Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ"
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" серпня 2003 року
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "УУУ"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003р.
у справі №35/609 господарського суду м. Києва
за позовом Державного підприємства "ХХХ"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УУУ"
про стягнення 1 943 609,59грн.
за участю представників:
ДП "ХХХ" - присутні;
ТОВ "УУУ" - не з'явилися;
встановила:
Державне підприємство "ХХ" звернулася до господарського суду м.
Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою
відповідальністю "УУУ" 1 943 609,59грн. заборгованості за
векселями, у т.ч. 1500000грн. основної заборгованості та 443
609,59грн. відсотків (а.с.2-4).
Рішенням господарського суду м. Києва від ХХ.01.2003р. у
задоволенні позову відмовлено (а.с.56-57). При цьому, суд першої
інстанції виходив з того, що векселі не пред'явлені для оплати у
встановлений строк відповідачу, у зв'язку з чим позивач втратив
свої права проти векселедавця.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003р. рішення господарського суду м. Києва від ХХ.01.2003р.
залишено без змін (а.с.74-76).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДП "ХХХ"
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про
задоволення заявлених вимог.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судами норм матеріального права, зокрема ст.53
Положення про простий і переказний вексель, яке затверджене
постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37р. ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, та
незастосування ст.ст.77, 78 Положення, які підлягали застосуванню
до взаємовідносин сторін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог, судами першої
та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем -
Товариством з обмеженою відповідальністю "УУУ" ХХ.11.98р.
емітовано прості векселі №№ 320-340, номінальною вартістю 100
000грн. кожний.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову
біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
, вексель - цінний папір, який засвідчує
безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після
настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
На момент видачі векселів, вексельні правовідносини були
врегульовані нормами Положення про переказний і простий вексель,
яке затверджено постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937р.
№104/1341 ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
.
06.07.99р. прийнято Закон України "Про приєднання України до
Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі" ( 826-14 ) (826-14)
. Названа
конвенція ( 995_009 ) (995_009)
набрала чинності для України 06.01.2000р.
Разом з тим, судами вірно не застосовані норми Уніфікованого
закону про переказні та прості векселі до спірних правовідносин,
оскільки, в силу ст.2 Конвенції ( 995_009 ) (995_009)
, Уніфікований закон не
застосовується до переказних і простих векселів, які вже видані на
момент набуття чинності цією Конвенцією.
Згідно ст.77 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, до простого векселя
застосовуються, такі ж положення, що стосуються переказних
векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих
документів; Відповідно до ст. 16 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, особа,
в якої знаходиться вексель, вважається законним векселедержателем,
якщо її право базується на безперервному ряді індосаментів, навіть
якщо останній індосамент є бланковим.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач у
справі - ДП "ХХХ" є законним векселедержателем емітованих
відповідачем вищевказаних векселів, оскільки його право базується
на безперервному ряді індосаментів.
В силу ст.26 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, простий вексель, строк
платежу у якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає
оплаті за пред'явленням.
За таких обставин, суди помилково дійшли висновку про те, що
виданий вексель має строк платежу - ХХ.11.1999р.
За змістом ст.34 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, вексель строком за
пред'явленням оплачується при його пред'явленні. Він повинен бути
пред'явленим до платежу протягом одного року від дня його
складання.
Із змісту цієї норми вбачається, що вексель із строком платежу "за
пред'явленням" може бути пред'явлений до платежу векселедержателем
у будь-який час, однак у межах року з моменту його емісії. Отже,
емітовані відповідачем векселі могли бути пред'явлені до платежу у
будь-який час у період з ХХ.11.98р. до ХХ.11.99р.
До закінчення річного строку векселі позивачем пред'явлені до
оплати не були, що встановлено при вирішенні даного спору по суті
заявлених вимог судом першої інстанції та перегляді прийнятого у
справі рішення Київським апеляційним господарським судом.
Відповідно до ст.53 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, по закінченні
строків, встановлених: для пред'явлення векселя строком за
пред'явленням, векселедержатель втрачає свої права проти
індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов'язаних осіб, за
винятком акцептанта.
Вказана норма, зокрема, розрізняє осіб, які є векселедателями,
однак не є акцептантами, та акцептантів, якими можуть бути, у тому
числі і векселедателі (зокрема, у випадку видачі простого векселя
із строком платежу "у такий-то час від пред'явлення", такий
вексель підлягає обов'язковому акцептуванню векселедавцем для
встановлення часу відліку строку платежу).
Таким чином, зазначена норма правильно застосована судами до
взаємовідносин сторін, оскільки у даному випадку векселедатель -
ТОВ "ХХХ" не є акцептантом.
В силу ч.1 ст.78 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
векселедавець за
простим векселем зобов'язаний так само, як і акцептант за
переказним векселем, а за змістом ч.1 ст.70 Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
позовні вимоги, які випливають з переказного
векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років
з дня строку платежу.
Отже, як вірно вважає скаржник, трьохрічний строк давності мав
обраховуватись у відповідності з положеннями вказаних норм з
моменту пред'явлення векселів до платежу.
Разом з тим, вказана норма підлягає застосуванню у випадку, якщо
судом буде встановлено наявність відповідного матеріального права
у особи, яка звернулася з позовом та факт його порушення.
Відповідно до ст.43 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, векселедержатель
може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших
зобов'язаних осіб, при настанні терміну платежу, якщо платіж не
був здійснений.
- при настанні терміну платежу, якщо платіж не був здійснений;
- раніше настання строку платежу: якщо мала місце повна або
часткова відмова від акцепту; у разі неспроможності платника,
незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, у разі
припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була
встановлена судом, або у разі безрезультатного обернення стягнення
на його майно; у разі неспроможності векселедавця за векселем,
який не підлягає акцепту. Однак, оскільки до закінчення річного
строку, векселі до оплати пред'явлені не були, позивач втратив
право вимагати платіж за векселем, на захист якого ним подано
позов, і судами відмовлено у позові у зв'язку з його
безпідставністю (відсутністю суб'єктивного матеріального права), а
не у зв'язку з обгрунтованістю позовних вимог, однак закінчення
трьохрічного строку, встановленого для захисту порушеного права
судом.
За таких обставин, рішення господарського суду м. Києва
ХХ.01.2003р. та постанова Київського апеляційного господарського
суду від ХХ.04.2003р. прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування
не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5 , 111-7 , 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
постанову Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.04,2003р. у справі № 000 господарського суду м. Києва залишити
без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "ХХХ" - без
задоволення.