Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.08.2003 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді,
суддів;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Н-ську касаційну
скаргу ТОВ "ХХХ" на постанову Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.04.2003 р. у справі за позовом АТЗТ "YYY" до ДКП
"ZZZ", ТОВ "XXX" про визнання рішення про одностороннє розірвання
договору оренди та договорів оренди недійсними, виселення та
зобов'язання звільнити приміщення, відкликати повідомлення,
виконувати договір оренди від ХХ.02.94 р. № Х0
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,
суд
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2000 року АТЗТ "YYY" звернулося в господарському суді з
позовом до ДКП "ZZZ" та ТОВ "XXX", про визнання рішення ДКП "ZZZ"
про одностороннє розірвання договору оренди нежитлового приміщення
№ Х0 від ХХ.02.94 р., викладене в листі № Х4 від ХХ.09.2000 р., та
договорів оренди нежитлових приміщень №№ Х1, Х2 від ХХ.09.2000
р.недійсними, виселення та зобов'язання звільнити приміщення,
відкликати повідомлення, виконувати договір оренди від ХХ.02.94 р.
№ Х0, посилаючись на порушення відповідачами діючого
законодавства.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.03.2003 р. (суддя
А.А.А. - головуючий, В.В.В., Б.Б.Б.) позов задоволено частково:
визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення № Х0 від
ХХ.02.94 р. на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
В частині визнання недійсним рішення ДКП "ZZZ" про одностороннє
розірвання договору оренди нежитлового приміщення № Х0 від
ХХ.02.94 р., викладене в листі № Х4 від ХХ.09.2000 р., провадження
у справі припинено, в решті позову відмовлено.
Позивач оскаржив зазначене рішення суду в апеляційному порядку.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003 р. (судді Г.Г.Г. - головуючий, Д.Д.Д., К.К.К.)
апеляційну скаргу задоволено частково: рішення суду скасовано,
позов задоволено частково, визнано недійсними на майбутнє договори
оренди №№ Х1, Х2 від ХХ.09.2000 р., ТОВ "XXX" виселено зі спірних
приміщень, в решті позовних вимог провадження у справі припинено.
У касаційній скарзі ТОВ "XXX" просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на
порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Касаційною інстанцією у справі оголошувалася перерва з ХХ.07.03 р.
на ХХ.08.03 р.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
За приписом ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому
числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх.
По недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій
стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути
одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші
наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 5 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 28.04.78 р. № 3 (із змінами і
доповненнями) "Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
за правилами ст. 48 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода визнається недійсною при
невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданими
органами державної влади і управління в межах наданої їм
компетенції.
Стаття 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
застосовується
при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і
організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи
припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою
особистих чи майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших
випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо
для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними
(статті 45-47, 49-58 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків
визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під
страхом недійсності має бути укладена.
В разі визнання угоди недійсною за ст. 48 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
України суд повинен у рішенні послатися і на
нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
Як видно з матеріалів справи, позов АТЗТ "YYY" було заявлено з
підстав ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Суд другої інстанції, визнаючи договори оренди № Х1 та № Х2 від
ХХ.09.2000 р. недійсними, виходив з того, що їх укладено з
порушенням ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, при
цьому не звернув увагу, що наведена норма може бути підставою для
визнання їх недійсними лише за умови доведеності порушення з боку
відповідачів діючого законодавства, яке регулює спірні
правовідносини.
Судом же зазначеної інстанції не наведено ніяких обґрунтувань, яку
норму і якого закону було порушено відповідачами при укладанні
спірних угод.
При цьому суд ухвалив постанову про виселення відповідача, але не
звернув увагу, що останній за договорами від ХХ.09.2000 р.
користується частиною спірних приміщень, а отже, без з'ясування
питання про те, хто є орендарем і яких конкретно приміщень за
адресою їх знаходження (відповідно до плану за поверхами будівлі),
судове рішення є невиконуваним.
Відповідно до ст. 11 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
(в редакції, яка
діяла на час укладання договору оренди № Х0 від ХХ.02.94 р.)
істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди, склад і
вартість майна, строк на який укладається договір оренди, орендна
плата, порядок використання амортизаційних відрахувань,
відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання
зобов'язання.
Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення
домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту
договору.
Як посилалось ТОВ "XXX", за договором від ХХ.02.94 р. була
визначена вартість всього будинку, де знаходиться орендована
площа, а не вартість самого об'єкту оренди, не був узгоджений
порядок використання амортизаційних відрахувань, договір укладено
під відкладальною умовою.
Суд другої інстанції, у порядку виконання вимог ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, цих
посилань належним чином не перевірив, при цьому фактично
погодився, що була визначена загальна площа будинку, як і виходив
з положень ч. 1 ст. 61 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(стосовно
строку оренди), не звернувши при цьому увагу, що даною частиною
норми регулюється питання щодо відкладальної умови, якщо сторони
поставили виникнення прав і обов'язків у залежності від обставини,
щодо якої невідомою стане вона чи не стане.
При цьому не звернув суд увагу і на те, чи може усувати
прогалину у договорі (в разі її доведеності) щодо визначення
порядку використання амортизаційних відрахувань, саме по собі
положення частини 3 ст. 23 згаданого Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, якою
визначено, що амортизаційні відрахування залишаються у орендаря і
використовуються на відновлення орендованих основних фондів.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, договір оренди може бути
розірвано за згодою сторін.
Як посилалось ТОВ "XXX", така домовленість між орендодавцем і
орендарем щодо договору від ХХ.02.94 р. і передачі в оренду
приміщень їх товариству була досягнута.
Суд цих обставин, які мають значення для справи, належним чином
також не з'ясував (а.с. 3-4, 160, 189-190, 231, 232, 247-255
т. 1).
Водночас, у порушення зазначеної норми процесуального права
ретельно не з'ясували судові інстанції і питання обсягу заявлених
позивачем вимог і фактичного їх складу.
З огляду наведеного, не можна погодитись і з рішенням суду першої
інстанції, при тому, що господарський суд вийшов за межі заявлених
позивачем вимог і у порушення конституційного принципу
диспозитивності, визнав договір оренди від ХХ.02.94 р. № Х0
недійсним, не звернувши увагу при цьому і на те, чи може бути
визнано договір недійсним (в разі доведеності обставин відсутності
суттєвих умов договору) на положеннях закону щодо недійсності
угод.
За таких обставин, коли суди не з'ясували належним чином дійсні
обставини справи, що вплинуло на їх правильну юридичну оцінку,
застосування норм матеріального і процесуального права, тому
ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а виходячи з того,
що касаційна інстанція не має право вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, ретельно
з'ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог позивача
і заперечень відповідачів і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "XXX" задовольнити частково.
Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.04.
2003 р. та рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ.03.2003 р.
скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції, в іншому складі суду.