ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04.06.2003 Справа N 12/127
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.-
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П.,
розглянувши касаційну скаргу А.А.А., Мексика
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
12.03.2003 p.
зі справи № 12/127
за позовом А.А.А.
до Державного департаменту інтелектуальної власності України та
закритого акціонерного товариства "Ніжинське пиво", м. Ніжин
Чернігівської області (далі - ЗАТ "Ніжинське пиво")
про скасування рішення та визнання недійсним свідоцтва на знак
для товарів та послуг,
Судове засідання у розгляді касаційної скарги проведено за участю
представників сторін:
позивача: не з'явились,
відповідача: В.В.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2002 (суддя
Прокопенко Л.В.) у позові відмовлено. Рішення суду першої
інстанції мотивовано тим, що відповідно до пункту 4.3.2.5 Правил
складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України
на знак для товарів і послуг ( z0276-95 ) (z0276-95)
, затверджених наказом
Держпатенту України від 28.07.1995, знаки для товарів і послуг
"Золота корона" (Свідоцтво № 12 567) та "CORONA EXTRA" (Свідоцтво
№ 6 132) не є схожими до ступеня змішування і тому не можна
погодитися з аргументами позивача щодо недійсності свідоцтва
України № 12567. Крім того, господарський суд міста Києва, беручи
до уваги думку засідання колегії Апеляційної ради Держпатенту
України, яка прийняла рішення від 02.06.2000 про відмову у
задоволенні апеляції А.А.А. та залишила свідоцтво України № 12 567
на знак "Золота корона" чинним, дійшов висновку, що позначення не
є схожим в цілому до ступеня змішування, незважаючи на окрему
подібність його елементів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2002
(колегія суддів у складі: Бенедисюк І.М. - головуючий, судді -
Коробенко Г.П., Львов Б.Ю.) апеляційну скаргу А.А.А. повернуто на
підставі пунктів 3, 4 статті 97 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) у зв'язку з
неналежним оформленням сплати державного мита та поданням скарги з
пропуском десятиденного строку на апеляційне оскарження без
клопотання про відновлення цього строку.
При повторному зверненні А.А.А. до Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: Бенедисюк І.М. -
головуючий, судді - Коробенко Г.П., Львов Б.Ю.) 12.03.2003
винесено ухвалу про повернення апеляційної скарги на підставі
пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
зв'язку з тим, що скаржник перерахував суму державного мита на
рахунок Державного казначейства України, а не на рахунок
відділення Державного казначейства у Шевченківському районі міста
Києва за місцезнаходженням Київського апеляційного господарського
суду.
У касаційній скарзі А.А.А. просить Вищий господарський суд України
визнати причину пропуску процесуального строку поважною і
відновити пропущений строк подання апеляційної скарги та прийняти
постанову, якою скасувати ухвалу Київського апеляційного
господарського суду від 12.03.2003 зі справи і передати справу на
новий розгляд до апеляційної інстанції. Скаржник стверджує, що
Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 20.01.2003
неправильно застосував статті 53 та 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вимоги касаційної скарги мотивуються тим, що апеляційну скаргу від
17.06.2002 на рішення суду першої інстанції скаржнику повернуто
ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2002, тобто майже через шість місяців після її подання.
Після усунення зазначеного в ухвалі недоліку скаржником повторно
подано апеляційну скаргу від 27.01.2003 з клопотанням про
відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги. На
думку скаржника, ухвалою від 12.03.2003 Київським апеляційним
господарським судом знову безпідставно повернуто апеляційну
скаргу, що призвело до відмови в реалізації права на апеляційне та
касаційне оскарження судового рішення. Скаржник не погоджується із
застосуванням апеляційною інстанцією статті 53 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо визначення поважних причин відновлення
процесуального строку. Крім того, скаржник вважає, що ГПК України
не передбачено необхідності пояснення причин неправильної сплати
державного мита.
На думку скаржника, апеляційною інстанцією не враховано припису
частини другої статті 93 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до
якого відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги
можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим
господарським судом, і тому немає підстав для висновку про пропуск
строку подання апеляційної скарги.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 51 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день,
днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий
день.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції
прийнято 05.06.2002, але оскільки останній день строку подання
скарги за календарем є вихідним днем і припадає на 15.06.2002, то
днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий
день. Тому апеляційну скаргу подано скаржником в межах
десятиденного строку. Отже скаржником не порушено вимог пункту 4
статті 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до статті 46 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито
сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в
порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Згідно із статтею 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
від 21.01.1993 року № 7-93 державне мито
сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і
зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що
справляється з позовних заяв, які подаються до господарського
суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови
господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими
обставинами, яке зараховується до державного бюджету України.
Зі змісту ухвали апеляційної інстанції від 13.12.2002 вбачається,
що А.А.А. платіжним дорученням від 12.06.2002 № 149 сплатив
державне мито на рахунок Державного казначейства України. Тому
А.А.А. не порушено вимог пункту 3 статті 97 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У мотивувальній частині постанови Верховного Суду України від
28.01.2003 зі справи № 12269 зазначено, що державне мито
сплачується до державного бюджету України незалежно від місця
знаходження господарського суду та платника.
Крім того, платіжним дорученням від 22.01.2003 № 14, яке міститься
в матеріалах справи, підтверджено повторне перерахування коштів до
державного бюджету України за розгляд апеляційної скарги
відповідно до вимог пунктів 13 та 14 Інструкції про порядок
обчислення та справляння державного мита ( z0050-93 ) (z0050-93)
,
затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції
України від 22.04.1993 № 15 (з наступними змінами). Отже
скаржником двічі сплачено державне мито за розгляд апеляційної
скарги, про що свідчать платіжні доручення від 12.06.2002 № 149 та
від 22.01.2003 № 14.
З огляду на викладене та керуючись статтями 46, 111-9 - 111-11 та
111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу А.А.А. на ухвалу Київського апеляційного
господарського суду від 12.03.2003 p. зі справи № 12/127
задовольнити.
2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
12.03.2003 p. зі справи № 12/127 скасувати.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко