Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2003 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів
за участю представника відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
акціонерного товариства "УУУ"
на рішення від ХХ.02.2003 року господарського суду м. Києва та
постанову від ХХ.04.2003 року
Київського апеляційного господарського суду у справі № 000
за позовом відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
до акціонерного товариства "УУУ"
про стягнення 1368935,71 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від ХХ лютого 2003 року господарського суду м.Києва,
залишеним без змін постановою від ХХ квітня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду позов задоволено: стягнуто з
відповідача 1 165 038, 64 грн. боргу, 106 162. 15 грн. пені, 97
734, 92 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції.
Рішення судів мотивовані невиконанням відповідачем своїх
зобов'язань за договором комісії від ХХ березня 2001 року № 2.
У касаційній скарзі відповідач просить прийняті у даній справі
судові акти скасувати з огляду на порушення судами першої та
апеляційної інстанцій статей 191, 194 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового
засідання, проте позивач права на подання відзиву не використав і
його представник в судове засідання не з'явився.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки господарським судом.м. Києва та Київським
апеляційним господарським судом, та проаналізувавши застосування
судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як свідчать матеріали справи, на підставі пунктів 1.1 та 2.1
договору комісії від ХХ березня 2001 року за № 2, укладеного між
сторонами, відповідач зобов'язався укласти від свого імені та за
рахунок позивача договори на поставку природного газу споживачам
України, здійснити реалізацію природного газу, що належить
позивачу, і провести розрахунок з позивачем в грошовій формі за
поставлений природний газ.
Згідно з актом приймання-передачі природного газу від ХХ серпня
2001 року та звіту від ХХ жовтня 2001 року відкрите акціонерне
товариство "ХХХ" поставило, а акціонерне товариство "УУУ" прийняло
та реалізувало природний газ в обсязі 15 000, 000 тис. куб. м. на
загальну суму 4 972 500 грн.
Акціонерне товариство "УУУ" свої зобов'язання виконало частково,
сплативши позивачу 3 807 461.36 грн. На момент звернення до суду з
позовом борг відповідача складав 1 165 038, 64 грн.
Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування,
договору. За змістом статей 212 та 216 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання,
яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в
разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником
він має відшкодувати кредиторові завдані збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які
він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
В силу статті 214 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або
договором не встановлений інший розмір процентів.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим
зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так
само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється
незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором
відповідний захід відповідальності.
Не можуть бути враховані доводи відповідача про відсутність в його
діях складу цивільно-правової відповідальності через неналежне
виконання зобов'язання третіми особами, оскільки сторонами в
пункті 8.3 договору комісії встановлена форма відповідальності,
згідно з якою комісіонер приймає на себе поруку за виконання
споживачами договорів, укладених комісіонером, відповідно до умов
договору за принципом делькредере, в тому числі поручається за
своєчасну оплату споживачами вартості природного газу.
Згідно з частиною другою статті 402 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
комісіонер не відповідає перед комітентом за
виконання третьою особою угоди, укладеної ним за рахунок
комітента, крім випадків, коли комісіонер приймає на себе поруку
за виконання третьою особою цієї угоди (делькредере).
За цієї ж обставини не враховуються доводи касаційної скарги
стосовно застосування до спірних правовідносин правил ст.194 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки порука за del credere не є
різновидом поруки в розумінні статті 191 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
: у разі поруки виникає
зобов'язання перед кредитором третьої особи за дії останньої, а за
принципом del credere комісіонер зобов'язується перед своїм
кредитором (комітентом) за третю особу, яка є боржником не
комітента, а боржником самого комісіонера, і у разі невиконання
угоди третьою особою, на комісіонера, який прийняв таку поруку,
покладається обов'язок надати комітенту все те, що йому належить
за невиконаним третьою особою зобов'язанням.
Отже колегією суддів вважаються безпідставними посилання
оскаржувача на невірне застосування господарським судом м. Києва
та Київським апеляційним господарським судом норм матеріального
права при прийнятті судових актів.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-3, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від ХХ лютого 2003 року господарського суду м. Києва та
постанову від ХХ квітня 2003 року Київського апеляційного
господарського суду у справі № 000 залишити без змін, а касаційну
скаргу акціонерного товариства "УУУ" без задоволення.