ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.08.2003 Справа N 2/2/1874
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Невдашенко Л.П.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
5 грудня 2002 року у справі № 2/2/1874 за позовом Державного
комітету України з державного матеріального резерву до відкритого
акціонерного товариства "Пологівський комбінат хлібопродуктів"
про стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
19 серпня 2002 року Державний комітет України з державного
матеріального резерву звернувся до господарського суду Запорізької
області з позовом до відкритого акціонерного товариства
"Пологівський комбінат хлібопродуктів" про повернення самовільно
використаних матеріальних цінностей та стягнення штрафу та пені в
сумі 1878276,07 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов
договору про відповідальне зберігання зерна та борошна.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 25 вересня
2002 року (суддя Коробка Н.Д.) позов задоволено частково,
зобов'язано відповідача повернути позивачу борошно 1 ґатунку у
кількості 120 т, пшениці 3 класу в кількості 1105,67 т, пшениці 4
класу в кількості 190,760 т, пшениці 6 класу в кількості 3,280 т,
жито групи "А" в кількості 56,320 т, ячменю 3 класу в кількості
4,970 т, просо 3 класу в кількості 0,863 т, насіння соняшника в
кількості 70,146 т. Стягнуто з відповідача судові витрати. В іншій
частині в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
5 грудня 2002 року (судді Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М., Логвиненко
А.О.) апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення місцевого
суду скасовано, а в позові відмовлено. В задоволенні апеляційної
скарги позивача відмовлено.
В касаційній скарзі Державний комітет України з державного
матеріального резерву просить скасувати постанову апеляційної
інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні
вимоги скаржника в повному обсязі, посилаючись на неправильне
застосування судом попередньої інстанції норм Конституції України,
матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити
оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу без
задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її
задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, вивчивши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та
заперечення проти неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх
інстанцій, на відповідальному зберіганні відповідача знаходились
матеріальні цінності (зерно і борошно) позивача в кількості
1748,86 т.
Внаслідок перевірки, проведеної спеціалістами Дніпропетровської
міжобласної інспекції Державного агентства з управління державним
матеріальним резервом 30 січня 2001 року та 22 листопада 2001 року
на підставі службового завдання, встановлено факти самовільного
використання відповідачем матеріальних цінностей державного
резерву.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові,
апеляційна інстанція виходила з того, що 12 вересня 2000 року
відносно відповідача була порушена справа про банкрутство, проте
позивач у визначений ст. 14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
строк не подав заяви про визнання його кредитором, а
відповідно до ч. 5 ст. 31 даного Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
вимоги,
заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не
розглядаються і вважаються погашеними, та того, що припис 7 ч. 5
ст. 31 вказаного Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
стосується вимог кредиторів,
які не подали відповідної заяви або їх заяву про відновлення
пропущеного процесуального строку відхилено.
До того ж, апеляційний суд послався на відсутність договору між
сторонами на відповідальне зберігання майна, оскільки відповідно
до ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявний в справі договір з протоколом розбіжностей не передавався
на вирішення арбітражного суду для врегулювання розбіжностей.
З даними висновками апеляційного суду погодитись не можна з
наступних підстав.
Висновок апеляційної інстанції про те, що договір між сторонами
про відповідальне зберігання матеріальних цінностей не укладений,
ґрунтується без урахування положень ч. 4 ст. 10 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в редакції, що діяла на
час укладання договору в 1998 році.
Термін "погашені вимоги кредиторів", зазначений у ст. 1 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, визначено як задоволення вимог
кредитора, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі
заміну, зобов'язання або припинення зобов'язань іншим чином, також
інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.
У редакції ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, що була чинною до внесення змін Законом України від 7
березня 2002 року № 3088-ІІІ ( 3088-14 ) (3088-14)
, встановлювався не
присікальний строк для звернення кредиторів до суду з письмовими
заявами про грошові вимоги до боржника, і з пропуском цього строку
не пов'язувалося настання такого наслідку як припинення
нездійсненого права або невиконаного обов'язку.
Посилання апеляційного суду на ч. 5 ст. 31 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
зроблено без аналізу зазначеної норми з
іншими нормами цього Закону.
Законом передбачено застосування до боржника таких судових
процедур банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода,
санація, ліквідація банкрута, які здійснюються за правилами,
визначеними цим Законом. Стаття 31 ( 2343-12 ) (2343-12)
вміщена у розділі
ІІІ "Ліквідаційна процедура". Апеляційний суд не врахував, що
провадження у справі про банкрутство відповідача припинено ухвалою
господарського суду Запорізької області від 25 липня 2001 року у
зв'язку з виконанням боржником всіх зобов'язань перед кредиторами
згідно реєстру кредиторів і платоспроможність боржника відновлена.
Неправильне застосування апеляційним судом положень Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
та ч. 4 ст. 10 Арбітражного процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
призвело до неправильного скасування
рішення суду першої інстанції.
Немає й інших підстав для скасування рішення суду.
Місцевий суд встановив, що відповідач самовільно, всупереч вимог
ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв"
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
використав зерно та борошно на загальну суму
1355188,19 грн., а тому підставно зобов'язав відповідача повернути
вказане майно до державного матеріального резерву.
Оскільки щодо відповідача було порушено справу про банкрутство та
введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до
п. 3 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
протягом дії
мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується штраф і
пеня, то суд першої інстанції підставно відмовив позивачу у
задоволенні позову про стягнення штрафу та пені.
Рішення місцевого суду відповідає фактичним обставинам та
матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права,
тому підстави для його зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
5 грудня 2002 року скасувати, а рішення господарського суду
Запорізької області від 25 вересня 2002 року у справі № 2/2/1874
залишити в силі.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Невдашенко Л.П.
Гончарук П.А.