Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 серпня 2003 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
державного підприємства "ХХХ"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від ХХ грудня 2002 року
у справі № 000
за позовом державного підприємства "ХХХ"
до Д-ського державного науково-дослідного інституту великих
габаритних шин
про зобов'язання поставити автомобільні шини, -
ВСТАНОВИВ:
ХХ серпня 2001 року державне підприємство "ХХХ" звернулося до
господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
Дніпропетровського державного науково-дослідного інституту великих
габаритних шин про стягнення 115000 грн. збитків, посилаючись на
невиконання відповідачем умов договору № 1 від ХХ квітня 1998
року.
В доповненні до позову від ХХ серпня 2002 року позивач просив суд
зобов'язати відповідача поставити автомобільні шини розміром
8,25х15' в кількості 232 штук та стягнути з відповідача неустойку
за непоставку продукції в сумі 10393,67 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від ХХ
вересня 2002 року позов задоволено частково, зобов'язано
відповідача поставити позивачу автомобільні шини розміром 8,25х15'
в кількості 232 штук на суму 129920,93 грн., стягнуто судові
витрати. В решті позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ грудня 2002 року апеляційну скаргу відповідача задоволене,
рішення місцевого суду скасовано, а в позові відмовлено.
В касаційній скарзі державне підприємство "ХХХ" просить скасувати
постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції
залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм
матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення
представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши
доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх
інстанцій, ХХ квітня 1998 року сторонами укладено договір № 1,
відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити в
1998 році автомобільні шини 8,25 х 15' в кількості 232 штук за
ціною 466,67 грн. (без ПДВ), а позивач оплатити їх вартість.
Відповідно до п.6.1 даного договору розрахунки за продукцію
виконуються шляхом взаємозаліку за електроенергію, інші форми
розрахунку викладаються у додаткових угодах.
Місцевим судом встановлено, що на виконання умов вказаного
договору позивач здійснив залік заборгованості відповідача за
спожиту електричну енергію на суму 130000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за договором від
ХХ квітня 1998 року не виконав і доказів сплати боргу не надав, а
вимоги позивача щодо стягнення пені задоволенню не підлягають в
зв'язку з тим, що сторонами не узгоджено її розмір, період дії
облікової ставки Національного банку України та від якої суми її
нараховувати.
Під час розгляду справи апеляційний суд дійшов висновку про
незаконність прийнятого місцевим судом рішення, обґрунтовуючи
даний висновок тим, що відповідно до ст.71 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, якою передбачено, що загальний строк для
захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки, - трирічний строк позовної
давності за договором № 1 від ХХ квітня 1998 року сплинув ХХ липня
2001 року, оскільки відповідач був зобов'язаний здійснити
відвантаження продукції позивачу на протязі 30 днів з дати
проведення розрахунку (ХХ червня 1998 року), тобто ХХ липня 1998
року.
Висновок апеляційної інстанції про відсутність підстав для
задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає
фактичним обставинам та матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують вказаного висновку, а
твердження скаржника щодо неправильного застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального права не може бути взяте
судом до уваги, оскільки незазначення матеріального закону, а саме
ст.80 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, не є підставою для
скасування правильної по суті постанови.
Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду
прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального
права, тому підстави для її зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державного підприємства "ХХХ" залишити без
задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ грудня 2002 року у справі № 000 без
змін.