закону України від 05.04.2001 року № 2346-111 "Про платіжні
системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що
підпунктом 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-111
( 2181-14 ) (2181-14)
встановлена відповідальність банку за порушення
порядку своєчасного та повного внесення обов'язкових платежів до
бюджетів, але при цьому платник податків не звільняється від
обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання
(податкового боргу). Відповідач вказував, що відображення в
облікових картках платника податків сум податків як сплачених
можливе лише за умови фактичного отримання бюджетами цих сум.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.06.2002 року
позов задоволено частково; зобов'язано відповідача відобразити в
облікових картках платника податків фактично сплачені податки у
сумі 19182 грн. 87 коп.; визнано недійсними надіслані
Облспоживспілці податкові вимоги від ХХ.01.2002 року № Х5 та від
ХХ.02.2002 року № Х6; у решті вимог провадження у справі
припинено.
Вмотивувавши рішення посиланням на положення підпункту 16.5.1
пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
, суд визнав
доведеним факт перерахування позивачем податків і зборів на суму
19 182 грн. 87 коп.
У частині вимоги про звільнення активів з податкової застави суд
зазначив, що у зв'язку з визнанням податкових вимог недійсними це
питання повинно вирішуватись відповідно до положень підпункту
8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.01.2003 року зазначене рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.04.2003 року
№ Х2 рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної
інстанції скасовано в частині зобов'язання відповідача відобразити
в облікових картках платника податків фактично сплачені податки і
збори у сумі 19182 грн. 87 коп.; у цій частині позовних вимог
відмовлено; у решті судові рішення залишено без змін. Скасовуючи
частково судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд
України послався на те, що висновки судів в цій частині вимог
позбавлені правового обгрунтування.
ХХ червня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Облспоживспілки порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
ХХ.04.2003 року № Х2. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення положень
статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильного
застосування норм матеріального права, виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону у аналогічних справах. На обґрунтування мотивів
касаційної скарги зроблено посилання на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ.10.2002 року № Х4.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що у період з ХХ квітня по ХХ липня 2001 року
за платіжними дорученнями Облспоживспілки з її банківського
рахунку перераховано податків і зборів на загальну суму 19 182
грн. 87 коп. Переказ грошей не було завершено і вказана сума не
надійшла за призначенням до відповідних бюджетів через те, що
стосовно обслуговуючого позивача банку "SSS" застосовано
ліквідаційну процедуру. До вказаних правовідносин судами
застосовано підпункт 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону №
2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
(у редакції, що була чинною на момент
виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого за
порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених
законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний
день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених
для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також
несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
,
за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку,
збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового
фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів)
звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне
зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових
фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Посилаючись на зазначені норми законодавства, суд першої
інстанції, з яким погодились суди апеляційної й касаційної
інстанцій, дійшов висновку про те, що свої податкові зобов'язання
Облспоживспілка виконала, та задовольнив позовні вимоги про
визнання податкових вимог ДПІ недійсними.
Слід зазначити, що вирішення справи у цій частині позовних вимог,
а також стосовно позовної вимоги про звільнення активів з
податкової застави, не є предметом касаційного оскарження
постанови Вищого господарського суду України до Верховного Суду
України.
Скасовуючи частково судові рішення у справі, Вищий господарський
суд
України виходив із того, що сам по собі облік нарахованих і
сплачених сум податків і зборів, який ведеться органом державної
податкової служби, не спричиняє правових наслідків для платника, а
тому підстави для зобов'язанню відповідача внести зміни в облік
відсутні.
Однак погодитись з цим не можна.
Облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять
до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з
використанням автоматизованої інформаційної системи, засобами якої
забезпечується автоматизоване виконання всіх операцій, у тому
числі ведення особових рахунків платників податків (пункт 1.8
Інструкції про порядок ведення органами державної податкової
служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів ( z0887-01 ) (z0887-01)
у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від
03.09.2001 року № 342). Відповідно до пунктів 3.1, 3.8 розділу 3
зазначеної Інструкції ( z0887-01 ) (z0887-01)
з метою обліку нарахованих і
сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової
служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за
кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватись
такими платниками. У картках особових рахунків відображаються
умови справляння платежу та дані про платника податків, у тому
числі терміни подання розрахунків та терміни сплати; інформація
про податкові зобов'язання, нараховані за результатами
документальних перевірок; стан розрахунків платників з бюджетом
(суми нарахованого та сплаченого платежу, штрафних санкцій, суми
податкового боргу та надміру сплачені) та інше.
Згідно з підпунктом 10.1 зазначеної Інструкції ( z0887-01 ) (z0887-01)
в
особових рахунках платника податків щомісяця підводяться підсумки
та виводиться сальдо розрахунків платника з бюджетом (надміру
сплачені та суми податкового боргу). На підставі облікових даних
карток особових рахунків платника податків в автоматичному режимі
формуються податкові вимоги (пункт 13.1 розділу 13 Інструкції
( z0887-01 ) (z0887-01)
), тобто письмові вимоги податкового органу до
платника податків погасити суму податкового боргу, включаючи пеню.
За даними карток особових рахунків формується довідка про
наявність у платника податків перед бюджетом суми податкового
боргу при необхідності надання такої довідки за заявою платника
(пункт 13.2 розділу 13 Інструкції ( z0887-01 ) (z0887-01)
).
Наведені положення законодавства дають підставу для висновку про
наявність у платника податків матеріально-правового інтересу у
тому, щоб дані карток особових рахунків правильно відображали
фактичний стан платежів до бюджету.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого господарського
суду України не містить законних підстав для відмови у задоволенні
позовної вимоги Облспоживспілки про спонукання ДПІ відобразити в
особових картках платника податків суми фактично сплачених
податків. За цих обставин оскаржена постанова підлягає частковому
скасуванню, а частково скасовані нею рішення судів першої й
апеляційної інстанцій - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив:
Касаційну скаргу Чернігівської обласної спілки споживчих товариств
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від ХХ.04.2003 року №
Х2 скасувати частково, а постанову Ч-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.01.2003 року та рішення господарського
суду Н-ської області від ХХ.06.2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.