Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2003р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянув касаційну скаргу ТзОВ "ХХХ", м. Чернівці
на постанову від ХХ.11.03 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 000 господарського суду Дніпропетровської області
За позовом ТзОВ "ХХХ", м. Чернівці
До АТЗТ "УУУ"
про стягнення 91 132,65грн.
За участю представників:
від позивача: присутні
від відповідача : не з'явилися
Рішенням від ХХ.09.2002 господарським судом Дніпропетровської
області відмовлено в позові ТОВ "ХХХ" м. Чернівці до АТЗТ "УУУ" м.
Дніпропетровськ про стягнення 91132 грн. 65 коп. заборгованості за
металопродукцію за договором № 3 від ХХ.02.2001 з тих підстав, що
грошові зобов'язання у відповідача перед позивачем відсутні.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.11.2002 апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а
рішення - без змін. Постанова мотивована тим, що по договору
позивач повинен був отримати від відповідача продукцію. Позивач не
звертався до відповідача з заявою про відмову від продукції у
зв'язку з тим, що в нього відпала необхідність в її одержанні.
Договором сторін (п.9.3) передбачено, що в частині
взаєморозрахунків договір діє до повного виконання сторонами своїх
зобов'язань. Позивач повинен був пред'являти вимоги по поставці
продукції на перераховану суму. Грошові зобов'язання відповідача
перед позивачем відсутні.
В поданій касаційній скарзі позивач просить рішення від ХХ вересня
2002 року та постанову від ХХ листопада 2002 року скасувати та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги і стягнути
з відповідача 9132 грн. боргу. В скарзі зазначено, що судом першої
та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми
матеріального права, зокрема ст.ст. 161, 162, 165 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, та не застосовано ч.2 ст. 213 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Позивач наполягає на тому, що судами
встановлено: заборгованість відповідача в розмірі 91132 грн.; факт
закінчення дії договору ХХ.02.2001; позивач заявив відмову від
пролонгації договору та вимогу повернути кошти, тобто про
відшкодування збитків на підставі ч.2 ст. 213 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
. Попередні судові інстанції розглянули спір на
підставі ст.ст. 161, 162, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
і не
керувалися ч. 2 ст. 213 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
про стягнення
збитків.
Колегія суддів, перевіривши матеріали (фактичні обставини) на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та
апеляційної інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у
засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Позивач пред'явив в суд позов про повернення боргу 91132, 65 грн.
на підставі ст.ст. 161, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
(арк.З).
До прийняття рішення судом, позивач вправі змінити підставу або
предмет позову, що передбачено в ст. 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В матеріалах справи
відсутня заява позивача на ім'я суду про зміну предмету позову,
тобто прохання замість стягнення заборгованості на підставі ст.
161, 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
стягнути збитки на підставі ст.ст.
203, 213 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Судами першої та апеляційної інстанції правильно надана юридична
оцінка обставинам справи з врахуванням того, що ними встановлена
наявність між сторонами договору № 3 від ХХ.02.2001 про поставку
відповідачем продукції попередньо сплаченої позивачем, сума
передплати встановлено 699803 грн. 71 коп., а продукції поставлено
на суму 608677 грн. 06 коп. Непоставлено продукції на 91132 грн.
65 коп. З посиланням на акт звірки розрахунків сторін від
ХХ.02.2002 (а.с.30) позивач пред'явив до стягнення 91132 грн. 65
коп.. Суд першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано не визнали
цей акт доказом заборгованості відповідачем грошових коштів,
оскільки в договору сторін зазначено, що відповідач поставляє
продукцію на кошти передплати і такі обов'язки сторін по договору
діють в частині взаєморозрахунків до повного виконання їх
сторонами (п. 9.5 договору, арк. 18),, тобто у відповідача
відсутні грошові зобов'язання. Позивач обгрунтував свої позовні
вимоги нормами матеріального права, ст. ст. 161, 165 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, які регулюють загальні положення виконання
зобов'язань. В ст. 161 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
зазначено, що
зобов'язання повинні виконуватися належним чином у відповідності
до... договору. Акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по
якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік
операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін
підтверджується первинними документами-договором, накладними,
рахунками та інше.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що суд повинен був
застосувати ст. 213 ч.2 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. В ч.2 ст. 213 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
зазначено, що кредитор (за окремих обставин)
має право вимагати відшкодування збитків. Але в даній справі
позивач збитки в розумінні ст. 203 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
до
стягнення не пред'явив. Відповідно, як вже вказувалося вище, ст.
22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
змінити підставу або предмет позову - це право позивача. Виходити
за межі позовних вимог на підставі ст. 83 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд має право тільки
якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.
Не приймаються до уваги також доводи позивача про необхідність
надання іншої оцінки листам від ХХ.02.2002 та від ХХ.02.2002, як
такі, що виходять за межі юрисдикції касаційної інстанції. Згідно
ст. 111 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи
додатково перевіряти наявні у справі докази.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що при
прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, суди першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права
не порушили і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТзОВ "ХХХ" м. Чернівці залишити без задоволення,
а рішення господарського суду Дніпропетровської області від ХХ
вересня 2002 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ листопада 2002 року по справі № 000 -
без змін.