Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.08.2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддів
за участю представників:
позивача присутні
відповідача присутні
розглянувши у відкритому судовому засіданні касацінну
скаргу ДП "ХХХ"
на постанову ХХ.04.2003 Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 00/000
за позовом СП у формі ТОВ "YYY"
до ДП "ХХХ"
про стягнення 1054938,87 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від ХХ.02.2003 господарського суду м. Києва позов
задоволено, на підставі ст. ст. 161, 179, 413, 419 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
постановлено стягнути з відповідача
572884,84 грн. вартості переданого на зберігання бітуму та
515596,30 грн. пені з посиланням на невиконання відповідачем
зобов'язань щодо повернення переданого позивачем на схов бітуму,
визначених умовами договору відповідального зберігання N Х/Х6 від
ХХ.07.2001.
Постановою від ХХ.04.2003 Київського апеляційного господарського
cуду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ДП "ХХХ" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, провадження у справі припинити, посилаючись на
помилкове застосування ст. ст. 161, 179, 413 - 419 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки на момент порушення
провадження у справі N 00/000 (ухвала від ХХ.05.2003) щодо
стягнення 1054938,87 грн. вартості бітуму у провадженні А-я
районного управління юстиції м. Києва знаходилося виконавче
провадження по виконанню наказу від ХХ.04.2002 N Х/ХХ1, виданого
на виконання рішення господарського суду м. Києва від ХХ.12.2001,
яким ДП "ХХХ" зобов'язано передати СП "YYY" 539,984 тонн бітуму.
Також скаржник вказує на необгрунтованість тверджень суду про
доведеність факту відсутності переданого на відповідальне
зберігання бітуму на підставі акту, складеного стягуначем - СП
"YYY", оскільки згідно п.2 ст.40 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
в разі відсутності у відповідача
присудженого позивачеві майна в натурі державний виконавець
складає акт, на підставі якого господарський суд може змінити
спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості
цього майна.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини
справи на предмет правильності застосування судом першої та
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає
задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з
припиненням провадження у справі в частині позовних вимог про
стягнення 572884,83 грн. вартості бітуму та направлениям справи на
новий розгляд в частині вимог про стягнення пені з наступних
підстав.
На спірні правовідносини, які пов'язані з невиконанням
відповідачем зобов'язань щодо позивачу переданого на схов бітуму,
що виникли на підставі договору відповідального зберігання N Х/Х6
від ХХ.07.2001, поширюється дія ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. ст. 208, 216, 413,
423 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, чим спростовуються
помилкові посилання суду апеляційної інстанції в обгрунтування
своїх висновків на ч. 1 ст. 419 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
. Адже, підставою відповідальності охоронця у вигляді
відшкодування грошової вартості майна, або майна, якого не
вистачає, в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 419 є факт втрати та нестачі
майна, переданого на зберігання.
Однак, рішенням господарського суду м. Києва від ХХ.12.2001 у
спаві N Х/ХХ1 між тими ж сторонами ДП "ХХХ" зобов'язано передати
спільному підприємству "YYY" з відповідального зберігання 539,948
т. бітуму дорожного марки БНД 90/130 або обумовлену сторонами
кількість бітуму того ж роду і якості, а акт державного виконавця
про відсутність присудженого позивачу майна в натурі в порядку,
передбаченому ч. 2 ст. 40 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
не складався. В зв'язку з цим судом
всупереч вимогам ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийнято в якості належних доказів по
справі акти від ХХ.12.2001 та від ХХ.02.2002, складені за участю
представників позивача.
Зазначене рішення набрало законної сили, не оскаржено та не
скасовано у встановленому порядку, тобто є чинним, а тому
обов'язковим для сторін даного спору (ст. 115 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Судом першої та апеляційної інстанцій не враховано, що рішенням
від ХХ.12.2001 у справі N Х/ХХ1 встановлено факт згоди відповідача
передати належний позивачу бітум в будь-який час і зазначені
обставини згідно з ч.2 ст.35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
мають преюдиційне значення при
розгляді справи N 00/000.
Окрім того, постановою Вищого господарського суду України від
ХХ.11.2002, якою рішення від ХХ.06.2002 та постанову від
ХХ.08.2002 у справі N 00/000 скасовано, а справу передано на новий
розгляд, встановлено, що згідно ст. 60 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
присудження стягувачеві
предметів, зазначених у виконавчому документі, державний
виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх
стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення речі, що
мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець
складає акт про неможливість виконання, який є підставою для
закриття виконавчого провадження. Оскільки виконавчий документ, на
підставі якого мало бути виконане рішення господарського суду від
ХХ.12.2001 у справі N Х/ХХ1 було повернено без виконання за
вимогою позивача, то з цього факту випливає, що позивач відмовився
від виконання, а саме: одержати бітум, який повинен був передати
йому судовий виконавець від боржника - ДП "ХХХ". Зазначені
обставини також мають преюдиційний характер та не спростовані
судом першої та апеляційної інстанцій, а тому необгрунтованими
визнаються вміщені в оскаржваній постанові висновки про
відсутність переданого на зберігання бітуму та неможливість його
повернення позивачу.
В зв'язку з цим касаційна інстанція вважає помилковим застосування
апеляційним судом до спірних правовідносин ч. 1 ст. 419 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки з матеріалів справи не
вбачається втрати відповідачем переданого на зберігання майна, а
встановлено лише відмову позивача від повернення бітуму.
Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинно бути виконано в натурі.
В зобов'язаннях між організаціями кредитор вправі вимагати від
боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені
родовими ознаками.
Це правило кореспондується з вимогами ст. 423 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
та положеннями п. 4.1 договору відповідального
зберігання N Х/Х6 від ХХ.07.2001, згідно яких у випадку знищення
або ушкодження майна, яке зберігалося або його втрати охоронець
(відповідач) за свій рахунок повернути депоненту (позивачу) рівну
кількість аналогічного майна в належному стані.
Згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В
даному випадку таким викононням умовами договору N Х/Х6 від
ХХ.07.2001 та рішенням від ХХ.12.2001 господарського суду м. Києва
у справі N Х/ХХ1 встановлено саме обов'язок хранителя щодо
повернення позивачу як власнику переданого на схов дорожнього
бітуму БНД90/130 або обумовленої сторонами кількості бітуму того ж
роду і якості.
Позовні вимоги про стягнення грошової вартості переданого
відповідачу на зберігання майна грунтуються на помилковому
встановленні судом факту існування грошових зобов'язань охоронця
перед депонентом в рамках договору відповідального зберігання N
Х/Х6 від ХХ.07.2001. Однак, за умов чинності рішення від
ХХ.12.2001 господарського суду м. Києва у справі N Х/ХХ1, яким
зобов'зано ДП "ХХХ" передати СП "YYY" 539,948 тонн бітуму
дорожнього марки БНД 90/130, а також зафіксовоно готовність
відповідача вчинити дії щодо повернення бітуму в будь-який час,
касаційна інстанція вбачає існування достатніх підстав для
припинення провадження у справі N 00/000 згідно з п. 1-1 ст. 80
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у з'язку
з відсутністю предмета спору в частині вимог про стягнення
вартості бітуму.
Адже, в противному разі наявність двох чинних судових рішень
стосовно забов'язання відповідача повернути бітум позивачу та
стягнути з відповідача грошову вартість цього ж бітуму означатиме
безпідставне притягнення скаржника до подвійної цивільно-правової
відповідальності.
Водночас колегія вважає за необхідне зазначити про непривомірність
винесення господарським судом м. Києва ухвали від ХХ.05.2002 про
порушення провадження у справі N 00/000 стосовно стягнення
грошової вартості переданого відповідачу на зберігання бітуму,
оскільки на момент винесення цієї ухвали рішення від ХХ.12.2002
господарського суду м. Києва у справі N Х/ХХ1 між тими ж сторонами
перебувало на стадії виконавчого провадження, відкритого
постановою від ХХ.05.2002 ВДВС А-я райуправління юстиції м. Києва.
Згідно вимог cт. 4, 151 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права та обов'язки виникають з угод, передбачених
законом, зобов'язання, в тому числі грошові, також виникають з
договору, а в разі встановлення факту відсутності грошових
зобов'язань, вимоги однієї сторони до іншої, які застосовані на
мнимому існуванні таких (грошових) зобов'язань, задоволенню не
підлягають.
Касаційна інстанція враховує фактичну відсутність існування
грошових зобов'язань відповідача перед позивачем в рамках договору
відповідального зберігання N Х/Х6 від ХХ.07.2001. Позивач не
втратив права власності на майно, яке на даний час знаходиться у
відповідача на відповідальному зберіганні та вправі повернути своє
майно у порядку, встановленому Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Що стосується позовних вимог про стягнення 515596 грн. 30 коп.
пені, нарахованої позивачем за затримку відповідача з поверненням
майна зі схову, то справа в цій частині підлягає направленню на
новий розгляд до суду першої інстанції для ретельної перевірки
обгрунтованості розрахунку пені, оскільки судом першої інстанції
неповно з'ясовано обставини справи стосовно нарахування пені,
зокрема, пеню нараховано позивачем за період з ХХ.11.2002 по
ХХ.05.2002, тобто в період чинності наказу від ХХ.04.2002 N Х/ХХ1,
виданого на виконання рішення господарського суду м. Києва від
ХХ.12.2001 у справі N Х/ХХ1. Водночас при ноьому розгляді справи в
частині позовних вимог про стягнення пені слід врахувати часткове
виконання відповідачем оскаржуваного рішення від ХХ.02.2003 шляхом
перерахування позивачу 31359,74 грн., та слід надати останньому
можливість уточнити розмір позовних вимог про стягнення пені в
порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського суду, судом першої та апеляційної інстанції
всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не подано ретельної правової оцінки, а згідно
імперативних вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
З огляду на те, що підствою прийняття рішення від ХХ.02.2003 та
постанови від ХХ.04.2003 судом першої та апеляційної інстанцій
стало помилкове застосування ч. 1 ст. 419 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
та незастосування ст. ст. 34, 35, 43, 80
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.
208, 216, 423 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, колегія
дійшла висновку про помилкове застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
в зв'язку з ним оскаржувані рішення та постанова підлягають
скасуванню з ухваленням нового рішення про припинення провадження
у справі в частині позовних вимог про стягнення вартості бітуму та
передачу справи на новий розгляд в частині вимог про стягнення
пені.
Враховуючи викладене та керуючись п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 35,
111-5, 111-7, п.п. 3, 4 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства "ХХХ" задовольнити
частково.
Рішення від ХХ.02.2003 господарського суду м. Києва та постанову
від ХХ.04.2003 Київського апеляціного господарського суду у справі
N 00/000 скасувати.
Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про
стягнення 572884,83 грн. вартості переданого на зберігання бітуму.
Передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва справу
№ 000 в частині позовних вимог про стягнення 515596,30 грн. пені.
Наказ від ХХ.05.2003 N 00/000, виданий на виконання скасованого
рішення від ХХ.02.2003 вважати нечинним.