Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" липня 2003 року
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "УУУ"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2002р.
у справі № 000 господарського суду Запорізької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "ХХХ" в особі
В-ського району електричних мереж
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УУУ"
про стягнення 505,01грн.
за участю представників:
ВАТ "ХХХ" - присутні
ТОВ "УУУ" - присутні
встановила:
Відкрите акціонерне товариство "ХХХ" в особі В-ського району
електричних мереж звернулося до господарського суду Запорізької
області з позовом та просило стягнути з Товариства з обмеженою
відповідальністю "УУУ" 505,01грн. в рахунок сплати штрафних
санкцій за перевищення договірної величини споживання електричної
енергії за вересень 2002р. (а.с.2-4).
Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю
"УУУ" у відзиві на позов заявлені вимоги відхилило, вказуючи на
те, що на момент коригування ліміту договірної величини
електроспоживання, заборгованості за поставлену електричну енергію
у вересні 2002 не було, у зв'язку з чим застосування до нього
штрафних санкцій безпідставне (а.с.30).
Рішенням господарського суду Запорізької області від ХХ.03.2003р.
у задоволенні заявлених вимог відмовлено (а.с.105).
Прийняте судом першої інстанції рішення мотивовано тим, що
відповідачем повністю оплачений обсяг спожитої у вересні 2002р.
електричної енергії, який є договірним граничним розміром
споживання, у зв'язку з чим він не повинен нести відповідальність
за споживання електричної енергії понад встановлену граничну
величину.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003р. рішення господарського суду Запорізької області від
ХХ.03.2003р. скасовано, а позов задоволене (а.с.140-141).
Відповідно до постанови суду з відповідача на користь позивача
стягнуто 505,01грн.
Скасовуючи рішення господарського суду Запорізької області від
ХХ.03.2003р. та визнаючи заявлені позовні вимоги обгрунтованими,
суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- відповідачем у вересні 2002р. сплачено кошти за електричну
енергію у об'ємі, який менший ніж ним спожито, у зв'язку з чим
позивачем скореговано договірну величину електроспоживання,
виходячи з фактично здійсненої оплати за вересень 2002р.;
- різниця між фактично оплаченим та спожитим об'ємом електричної
енергії є понадлімітним споживанням;
- кошти перераховані платіжним дорученням № 1 є передплатою за
жовтень 2002р., а не оплатою електричної енергії, спожитої у
вересні 2002р., як помилково вважав суд першої інстанції.
Не погоджуючись з постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від ХХ.04.2003р., ТОВ "УУУ" звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить
його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. На
думку скаржника, при прийнятті оскаржуваної постанови суд
апеляційної інстанції допустив порушення ст. 217 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач у справі - ВАТ "ХХХ" у відзиві на касаційну скаргу,
вважаючи її доводи безпідставними, просить постанову Запорізького
апеляційного господарського від ХХ.04.2003р. залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 1,26 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, споживання енергії можливе лише на підставі
договору з енергопостачальником.
В силу ст.26 вказаного Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, споживачі у випадку
споживання електричної енергії понад договірну величину за
розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну
вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Таким чином, у предмет доказування у цій справі входять
встановлення: розмірів спожитої електричної енергії за спірний
період, встановленого ліміту та наявності або відсутності факту
перевищення розміру встановленого ліміту.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відносини
між позивачем в особі його структурного підрозділу - В-ського
району електричних мереж та відповідачем по відпущенню та
споживанню електричної енергії визначені укладеним ними договором
№ 3 від ХХ червня 1999р., до якого у подальшому додатковими
угодами вносились зміни.
Відповідно до умов укладеного договору, позивач брав на себе
зобов'язання доводити споживачу договірний обсяг споживання
електроенергії (п.2.1.2 договору), а також скореговані договірні
обсяги електроспоживання шляхом направлення відповідачу лімітного
повідомлення (п.2.1.3). При цьому, скореговані обсяги
розраховуються виходячи з фактично здійсненої за результатами
розрахункового періоду оплати.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді
винесеного у справі судового акту, судами встановлено, що
відповідно до річної заявки ТОВ "УУУ" доведена договірна величина
електроспоживання у вересні 2002р. у розмірі 30 000 квт/г.
Фактично відповідачем спожито у вересні 2002р. 1355кВт/г на
загальну суму 271,54грн., а оплачено, як встановлено судом
апеляційної інстанції, - 119,97грн.
Враховуючи неповну сплату спожитого обсягу електричної енергії,
ХХ.10.2002р. відповідачу вручено платіжну вимогу на суму
151,57грн., яка у встановлений п.4.5 договору строк, що
встановлено судом апеляційної інстанції, сплачена не була.
В силу п.11 Порядку постачання електричної енергії споживачам,
який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24
березня 1999 р. N 441 ( 441-99-п ) (441-99-п)
(в редакції постанови Кабінету
Міністрів України від 9 квітня 2002 р. N 475 ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
), за
підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії
для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей
місяць величини її споживання.
Відповідно до встановленого порядку, ХХ.10.2002р. відповідачу
скореговано величину граничного споживання електричної енергії до
рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання,
тобто до 599кВт/г (на суму 119,97грн.)
Умовами договору передбачена відповідальність споживача за
споживання електричної енергії понад встановлений граничний
договірний обсяг електроспоживання (п.4.8) у вигляді санкції у
розмірі чотирикратної вартості електроенергії, яка спожита понад
встановлений договірний обсяг (поряд з оплатою електроенергії), що
відповідає ст.26 Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо
обгрунтованості заявлених вимог, встановивши, що відповідачем
спожито електричної енергії понад встановлену договірну граничну
величину споживання, при цьому з'ясувавши, що платіжним дорученням
№ 1 від ХХ.09.2002р. здійснена передплата за жовтень 2002р., а не
оплата за спожиту електричну енергію у вересні 2002р.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою
встановлені обставини, що входять до предмету доказування у даній
справі і підлягали встановленню, посилання скаржника на порушення
судом апеляційної інстанції норм процесуального права
безпідставні.
Також необгрунтовані і посилання скаржника на порушення судом
апеляційної інстанції положення ст.217 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до вказаної норми, зобов'язання припиняєте зарахуванням
зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не
зазначений чи визначений моментом витребування.
Із змісту наведеної норми вбачається, що зарахування допускається
лише, у випадку, якщо:
- вимоги є однорідними;
- строк виконання по яких настав або визначений моментом
витребування;
- сторони заліку беруть участь одночасно у двох зобов'язаннях, при
цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому
зобов'язанні.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляду
прийнятого судом першої інстанції рішення не встановлено наявності
зустрічного грошового зобов'язання позивача перед відповідачем
станом на ХХ.11.2002р., отже посилання скаржника на лист від
ХХ.11.2002р., відповідно до якого, на його думку, проведено
зарахування, є безпідставним і вірно не взято до уваги судом
апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанова Запорізького апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 , 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003р. у справі № 000 господарського суду Запорізької
області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з
обмеженою відповідальністю "УУУ" - без задоволення.