ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                            ПОСТАНОВА

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 24.07.2003                                Справа N 4/4224-38/318

   Вищий господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

                  Перепічая В.С. (головуючого),

                           Вовка І.В.,

                         Гончарука П.А.,

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну   скаргу

Львівської  державної  залізниці  на  рішення  господарського суду

Львівської  області  від  4  березня  2003   року   та   постанову

Львівського  апеляційного  господарського  суду від 23 квітня 2003

року у справі №  4/4224-38/318  за  позовом  Львівської  державної

залізниці   в   особі   Івано-Франківської   дирекції  залізничних

перевезень до відкритого акціонерного товариства "Західенерго"

про   стягнення суми, -

                            ВСТАНОВИВ:

4 грудня  2002  року  Львівська   державна   залізниця   в   особі

Івано-Франківської  дирекції  залізничних перевезень звернулась до

господарського суду Львівської області  з  позовом  до  відкритого

акціонерного  товариства  "Західенерго"  про  стягнення  плати  за

користування вагонами та зберігання вантажу в  сумі  302814  грн.,

посилаючись на положення ст.ст.  46, 119 Статуту залізниць України

( 457-98-п ) (457-98-п)
        .

Рішенням господарського суду Львівської області від 4 березня 2003

року   (суддя   Гутьєва   В.В.),  залишеним  без  змін  постановою

Львівського апеляційного господарського суду від  23  квітня  2003

року  (судді  Юркевич М.В.,  Городечна М.І.,  Дух Я.В.),  в позові

відмовлено.

В касаційній  скарзі  та  поясненні  до  неї  Львівська   державна

залізниця   просить  скасувати  постановлені  судові  рішення,  та

прийняти нове,  яким позов задовольнити,  посилаючись на порушення

норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи,

обговоривши доводи касаційної скарги  та  пояснення  до  неї,  суд

вважає,  що  касаційна  скарга  підлягає  частковому задоволенню з

таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх

інстанцій,  на  виконання  умов договору № 136-01 "Про організацію

перевезень вантажів і проведення  розрахунків  за  перевезення  та

надані  залізницею послуги",  укладеного між сторонами у справі 19

березня 2001 року, у квітня 2002 року позивачем надавалися послуги

по організації перевезень.

Попередніми судовими  інстанціями  встановлено,   що   на   адресу

Бурштинської   теплової   електричної  станції  відповідачем  було

відправлено 255 вагонів з вугіллям.  Вказані вагони були затримані

на  станції  Ходорів  з  ініціативи залізниці у зв'язку з тим,  що

вантажовласник не розрахувався за перевезення та надані залізницею

послуги. Після проведення часткової оплати вагони було відправлено

на станцію призначення.

Відмовляючи в позові,  місцевий суд виходив з того,  що відповідно

до  ст.ст.  72,  366 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
         та ст.

137 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
         до спорів, що виникають

з   перевезень,   застосовується  скорочений  шестимісячний  строк

позовної  давності  і  у  даному  випадку  строк  сплив  по   всіх

затриманих  вагонах  1 листопада 2002 року,  а позивач звернувся з

позовом до господарського суду лише  4  грудня  2002  року,  тобто

після спливу строку позовної давності.

Проте, дійшовши  вказаного  висновку,  місцевий  суд  фактично  не

розглянув  по  суті  позовні  вимоги,  а  дослідив  лише   питання

дотримання  строку  позовної  давності  і з цих підстав відмовив в

позові.

Строком позовної давності  обмежується  лише  порушене  право,  за

захистом  якого  сторона  звертається до суду з позовом,  і в разі

пропуску цього строку без поважних  причин,  в  позові  може  бути

відмовлено  згідно  ст.  80 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
        

саме з цих підстав.

Що стосується безпідставності позовних вимог -  в  такому  випадку

повинно  бути  відмовлено в позові саме з цієї причини,  незалежно

від строку позовної давності.

Залишаючи рішення місцевого суду без  змін,  апеляційна  інстанція

виходила з того, що позивачем пропущено строк позовної давності до

пред'явлення  позову  та  того,  що  заявлені  позовні  вимоги   є

безпідставними.

Таким чином,  постанова  апеляційної інстанції містить суперечливі

висновки, а тому не може бути визнана законною та обґрунтованою.

З огляду на викладені обставини,  постанова апеляційного  суду  та

рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з направленням

справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,  всебічно

і  повно  з'ясувати  фактичні обставини справи,  права і обов'язки

сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, вирішити

спір.

Керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,  111-10,  111-11,  111-12

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  Вищий

господарський суд України -

                           ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу   Львівської   державної  залізниці  задовольнити

частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 4 березня  2003

року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від

23 квітня 2003 року у справі № 4/4224-38/318 скасувати,  а  справу

передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Перепічай В.С.

Судді      Вовк І.В.

           Гончарук П.А.