ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            Постанова
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 24.06.2003
 
 
 
Колегія суддів Вищого  господарського  суду  України,  розглянувши
касаційну  скаргу  Державної  податкової  адміністрації України на
постанову  Київського   апеляційного   господарського   суду   від
ХХ.01.2003 р.,
 
                       В С Т А Н О В И Л А:
 
АКБ "ХХХ"  звернувся  до  господарського  суду  м.Києва  та просив
визнати недійсними абз.  2 п. 4, абз. 3 п. 7, п. 13, п. 15 розділу
V  Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній
валюті, яка затверджена постановою правління НБУ від 29.03.2001 р.
N  135   ( z0368-01 ) (z0368-01)
        ,  в частині примусового списання (стягнення)
коштів  (податкового  боргу)  з  рахунків  у  національній  валюті
клієнтів  банку  податковими  органами  на  підставі їх рішень.  У
обгрунтування заявлених вимог,  позивач вказує,  що  Інструкція  в
спірній частині порушує його права та охоронювані законом інтереси
і  суперечить  чинному  законодавству,  зокрема,  нормам   Законів
України  "  Про   платіжні  системи  та переказ грошей в Україні "
( 2346-14 ) (2346-14)
        , "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
        .
 
... Колегія суддів,  приймаючи до уваги межі  перегляду  справи  у
касаційній   інстанції,   проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального  і  процесуального
права   при   винесенні   оспорюваного  судового  акту,  знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
 
Норми Закону України "Про платіжні системи  та  переказ  грошей  в
Україні"  ( 2346-14  ) (2346-14)
          визначають загальні засади функціонування
платіжних  систем  в  Україні,  поняття   та   загальний   порядок
проведення    переказу   грошей   в   межах   України,   а   також
відповідальність суб'єктів переказу.
 
При цьому,  термін "платіжна система",  відповідно до п.  29 ст. 1
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,  використовується у такому значенні:  платіжна
організація,  члени платіжної системи та сукупність  відносин,  що
виникають  між  ними при проведенні переказу грошей.  Обов'язковою
функцією платіжної системи є проведення переказу грошей.
 
Платіжна організація,  згідно із п. 28 ст. 1 Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        , -
це   юридична  особа,  яка  є  власником  або  одержала  право  на
використання  товарного  та   інших   знаків,   що   ідентифікують
належність  платіжних  карток  та  інших платіжних інструментів до
платіжної  системи,  і  яка  визначає  правила  роботи   платіжної
системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності
платіжної системи та несе відповідальність відповідно до закону та
договору.
 
Поняттю "член  платіжної  системи" дано визначення у п.  44 ст.  1
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,  відповідно до якого це юридична особа,  що на
підставі  належним  чином  оформленого  права  (отриманої ліцензії
платіжної системи,  укладеного з платіжною організацією  платіжної
системи  договору  тощо) надає послуги учасникам платіжної системи
щодо проведення переказу за допомогою цієї  платіжної  системи  та
відповідно  до  законодавства  України  має  право  надавати  такі
послуги в межах України.
 
Отже, податкові органи не  є  платіжною  організацією  або  членом
платіжної  системи,  відносини  між  якими  врегульовано  вказаним
Законом ( 2346-14 ) (2346-14)
        .
 
Разом з тим,  зазначені органи можуть  бути  учасниками  платіжних
систем,  які,  в  силу  ст.  5  Закону  ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,  є суб'єктами
переказу,  оскільки за змістом  п.  43  ст.  1  Закону,  учасником
платіжної системи є юридична або фізична особа - суб'єкт відносин,
що виникають при  проведенні  переказу  грошей,  ініційованого  за
допомогою  платіжного інструмента цієї платіжної системи,  яким за
змістом положень п.  3.1 ст.  1 Закону,  є засіб певної  форми  на
паперовому,   електронному   чи   іншому  виді  носія  інформації,
використання якого ініціює переказ грошей з  відповідного  рахунка
платника.   При   цьому,  платіжним  інструментом  може  виступати
платіжна  вимога  -  розрахунковий  документ,  що  містить  вимогу
стягувача   або   при   договірному   списанні   -  отримувача  до
обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником
переказ  визначеної  суми  грошей  з  рахунку  платника на рахунок
отримувача (п. 25 ст. 1 Закону).
 
Переказ грошей - рух певної суми грошей з метою її зарахування  на
рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі (п. 24 ст. 1
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        .
 
Відповідно до ст. 20 Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        , ініціатором переказу може
бути,  зокрема, отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою
платіжної вимоги при договірному списанні  та  в  інших  випадках,
передбачених законодавством.
 
Згідно   зі   ст.  21  Закону  ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,  ініціювання  переказу
проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому
відкрито його рахунок, розрахункового документа.
 
Порядок погашення  зобов'язань  юридичних  і  фізичних  осіб перед
бюджетами та державними цільовими  фондами  з  податків  і  зборів
(обов'язкових  платежів),  нарахування  і  сплати пені та штрафних
санкцій,  що застосовуються до  платників  податків  контролюючими
органами,   врегульовано   нормами  Закону  України  "Про  порядок
погашення  зобов'язань  платників  податків  перед  бюджетами   та
державними   цільовими   фондами"  ( 2181-14 ) (2181-14)
        .  Вказаний  закон є
спеціальним з питань оподаткування.
 
Відповідно   до  ст.  2  Закону  ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,   податкові   органи
уповноважені  здійснювати заходи з погашення податкового боргу і є
органами   стягнення   -   державними   органами,   уповноваженими
здійснювати  заходи  із забезпечення погашення податкового боргу у
межах компетенції, встановленої законами (п. 1.16 ст. 1 Закону).
 
Один із заходів погашення податкового боргу,  який  застосовується
податковим  органом - органом стягнення,  визначений п.1.1 ст.  10
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        . Так, відповідно до вказаної норми, у разі коли
інші, передбачені цим Законом заходи з погашення податкового боргу
не дали  позитивного  результату,  податковий  орган  здійснює  за
платника  податків  та  на  користь  держави заходи щодо залучення
додаткових  джерел  погашення  суми   податкового   боргу   шляхом
стягнення  коштів,  які  перебувають  у  його  власності,  а за їх
недостатності -  шляхом  продажу  інших  активів  такого  платника
податків.   При   цьому,   стягнення  коштів  здійснюється  шляхом
надіслання  банку  (банкам),  обслуговуючому  платника   податків,
платіжної  вимоги  на  суму  податкового  боргу  або його частини.
Вказана норма була чинною на момент звернення позивача до  суду  з
позовною заявою та направлення йому податковими органами платіжних
вимог у порядку, який передбачено цим Законом.
 
Відповідно до п.  3 ст.  1 Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,  податковим  боргом
визнається  податкове  зобов'язання,  узгоджене платником податків
або встановлене судом,  але не сплачене у  встановлений  строк,  а
також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
 
Отже, за   змістом   наведених   норм,   податкові   органи  не  є
стягувачами,  а є органами, уповноваженими отримувачем державою, у
випадках,  передбачених  законодавством,  а саме у разі здійснення
заходів із забезпечення погашення податкового боргу -  узгодженого
податкового  зобов'язання,  не сплаченого у встановлений строк,  а
також пені,  нарахованої на суму такого податкового  зобов'язання,
на  ініціювання  переказу  за допомогою платіжної вимоги від імені
платника.
 
Порядок та  підстави  примусового   стягнення   активів   платника
податків також врегульовані іншими нормами зазначеного вище Закону
( 2346-14 ) (2346-14)
        ,  зокрема його  ст.  3,  яка  визначає,  що  примусове
стягнення  активів  платника  в  рахунок погашення його податкових
зобов'язань здійснюється виключно за рішенням суду,  на  виконання
якого і може бути видано виконавчий документ.
 
За змістом  положень  наведених  вище  норм   Закону  ( 2346-14 ) (2346-14)
        ,
останній передбачає примусове стягнення та заходи із  забезпечення
погашення   податкового   боргу   як   самостійні  та  відособлені
інструменти, які забезпечують надходження до бюджетів та державних
цільових фондів відповідних сум.
 
Таким чином,  прийняті  без урахування наведених норм права судові
акти  підлягають  скасуванню,   а   касаційна   скарга   Державної
податкової адміністрації України - задоволенню.
 
У випадку   виконання  рішення  господарського  суду  м.Києва  від
ХХ.09.2002 р., яке скасовується, в частині стягнення з відповідача
на  користь  позивача,  в  рахунок відшкодування понесених судових
витрат,  державного  мита  в   сумі   85   грн.   та   витрат   на
інформаційно-технічне  забезпечення  судового  процесу  в сумі 118
грн,  відповідач не позбавлений права у порядку, передбаченому ст.
122  ГПК  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  звернутися із заявою про поворот
виконання рішення суду.
 
На підставі викладеного,  керуючись  ст.  111-5,  111-7,  111-9  -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                      П О С Т А Н О В И Л А:
 
1. Касаційну  скаргу  Державної  податкової  адміністрації України
задовольнити.
 
2. Постанову  Київського  апеляційного  господарського  суду   від
ХХ.01.2003   р.  та  рішення  господарського  суду  м.  Києва  від
19.09.2002 р. скасувати.
 
3. У задоволенні позову відмовити.