Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.08.2003 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
за участю представників
позивача: присутні
відповідача: присутні
розглянувши
касаційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з
обмеженою відповідальністю "ХХХ" (далі -
Підприємство)
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ червня 2003 року
у справі № Х1
за позовом Підприємства
до Відкритого акціонерного товариства "YYY"
(далі - Товариство)
про стягнення 467 468,10 грн.
встановив:
Рішенням від ХХ травня 2003 року господарський суд міста Н-ська
(суддя А.А.А.) позов Підприємства задоволено. Стягнуто з
Товариства на користь Підприємства 467 468,1 грн. витрат по
поліпшенню орендованого майна, в тому числі штрафних санкцій у
розмірі річної оплати за використані приміщення, а також судові
витрати. При винесені зазначеного рішення суд керувався нормами
ст. 272 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 2 ст. 27 Закону України від
10 квітня 1992 року ( 2269-12 ) (2269-12)
в редакції Закону № 98/95-ВР від
14 березня 1995 року "Про оренду державного та комунального майна"
( 98/95-ВР ) (98/95-ВР)
.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня
2003 року (судді Б.Б.Б. (доповідач), В.В.В., Г.Г.Г.) рішення
скасовано, в позові відмовлено з тих підстав, що позивачем
нормативно і документально не обґрунтовані позовні вимоги.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду,
Підприємство звернулось з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить постанову скасувати,
як таку, що винесена з порушенням норм матеріального права і
залишити в силі рішення місцевого суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
їх юридичної оцінки судом колегія суддів встановила, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
ХХ червня 1995 року між Підприємством та Дочірнім Автотранспортним
підприємством "ZZZ", правонаступником якого є Товариство, було
укладено Договір по співпрацю строком на 20 років до 2015 року
(далі - Договір від ХХ.06.95 р.).
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ серпня 2001 року у
справі № Х9 за позовом Товариства Договір від ХХ.06.95 р.
достроково розірвано, а приміщення передано власнику, що
підтверджується актом прийому передачі від ХХ березня 2003 року.
Постановою Вищого господарського суду України № Х9 від ХХ квітня
2002 року скасовано постанову Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ грудня 2001 року у справі № Х9, а рішення
Господарського суду м. Н-ська від ХХ серпня 2001 року залишено в
силі. В своїй постанові Вищий господарський суд зазначає, що
Договір від ХХ.06.95 р., в частині умов про надання в користування
відповідачу приміщень, містить елементи договору оренди -
засноване на договорі строкове платне користування майном,
необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої
діяльності. Крім того, при винесенні постанови суд керувався
Законом України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
та статтями 256, 266, 269 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, які регулюють питання пов'язані з майновим наймом.
Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами
Підприємство звернулось з позовом про стягнення з Товариства
понесених витрат по реконструкції приміщень та виплатою штрафних
санкцій в розмірі річної оплати, що перерахована Підприємством за
приміщення, яке використовувалось останній рік, що передбачено п.
6.4 Договору від ХХ.06.95 р..
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом,
а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Так, пункт 6.4 Договору від ХХ.06.95 р. передбачає, що якщо
розірвання Договору відбувається за ініціативою Товариства, то
понесені Фірмою витрати по реконструкції приміщень, аванси,
вартість матеріалів і робочої сили будуть відшкодовані негайно та
в повному об'ємі Підприємству Товариством з виплатою франшизи у
розмірі річної оплати, що перерахована Підприємством за
приміщення, що використовувались останній рік.
Відповідно до ст. 161 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні
виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до
вказівок закону, акту планування, договору.
Отже, висновки апеляційного господарського суду з приводу того, що
поліпшення приміщень, зроблені позивачем в період використання їх
для комерційної діяльності, відшкодуванню не підлягають є
помилковими, та не відповідають умовам даного договору, оскільки
умови пунктів 5.1, 5.4, 5.6 Договору повинні застосовуватись за
умови закінчення строку дії Договору, а саме - 2015 році, а отже і
застосування апеляційним судом норм ст. 203, 209, 210 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
є безпідставними.
Проте, місцевим господарським судом дана повна правова оцінка
Договору та досліджені дійсні права та обов'язки сторін за цим
Договором, а отже і вірно застосовані норми ст. 204, 272 ЦК
України .
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11
від 29.12.76 р. "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з
загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Постановлене місцевим господарським судом рішення відповідає
вищенаведеним вимогам.
Наведене свідчить, що оскаржувана постанова Н-ського апеляційного
господарського суду підлягає скасуванню, а рішення першої
інстанції - залишенню в силі.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з
обмеженою відповідальністю "ХХХ" задовольнити. Постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ червня 2003 року
скасувати, а рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ травня
2003 року залишити без змін.