ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
12.08.2003 Справа N 1/630-27/472
Вищий господарський суд України розглянувши касаційну скаргу
виробничо-торгівельної фірми <О...> на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р. у справі
N 1/630-27/472 за позовом приватного підприємства <М...> до
виробничо-торгівельної фірми <О...> про стягнення 1799,98 грн., за
участю представників сторін: від позивача: не з'явилися, від
відповідача: не з'явилися, встановив:
Рішенням господарського суду Львівської області від
11.02.-14.02.2003 р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р., позовні вимоги
приватного підприємства (ПП) <М...> до виробничо-торгівельної
фірми (ВТФ) <О...> про стягнення 1799,98 грн., у тому числі 1566,0
боргу; 31,14 грн. - 3% річних; 39,21 грн. - збитків від інфляції;
163,63 грн. адвокатських послуг, задоволено.
Вирішуючи даний спір по суті, судами двох інстанцій
встановлено, що відповідно до договору оренди N 37а від 04.05.2000
р. укладеного сторонами у даній справі, відповідач - ВТФ <О...>
взяв в оренду на строк до 04.05.2001 р. автомобіль марки
ГАЗ-33610, 1993 р.в., державний N 44-35 ОНА.
Згідно з п. 5.1 договору оренди, орендна плата встановлюється
у розмірі 120,0 грн. в місяць і відповідно до п. 5.2 цього ж
договору, повинна сплачуватися щоквартально, не пізніше 5-го числа
наступного за кварталом місяця. Передача автомобіля в оренду
повинна здійснюватися за відповідним актом передачі (п. 3.2
договору), а його повернення орендодавцю здійснюватися по
закінченню терміну оренди, про що сторони повинні скласти
відповідний акт (п.п. 8.1, 8.2).
Вказаний автомобіль було передано відповідачу 03.07.2000 р.
за актом прийому-передачі в оренду автотранспортного засобу (а.с.
24), підписаним повноважними представниками сторін, та повернутий
позивачу за актом здачі-приймання автомобіля 27.08.2002 р. (а.с.
25).
За встановлених обставин, керуючись статтями 256, 260, 265
Цивільного кодексу (ЦК) України ( 1540-06 ) (1540-06)
, суди двох інстанцій
дійшли висновку про те, що зазначений договір оренди був
продовжений на невизначений термін, оскільки об'єкт оренди після
закінчення терміну дії названого договору оренди не був
повернутий, а доказів, які б свідчили про те, що відповідач
намагався вжити заходів щодо повернення цього автомобіля, ним не
надано.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі,
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить суд скасувати вказані судові акти та
прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП
<М...>.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судами двох інстанцій ст. 260 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки факт користування автомобілем ними не встановлений.
Скаржник вважає, що названою нормою передбачені дві умови,
при дотриманні яких, договір майнового найму може бути поновленим
на невизначений строк, а саме: за умови продовження користування
майном після закінчення строку договору та відсутності заперечень
з боку наймодавця.
Позивач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
на касаційну скаргу відповідача і просить постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р. залишити без
змін, а касаційну скаргу без задоволення з мотивів, викладених у
відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підтягає задоволенню з
таких підстав.
В силу ст. 260 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в разі продовження
користування майном після закінчення строку договору при
відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається
поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в
будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу
сторону за один місяць.
Отже, підставою для припинення договору є закінчення строку
дії договору при умові, якщо наймодавець зажадає повернення йому
майна. За відсутності такої вимоги договір не припиняється. При
цьому, законодавець не ставить поновлення договору в залежність
від того, користується орендар орендованим майном чи ні.
Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 договору оренди, автомобіль
повинен бути повернений орендодавцю по закінченню строку оренди за
п. 4 договору (до 04.05.2001 р.) у справному стані з урахуванням
нормального зносу, що виник у період експлуатації. Повернення
автомобіля відбувається за актом.
Судами двох інстанцій встановлено, що після закінчення строку
оренди 04.05.2001 р. і до 27.08.2002 р. орендодавець не вимагав
повернення орендованого майна, а орендар, в свою чергу, не
відмовився від договору, і орендований автомобіль не повернув.
За таких обставин, та враховуючи вимоги ст. 34 Господарського
процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою
передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства
повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування, колегія суддів
погоджується з висновком судів двох інстанцій про те, що дія
договору оренди N 37а від 04.05.2000 р. припинилася з моменту
повернення відповідачем орендованого майна в порядку,
передбаченому п. 8.2 договору, тобто з 27.08.2002 р., що
підтверджується належним доказом - актом здачі-приймання.
Судами двох інстанцій встановлено, що за період оренди
автомобіля, з липня 2000 р. по серпень 2002 р., у відповідача
перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі в сумі
1566,0 грн.
Відповідно до статей 161, 162 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те,
що суди першої та другої інстанцій мали правові підстави для
задоволення позовних вимог, тому підстав для скасування судових
актів у даній справі немає.
Враховуючи викладене, та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу виробничо-торгівельної фірми <О...> залишити
без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 02.04.2003 р. у справі N 1/630-27/472 -
без змін.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003 р.