ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
22.07.2003 Справа N 21/308
Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу на
постанову ТзОВ <М...> м. Чернівці від 26.11.2003 р.
Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі
N 21/308 господарського суду Дніпропетровської області за позовом
ТзОВ <М...>, м. Чернівці АТЗТ <М...> про стягнення 91132,65 грн.
Рішенням від 12.09.2002 р. господарським судом
Дніпропетровської області відмовлено в позові ТОВ <М...>
м. Чернівці до АТЗТ <М...> м. Дніпропетровськ про стягнення
91132 грн. 65 коп. заборгованості за металопродукцію за договором
N 0463 від 17.02.2001 р. з тих підстав, що грошові зобов'язання у
відповідача перед позивачем відсутні.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 26.11.2002 р. апеляційна скарга позивача залишена без
задоволення, а рішення - без змін. Постанова мотивована тим, що по
договору позивач повинен був отримати від відповідача продукцію.
Позивач не звертався до відповідача з заявою про відмову від
продукції у зв'язку з тим, що в нього відпала необхідність в її
одержанні. Договором сторін (п. 9.3) передбачено, що в частині
взаєморозрахунків договір діє до повного виконання сторонами своїх
зобов'язань. Позивач повинен був пред'являти вимоги по поставці
продукції на перераховану суму. Грошові зобов'язання відповідача
перед позивачем відсутні.
В поданій касаційній скарзі позивач просить рішення від 12
вересня 2002 року та постанову від 26 листопада 2002 року
скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні
вимоги і стягнути з відповідача 9132 грн. боргу. В скарзі
зазначено, що судом першої та апеляційної Інстанцій неправильно
застосовано норми матеріального права, зокрема статті 161,
162,165 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, та не застосовано
ч. 2 ст. 213 ЦК України. Позивач наполягає на тому, що судами
встановлено: заборгованість відповідача в розмірі 91132 грн.;
факт закінчення дії договору 31.02.2001 р.; позивач заявив
відмову від пролонгації договору та вимогу повернути кошти, тобто
про відшкодування збитків на підставі ч. 2 ст. 213 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
. Попередні судові інстанції розглянули спір на
підставі статей 161, 162, 165 ЦК України і не керувалися ч. 2 ст.
213 ЦК України про стягнення збитків.
Колегія суддів, перевіривши матеріали (фактичні обставини) на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та
апеляційної інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у
засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Позивач пред'явив в суд позов про повернення боргу 91132,65
грн. на підставі статей 161, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
(арк. 3).
До прийняття рішення судом, позивач вправі змінити підставу
або предмет позову, що передбачено в ст. 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В матеріалах справи
відсутня заява позивача на ім'я суду про зміну предмета позову,
тобто прохання замість стягнення заборгованості на підставі статей
161, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
стягнути збитки на підставі ст.ст.
203, 213 ЦК України.
Судами першої та апеляційної інстанції правильно надана
юридична оцінка обставинам справи з врахуванням того, що ними
встановлена наявність між сторонами договору N 0463 від 12.02.2001
р. про поставку відповідачем продукції попередньо сплаченої
позивачем, сума передплати встановлена 699803 грн. 71 коп., а
продукції поставлено на суму 608677 грн. 06 коп. Непоставлено
продукції на 91132 грн. 65 коп. З посиланням на акт звірки
розрахунків сторін від 14.02.2002 р. (а.с. 30) позивач пред'явив
до стягнення 91132 грн. 65 коп. Суд першої та апеляційної
інстанцій обгрунтовано не визнали цей акт доказом заборгованості
відповідачем грошових коштів, оскільки в договорі сторін
зазначено, що відповідач поставляє продукцію на кошти передплати
і такі обов'язки сторін по договору діють в частині
взаєморозрахунків до повного виконання їх сторонами (п. 9.5
договору, арк. 18), тобто у відповідача відсутні грошові
зобов'язання. Позивач обгрунтував свої позовні вимоги нормами
матеріального права, статтями 161, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, які
регулюють загальні положення виконання зобов'язань. В ст. 161 ЦК
України зазначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним
чином відповідно до договору. Акт звірки бухгалтерів є тільки
документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють
бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність
будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними
документами - договором, накладними, рахунками тощо.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що суд
повинен був застосувати ст. 213 ч. 2 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. В
ч. 2 ст. 213 ЦК України зазначено, що кредитор (за окремих
обставин) має право вимагати відшкодування збитків. Але в даній
справі позивач збитки в розумінні ст. 203 ЦК України до стягнення
не пред'явив. Відповідно, як вже вказувалося вище, ст. 22
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, змінити
підставу або предмет позову-це право позивача. Виходити за межі
позовних вимог на підставі ст. 83 Господарського процесуального
кодексу Україна, суд має право тільки якщо про це є клопотання
заінтересованої сторони.
Не приймаються до уваги також доводи позивача про
необхідність надані іншої оцінки листам від 04.02.2002 р. та від
11.02.2002 р., як такі, що виходять за межі юрисдикції касаційної
інстанції. Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що
при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, суди першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права
не порушили і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ <М...> м. Чернівці залишити без
задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 12 вересня 2002 року та постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 26 листопада 2002 року у
справі N 21/308 (N 02-5/5-20/81) - без змін.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003 р.