Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
 
 
                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
28 травня 2003 р.
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у
П-ському районі у м. Києві
 
на постанову  Київського  апеляційного  господарського  суду   від
05.03.03  у  справі  господарського  суду м.  Києва
 
за позовом ЗАТ "ХХХ"
 
до ДПІ у Подільському районі
 
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
 
В засіданні взяли участь представники
позивача:  присутні
відповідача: присутні
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського  суду  м.  Києва  від  ХХ.01.03 задоволене
позовні вимоги ЗАТ "ХХХ" до ДПІ у  П-ському  районі  про  визнання
недійсним  податкового  повідомлення-рішення  №  2 від ХХ.06.02 та
розпорядження № 90.
 
Постановою Київського   апеляційного   господарського   суду   від
ХХ.03.03 вищевказане рішення залишено без змін.
 
ДПІ у   П-ському   районі  у  поданій  касаційній  скарзі  просить
скасувати постанову Київського  апеляційного  господарського  суду
від  ХХ.03.03 та прийняти нове рішення,  яким відмовити позивачу в
задоволенні позовних вимог.  В обґрунтування своїх вимог  скаржник
посилається   на   те,  що  судом  неправильно  застосовані  норми
матеріального та процесуального права,  що призвело  до  прийняття
незаконної постанови.
 
Судова колегія,  розглянувши наявні матеріали,  обговоривши доводи
касаційної скарги,  перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права вважає,  що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
Судами встановлено,  що  спірні  податкове повідомлення-рішення та
розпорядження прийняті на підставі акту № 6 від  ХХ.06.2002р.  про
результати документально-тематичної перевірки з питання дотримання
вимог податкового законодавства при здійсненні експортних операцій
ЗАТ "ХХХ" за період грудень 2001р.-січень 2002р.
 
Актом перевірки встановлено,  що позивачем укладено ряд експортних
контрактів з фірмою "УУУ" (Канада) на  продаж  нафтопродуктів,  на
підставі   яких   в   грудні   2001р.-   січні   2002р.  позивачем
здійснювалась  поставка  продукції  на  умовах  СРТ   (перевезення
оплачено   до...)   згідно  з  Міжнародними  правилами  тлумачення
термінів "Інкотермс" в редакції 1990 року.
 
Відповідачем в акті зроблено висновок про те,  що  при  реалізації
позивачем  товарів  в адресу "УУУ" (Канада) на умовах поставки СРТ
-Одеса - Пересип і СРТ - Берегова  (тобто,  оплаті  перевезень  до
пунктів  на  митній  території  України),  факт  вивезення товарів
платником ПДВ за межі митної території України є  непідтвердженим.
А тому,  на думку відповідача,  позивач не мав права застосовувати
нульову ставку при обчисленні ПДВ відповідно до  пп.  6.2.1  .ст.6
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        .
 
Згідно з  пп.7.4.1  п.7.4  ст.7 названого закону податковий кредит
звітного   періоду   складається   з   сум   податків,   сплачених
(нарахованих)  платником  податку  в  звітному періоді в зв'язку з
придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до
складу  валових  витрат  виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних  активів,  що  підлягають  амортизації.  Згідно   з
пп.7.4.5  п.7.4 ст.7 названого закону не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат  по  сплаті  податку,  що  не
підтверджені податковими накладними чи митними, деклараціями.
 
В судових  рішеннях  правомірно  зазначено,  що пунктом 8.1 ст.  8
Закону  України  "Про податок на  додану  вартість"  ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        
передбачено,   що   платник  податку,  який  здійснює  операції  з
вивезення (пересилання) товарів (робіт,  послуг)  за  межі  митної
території   України   (експорт)  і  подає  розрахунок  експортного
відшкодування  за  наслідками  податкового  місяця  має  право  на
отримання  такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня
подання такого розрахунку.  В цьому ж пункті  закону  встановлений
вичерпний  перелік  документів,  необхідний  для  отримання такого
відшкодування,  а саме:  митна декларація,  яка  підтверджує  факт
вивезення (експортування) товарів за межі митної території України
та копії платіжних доручень,  завірених банком,  про перерахування
платником  податку  коштів на користь іншого платника податків,  в
оплату придбаних товарів (робіт, послуг).
 
У відповідності з наявними в матеріалах справи копіями  контрактів
позивача  з  фірмою  "УУУ"  (Канада),  про  які  зазначено  в акті
перевірки;  копіями  ВМД  про  митне  оформлення  товару  за  цими
контрактами;   довідки   Центральної   енергетичної   митниці  від
ХХ.07.2002р.  та  від  ХХ.08.2002р.  (які  підтверджують  фактичне
вивезення нафтопродуктів по ВМД за межі митної території України);
довідки ВАТ "ААА" від ХХ.08.2002р.  (яка  підтверджує  надходження
валютної  виручки  на  рахунок  позивача  за  контрактами  з "УУУ"
(Канада),  суди  обгрунтовано  дійшли   висновку,   що   позивачем
здійснена операція по експортуванню товару.
 
Підпункт 6.2.1  п.6.2  ст.6  Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         визначає,  що операції з продажу  товарів,
що  були  вивезені (експортовані) платником податку за межі митної
території України, оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою. Згідно
ч.  З  підпункту  6.2.1   названого   Закону  ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         товари
вважаються вивезеними (експортованими) платником податку  за  межі
митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування)
засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.
 
В судових  рішеннях  вказано,  що  відповідно  до  ст.  ст.  2,  6
"Положення   про   вантажну   митну   декларацію",   затвердженого
Постановою  Кабінету  Міністрів  України №  574  від  09.06.1997р.
( 574-97-п ) (574-97-п)
        ,  вантажна митна декларація (далі -ВМД) - це письмова
заява встановленої форми,  що подається митному органу  і  містить
відомості  про  товари  та  транспортні засоби,  які переміщуються
через  митний  кордон  України,  митний   режим,   у   який   вони
заявляються,  а  також  іншу інформацію,  необхідну для здійснення
митного   контролю,   митного   оформлення,   митної   статистики,
нарахування податків, зборів та інших платежів. ВМД застосовується
під час декларування  суб'єктами  зовнішньоекономічної  діяльності
товарів  та  інших предметів,  що перевозяться через митний кордон
України.  У разі прийняття ВМД  для  оформлення,  їй  присвоюється
реєстраційний  номер  та  проводиться  реєстрація в журналі обліку
ВМД.
 
Згідно   ст.8  названого  положення ( 574-97-п ) (574-97-п)
        ,  ВМД  вважається
оформленою  за  наявності  на  всіх  її аркушах особистої номерної
печатки інспектора митниці,  що здійснив митне оформлення  товару.
Оформлена  ВМД  є підтвердженням надання особі права на розміщення
товарів або транспортних засобів у  заявленому  митному  режимі  і
прав  та  обов'язків  зазначених  у  ВМД осіб щодо здійснення ними
відповідних фінансових, господарських та інших операцій.
 
Суди попередніх   інстанцій   встановили,   що   вантажні    митні
декларації,  надані  позивачем,  мають  особисту  номерну  печатку
інспектора митниці,  що здійснив митне оформлення товару, напрямок
переміщення  предметів (експорт),  найменування митного органу,  в
зоні якого розташовано пункт пропуску на митному  кордоні.  Тобто,
вантажні  митні  декларації  позивача  оформлені  належним чином у
відповідності  з  вимогами,  які  діяли  до  прийняття   Постанови
Кабінету Міністрів України №243 від 01.03.02 ( 243-2002-п ) (243-2002-п)
        .
 
Також суди правомірно вказали, що для обчислення податку на додану
вартість за нульовою ставкою достатньо факту вивезення товару, яке
засвідчене   належно   оформленою  митною  вантажною  декларацією.
Оскільки позивачем на підтвердження факту вивезення товару  надані
належно  оформлені ВМД під час експорту ,  до операцій з вивезення
(експортування  товарів)  позивачем  має  застосовуватися  нульова
ставка ПДВ.
 
З врахуванням   наведеного  судова  колегія  дійшла  висновку,  що
відповідно до вимог ст.43  Господарського  процесуального  кодексу
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         постанова ґрунтується на всебічному,  повному
та об'єктивному розгляді всіх обставин справи,  які мають  суттєве
значення  для вирішення спору,  відповідає нормам матеріального та
процесуального права,  а доводи касаційної скарги не  спростовують
висновків суду.
 
На підставі   викладеного  та  керуючись  статтями  111-5,  111-9,
111-11,  111-12  Господарського  процесуального   кодексу  України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України -
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
 
Постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.03.03
у справі № 000 залишити без змін.