ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.08.2003 Справа N 32/180
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Невдашенко Л.П.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної служби автомобільних доріг України на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2003
року у справі № 32/180 за позовом Спеціалізованого державного
автомобільного підприємства № 15 до Державної служби автомобільних
доріг України
про визнання недійсними актів, -
ВСТАНОВИВ:
14 лютого 2003 року Спеціалізоване державне автомобільне
підприємство № 15 звернулось до господарського суду м. Києва з
позовом до Державної служби автомобільних доріг України про
визнання недійсними наказів № 93 від 5 березня 2002 року "Про
зміни у структурі управління державними дорожніми підприємствами в
Автономній Республіці Крим, областях і м. Севастополі" та № 156
від 9 квітня 2002 року "Про створення дочірніх підприємств
відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія
"Автомобільні дороги України", посилаючись на те, що дані накази
суперечать Конституції України, Указу Президента України від 8
листопада 2001 року № 1056/2001 "Про заходи щодо підвищення
ефективності управління дорожнім господарством України"
( 1056/2001 ) (1056/2001)
, Постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого
2002 року № 221 "Про утворення відкритого акціонерного товариства
"Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
( 221-2002-п ) (221-2002-п)
та запроваджують монополізацію на ринку дорожніх
послуг.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28 березня 2003 року
(суддя Хрипун О.О.) в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12
травня 2003 року (судді Капацин Н.В., Дикунська С.Я., Пантелієнко
В.О.) дане рішення скасовано, позов задоволено, визнано недійсними
накази Державної служби автомобільних доріг України № 92 від 5
березня 2002 року та № 156 від 9 квітня 2002 року, стягнуто з
відповідача на користь позивача судові витрати.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду
другої інстанції, посилаючись на те, що вона постановлена з
порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
В судовому засіданні оголошено перерву до 14 серпня 2003 року.
Наказом позивача № 1 від 2 липня 2003 року на підставі ст.ст. 69,
392 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
достроково припинені
повноваження на представництво його інтересів, надані бувшим
керівником Спеціалізованого державного автомобільного підприємства
№ 15 Демком А.П.
Заслухавши пояснення представників відповідача, які підтримали
доводи касаційної скарги, представника позивача, який вважав
доводи скарги обґрунтованими, дослідивши доводи касаційної скарги
та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх
інстанцій, Указом Президента України від 8 листопада 2001 року №
1056/2001 ( 1056/2001 ) (1056/2001)
утворено Державну службу автомобільних
доріг України як центральний орган виконавчої влади і ліквідовано
Українську державну корпорацію по будівництву, ремонту та
утриманню автомобільних доріг (далі Корпорація).
Доручено Кабінету Міністрів України утворити Державну акціонерну
компанію "Автомобільні дороги України", передавши до її статутного
фонду майно державних підприємств, що входили до складу
ліквідованої Корпорації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року
№1809 ( 1809-2001-п ) (1809-2001-п)
встановлено, що до сфери управління
Державної служби автомобільних доріг належать державні
підприємства, що входили до складу ліквідованої Корпорації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №
221 ( 221-2002-п ) (221-2002-п)
прийнято пропозицію Державної служби
автомобільних доріг, погоджену з відповідними міністерствами і
відомствами щодо утворення Державною службою автомобільних доріг
відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія
"Автомобільні дороги України" (далі Компанія) та доручено
Державній службі автомобільних доріг передати до статутного фонду
Компанії майно державних підприємств, які належать до сфери її
управління, з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства.
Наказом відповідача № 93 від 5 березня 2002 року "Про зміни в
структурі управління державними дорожніми підприємствами в
Автономній Республіці Крим, областях і м. Севастополі" утворено
відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія
"Автомобільні дороги України" та реорганізовано дорожні
підприємства шляхом їх злиття у дочірні підприємства Компанії, що
будуть створені в Автономній Республіці Крим і областях.
Наказом відповідача № 156 від 9 квітня 2002 року "Про створення
дочірніх підприємств відкритого акціонерного товариства "Державна
акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" утворено дочірні
підприємства Компанії та їх філії на базі реорганізованих дорожніх
державних підприємств, в тому числі дочірнє підприємство "Одеський
облавтодор".
Наказом № 16 від 29 травня 2002 року відповідач затвердив перелік
філій дочірнього підприємства "Одеський облавтодор", в тому числі
філію "Спеціалізована автомобільна база № 15" на базі позивача.
Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив з того, що спірні
накази видані в межах повноважень відповідача відповідно до вимог
чинного законодавства України та без порушень антимонопольного
законодавства.
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги,
апеляційний суд дійшов протилежних висновків і ґрунтував їх тим,
що відповідач, при прийнятті спірних наказів, вийшов за межі своїх
повноважень, порушив антимонопольне законодавство, ліквідував
позивача всупереч його статутних положень без рішення Міністерства
транспорту України, без урахування вимог ст.ст. 1, 3 3акону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
про те, що
підприємства, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як
юридичні особи, а їх майно не підлягає вилученню, а також тим, що
оспорювані накази видані з порушенням ст. 13 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 20 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Проте, з такими висновками суду другої інстанції погодитись не
можна, оскільки вони ґрунтуються без урахування обставин справи та
вимог нормативних актів.
Зокрема, суд другої інстанції не врахував, що згідно з Указом
Президента України від 8 листопада 2001 року ( 1056/2001 ) (1056/2001)
та
Постановою Кабінету Міністрів від 28 грудня 2001 року № 1809
( 1809-2001-п ) (1809-2001-п)
відповідач є центральним органом виконавчої влади
і до сфери його управління належать державні підприємства, які
входили до складу ліквідованої Корпорації, в тому числі і позивач.
Статтею 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
передбачено, що ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання,
поділ, виділення, перетворення) підприємства проводяться з
дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням
власника.
В силу п. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992
року № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній
власності" ( 8-92 ) (8-92)
до повноважень центральних органів виконавчої
влади належить прийняття рішень щодо створення, реорганізації та
ліквідації підприємств, заснованих на загальнодержавній власності.
Таким чином, відповідач наділений повноваженнями щодо прийняття
рішень про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, що
входять до сфери його управління.
Положення статуту позивача, затверджені 21 червня 2000 року, які
передбачають порядок ліквідації та реорганізації підприємства, не
можуть бути застосовані, оскільки дане підприємство, згідно з
вказаним Указом Президента України та Постановою Кабінету
Міністрів України, не належить до сфери управління Міністерства
транспорту України, а передано до сфери управління відповідача.
Оскільки спірні накази відповідача №№ 93, 156 видавались на
виконання Указу Президента України від 8 листопада 2001 року
( 1056/2001 ) (1056/2001)
та Постанови Кабінету Міністрів України № 221
( 221-2002-п ) (221-2002-п)
від 28 лютого 2002 року, яка була погоджена з
відповідними міністерствами та відомствами, в тому числі і з
Антимонопольним комітетом України та у відповідності з ними, то
висновок апеляційного суду про недотримання відповідачем
антимонопольного законодавства при реорганізації державних
дорожніх підприємств не можна визнати підставним.
Не відповідає обставинам справи та суперечить вимогам ст.ст. 1, 3
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
висновок
суду другої інстанції про те, що позивач є учасником відкритого
акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія
"Автомобільні дороги України", а тому не може бути ліквідованим як
юридична особа, так як єдиним учасником і засновником Компанії
згідно Постанови Кабінету України від 28 лютого 2002 року № 221
( 221-2002-п ) (221-2002-п)
є держава в особі Державної служби автомобільних
доріг.
Безпідставним є твердження апеляційного суду про вилучення
відповідачем, всупереч вимог ст. 13 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
майна позивача, оскільки майно,
яким користувався позивач, є державним і дане майно передано до
статутного фонду Компанії на підставі Указу Президента України від
8 листопада 2001 року ( 1056/2001 ) (1056/2001)
та Постанови Кабінету
Міністрів України № 221 ( 221-2002-п ) (221-2002-п)
від 28 лютого 2002 року.
Заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 221
( 221-2002-п ) (221-2002-п)
не передбачала створення дочірніх підприємств на
базі кожного державного дорожнього підприємства та не визначала їх
кількість, в зв'язку з чим не можна визнати обґрунтованим
твердження апеляційного суду про те, що всі державні автомобільні
підприємства підлягали перетворенню у дочірні підприємства.
Неправильне застосування апеляційним судом положень названих Указу
Президента України ( 1056/2001 ) (1056/2001)
та Постанови Кабінету Міністрів
України ( 221-2002-п ) (221-2002-п)
, Законів України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
,
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
призвело до неправильного скасування рішення суду
першої інстанції.
Немає й інших підстав для скасування рішення суду.
Враховуючи викладене, постанова Київського апеляційного
господарського суду підлягає скасуванню, а скасоване законне
рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної служби автомобільних доріг України
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12
травня 2003 року у справі № 32/180 скасувати, а рішення
господарського суду м. Києва від 28 березня 2003 року у справі №
32/180 залишити без змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Невдашенко Л.П.
Гончарук П.А.