Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня -10 липня 2003р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів :
за участю представників сторін :
від позивача присутні
від відповідача присутні
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Суми
по справі № 000 господарського суду Сумської області
на постанову від ХХ березня 2003 р. Харківського апеляційного
господарського суду
за позовом Відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
до Державної податкової інспекції у м. Суми
про визнання недійсним рішення повідомлення ДПІ у м.Суми № 000
В засіданні оголошувалась перерва з ХХ.06.2003 до ХХ липня 2003
року.
ХХ.12.2002р. Відкрите акціонерне товариство "ХХХ" м.Суми
звернулося з позовом до господарського суду Сумської області про
визнання недійсним рішення-повідомлення ДПІ у м. Суми № 3 в
частині донарахування податку на прибуток в сумі 973900,0грн. та
штрафних санкцій в сумі 486950,0грн.
В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги і просить
визнати це рішення недійсним лише в частині донарахованого податку
на прибуток в сумі 802800,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій
в сумі 485800,0 грн. з тих підстав, що в цій частині цей акт не
відповідає фактичним обставинам справи та діючому законодавству.
Позивач вмотивував свій позов тим, що здійснена операція по
передачі у незавершеному вигляді приладів від сумісної діяльності
до основного виробництва не може розцінюватися як купівля-продаж
таких приладів. Рішенням господарського суду Сумської області від
ХХ.12.2002 року позовні вимоги були задоволені частково, а саме
визнано недійсним рішення-повідомлення ДГП у м Суми № 3 від
ХХ.11.2002 р. в частині донарахування податку на прибуток в сумі
802750,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 441350,0
грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням ДПІ у м.Суми звернулася
ХХ.01.03. до Харківського апеляційного господарського суду з
апеляційною скаргою в якій просить рішення у справі скасувати в
позові відмовити. Постановою від ХХ.03.03. р. апеляційний суд
залишив судове рішення в силі ,а скаргу ДПІ без задоволення.
За скаргою ДПІ Харківський апеляційний господарський суд
переглянув рішення господарського суду Сумської області від
ХХ.12.2002. в апеляційному порядку і постановою від ХХ.03.2003 р.
залишив його без змін , а скаргу без задоволення.
Зазначені судові рішення вмотивовані тим, що здійснена позивачем
операція, згідно якої він отримав від сумісної діяльності з
іноземним інвестором прилади в незавершеному стані, не може
кваліфікуватися , як угода купівлі-продажу в розумінні п.п. 1.3.1.
п. 1.3. ст 1. Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Попередні суди визнали правомірним
донарахування позивачеві податку на прибуток в сумі 159,9 тис.
грн. і в цій частині рішення податкової інспекції залишено без
змін. Місцевий та апеляційний суди не погодились із застосуванням
податковою інспекцією штрафних санкцій передбачених п.п. 17.1.6.
п.17.1 ст.17. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
перед бюджетами та державними цільовими коштами" ( 2181-14 ) (2181-14)
де
визначено, що в разі, коли платник податків декларує переоцінені
або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводять до заниження
податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податку
сплачує штраф у розмірі 50 відсотків від суми недоплати, але не
менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Господарські суди зауважили , що в даному випадку повинна
наступати відповідальність передбачена п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.7
зазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, тобто в розмірі 5 відсотків штрафу
від суми недоплаченого податку за кожен з податкових періодів, але
не більше 25 відсотків від такої недоплати та не менше 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ХХ.04.2003 р. ДПІ звернулася з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить постанову суду від
ХХ.02.03 р. скасувати, в позові відмовити, мотивуючи касаційну
скаргу доводами про неправильне застосування судом норм
матеріального права.
При цьому ДПІ у м. обґрунтовує касаційну скаргу приписами п.
5.1,5.2,5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та положеннями п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст.
17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу надіслав, проти якої заперечує.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Г.,
пояснення представників сторін в засіданні, переглянувши матеріали
справи та розглянувши доводи касаційної скарги, відзначає
наступне.
Рішенням господарського суду Сумської області від ХХ.12.2002р. та
постановою Харківського апеляційного господарського суду від
ХХ.03.2003р. були досліджені та встановлені наступні обставини.
Державною податковою інспекцією в м.Суми була здійснена перевірка
дотримання вимог податкового та валютного законодавства відкритим
акціонерним товариством "ХХХ" за період з ХХ.01.2000р. по
ХХ.07.2002р.
Зазначеною перевіркою зокрема встановлено порушення акціонерним
товариством п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, внаслідок чого у 2 кварталі 2002 році
товариству було зменшено валові витрати на 2676,1 тис. грн.
Податковим рішенням-повідомленням № 3 було донараховане податок на
прибуток в сумі 973900 грн. та штрафні фінансові санкції в сумі
486950 грн.
Донарахування в сумі 802750 грн. ПДВ та 441350,00 грн. фінансових
санкцій ДПІ здійснила у зв'язку з тим, що між позивачем та
договором про сумісну діяльність (без створення юридичної особи)
відбулася операція купівлі-продажу приладів в незавершеному
виробництві по окремих замовленнях, у зв'язку з чим позивач
повинен був вести облік приросту (убутку) балансової вартості
покупних товарів, матеріалів комплектуючих.
Визначення податковою інспекцією податкових зобов'язань з податку
на прибуток в сумі 159,9 тис. грн., в тому числі пені 149,4 тис.
грн. внаслідок від'ємного значення об'єкта оподаткування,
отриманого за результатами попереднього податкового кварталу,
перенесеного на наступні податкові квартали у ІІІ кварталі 2001 р.
та 17,5.тис. грн. за ІV кв. 2001, внаслідок збільшення
оподатковуваного прибутку, суди визнали обґрунтованим. В цій
частині судові рішення не оспорювались.
Судові інстанції (перша та апеляційна ) також встановили, що між
відкритим акціонерним товариством "ХХХ" м.Суми та компанією "ААА"
США була укладена угода про сумісну діяльність від ХХ.05.2000р.
В рамках цієї угоди сторони домовились здійснити інвестиції в
розробку, виробництво, продаж та сервісне обслуговування приладів
і обладнання, інтелектуальну власність та послуги.
Внесок відкритого акціонерного товариства складався з приладів
власного виробництва - десяти масспектрометрів МІ-1201 АГМа у
незавершеному виробництві, вартістю 374974,39 дол. США, програмне
забезпечення, трудова участь.
Позивач приступив до виробництва приладів в рамках спільної
діяльності: ВТМ-001; MI-1201, ATM-01, Селміхром-1.
Оскільки з боку американської компанії не були виконані обов'язки,
передбачені договором по фінансуванню спільної діяльності, то в
травні 2001 року ця діяльність була припинена.
Виробництво зазначених приладів, як зауважили суди, позивач
продовжив в межах власної діяльності підприємства.
З метою упорядкування бухгалтерського та податкового обліку
керівництвом позивача були видані накази № 3 від ХХ.05.2002 р. та
№ 9 від ХХ.06.2002 p., відповідно до яких незавершене виробництво
приладів і було переведене в основу діяльності відкритого
акціонерного товариства.
Місцевий суд також дослідив і встановив (а апеляційний суд
підтвердив у своїй постанові), що здійснена передача не може
кваліфікуватися як угода купівлі-продажу приладів в незавершеному
виробництві.
Складові витрати вартості незавершеного виробництва складають:
- витрати на послуги - 83 відсотка;
- витрати на придбання матеріалів та комплектуючих - 17 відсотків.
Місцевий та апеляційний суди також наголосили, що в межах сумісної
діяльності позивачем вівся облік приросту (убутку) придбаних
матеріалів, комплектуючих на складах та належний податковий облік
спільної діяльності відповідно до Порядку ведення обліку приросту
(убутку) балансової вартості покупних товарів ( крім активів, що
підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів, матеріалів,
сировини (палива) комплектуючих виробів та напівфабрикатів на
складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції
, затверджених
наказом Міністерства фінансів України від 11.06.98р. № 124
( z0417-98 ) (z0417-98)
.
Пункт 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
дає визначення валових витрат
виробництва.
За змістом зазначеного пункту валові витрати виробництва та обігу
- це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних, як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 5.2 зазначеної статті встановлено перелік витрат, які
можуть відноситися до валових витрат виробництва.
Пунктом 5.9 ст.5 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
закріплено обов'язок
платника податків щодо ведення обліку приросту (убутку) балансової
вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих
виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві
та залишках готової продукції.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного
кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж
звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат
платника податків у такому звітному кварталі.
За змістом цього пункту такий облік застосовується платником
податку щодо придбаних ним товарів (крім активів, що підлягають
амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів та напівфабрикатів.
В даному випадку, як зауважили суди, операція купівлі-продажу в
спірних правовідносинах не відбулася.
Приписами п.п. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що в разі
коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними в
підпункті "б" пп. 4.2.2. п.4.2 ст.4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
,
такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5
відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів,
установлених для такого податку, збору ,
починаючи з податкового періоду на який припадає така недоплата,
та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання
таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше 25 відсотків такої суми та не
менш десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Підпункт 17.1.6 п.17.1 ст.17 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
(в
редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин)
застосовується до випадків, коли платника податків (посадову особу
- платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення
від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені
або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження
податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник
податків сплачує штраф у розмірі 50% від суми недоплати, але не
менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Місцевий та апеляційний господарські суди цілком обґрунтовано
застосували до донарахованої ДПІ суми податку на прибуток ( 159,9
тис. грн.) санкції в розмірі, який передбачений п.п. 17.1.3 п.17.1
ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки податкова інспекція не довела в попередніх
судових засіданнях, що зазначене заниження податкового
зобов'язання відбулося саме через те, що платник податків
задекларував переоцінені чи недооцінені об'єкти оподаткування.
З огляду на зазначене постановлені судові рішення у справі
відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону і
підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Сумської області від ХХ.12.2002р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
ХХ.03.2003 р. у справі № 000 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.