Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.08.2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Ш-и О.Ф.
- головуючий, П-к О.А., С-а В.В. розглянув касаційну скаргу банку
"А" в особі Дніпропетровської обласної дирекції на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2003
р. у справі № 3 за позовом акціонерного поштово-пенсійного банку
"А" до ТОВ "Т", 3-я особа ТОВ "АА" про стягнення 823160,21 грн. та
за зустрічним позовом ТОВ "Т" до акціонерного поштово-пенсійного
банку "А" в особі Дніпропетровської обласної дирекції про визнання
недійсним договору застави за участю представників позивача - Б-н
В.П., П-й М.І., відповідача - С-о А.В.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
26.03.2003 р. у задоволенні основного позову відмовлено.
Провадження у справі за зустрічним позовом припинено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
23.05.2003 р. рішення від 26.03.2003 р. змінено: визнано недійсним
укладений сторонами договір застави № 010\08-02\233 від 29.03.2002
р. і в позові про звернення стягнення на майно відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану
постанову посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням норм
чинного законодавства та прийняти нове рішення, яким позов
задовольнити.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідача, 3-ї особи до суду не
надходили.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив наступне.
У січні 2003 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом
про звернення стягнення заставлене майно відповідача з метою
погашення заборгованості за кредитним договором № 010\03-01\151
від 22.08.2001 р. у розмірі 823160,21 грн.
Апеляційний суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази,
належно їх оцінив і дійшов обґрунтованих висновків про визнання
недійсним договору застави. При цьому суд виходив з того, що
22.08.2001 р. між банку "А" та ТОВ "АА" укладено кредитний договір
№ 010\03-01\151 на відкриття поновленої кредитної лінії з лімітом
заборгованості в сумі 700000 грн. строком з 22.08.2001 р. по
22.08.2002 р. зі сплатою 33% річних. На період з 22.03.2002 р. по
31.05.2002 р. сторонами збільшено ліміт кредитування до 1300000
грн. (додаткова угода до договору № 1 від 22.03.2002 р.).
Додатковою угодою № 2 від 08.11.2002 р. до вказаного договору
зменшено відсоткову ставку за користування кредитом з 33% до 18%
річних.
29.03.2002 р. між АППБ "А" та ТОВ "Т" укладено договір застави №
010\08-02\233, відповідно до якого відповідач передав у заставу
товар в обороті згідно додатку № 1, що є невід ємною часткою цього
договору. Зокрема, договір застави забезпечує вимоги позивача, що
витікають з кредитного договору та додаткової угоди № 1 від
22.03.2003 р. до нього. При цьому, ТОВ "АА" зобов язується перед
позивачем повернути кошти у розмірі 1300000 грн., сплатити
проценти за їх користування в розмірі, у строки та у випадках, які
передбачені додатковою угодою № 1 від 22.03.2003 р. до кредитного
договору. ТОВ "АА" зобов язання за кредитним договором №
010\03-01\151 від 22.08.2001 р. не виконав.
Суд правомірно відхилив посилання скаржника на те, що розмір
відсотків не є істотною умовою договору застави, оскільки останній
має похідний характер від кредитного договору. Суд вказав також,
що розмір відсотків впливає на загальний розмір забезпеченої
заставою вимоги, який відповідно до ст.12 Закону "Про заставу"
( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
є істотною умовою договору застави. Кредитний
договір не є невід'ємною частиною договору застави, тому в
останньому, крім розміру кредиту, мають бути вказані і відсотки за
його користування. В ст.12 Закону "Про заставу" ( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
серед істотних умов договору застави передбачені розмір і терміни
виконання забезпеченої заставою вимоги. У порушення зазначеної
норми в спірному договорі не вказано розмір відсотків і пені за
кредитним договором, а також термін їх сплати. Вищевказані
обставини свідчать про недійсність договору застави.
Згідно приписів ст. 41 Закону України "Про заставу" ( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
передбачено, що договір застави товарів в обороті або у переробці
повинен визначати вид товару, інші його родові ознаки, а також
види товарів, якими може бути замінено предмет застави. У спірному
договорі застави від 29.03.2002 р. не міститься перелік конкретних
видів товарів, якими може бути замінено предмет застави. Тому, суд
дійшов правильного висновку, що сторонами не погоджено питання
щодо визначення виду товарів, якими може бути замінений предмет
застави.
При цьому слід зазначити також, що спірний договір застави
прийнято 29.03.2002 р., а додаткову угоду № 2 до кредитного
договору № 010\03-01\151 - 08.11.2002 р.
Наведене свідчить про відповідність висновків суду доказам у
справі і взаємовідносинам сторін.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що
суд не прийняв до уваги його докази і невірно їх оцінив. Ці доводи
фактично зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією
питань про перевагу одних доказів над іншими, тобто здійснення
відмінної від місцевого та апеляційного судів оцінки доказів, що
суперечить вимогам ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тому до уваги
не приймаються.
Отже, ухвалена у справі постанова відповідає обставинам справи,
діючому законодавству, тому підстав для задоволення касаційної
скарги немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 23.05.2003 р. залишити без змін, а касаційну скаргу банку "А"
в особі Дніпропетровської обласної дирекції - без задоволення.
Головуючий,
судді