Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у
Б-ському районі м. Дніпропетровська
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від ХХ.02.03
у справі господарського Дніпропетровської області суду
за позовом ТОВ "ХХХ"
до ДПІ у Б-ському районі
про визнання недійсним рішення
В засіданні взяли участь представники
позивача:пристуні
відповідача: присутні
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
ХХ.12.02 задоволене позовні вимоги ТОВ "ХХХ" до ДПІ у Б-ському
районі про визнання недійсним повідомлення-рішення від ХХ.07.02 №
000.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.03 вищевказане рішення залишено без змін.
ДПІ у Б-ському районі у поданій касаційній скарзі просить
скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від ХХ.02.03 та прийняти нове рішення, яким відмовити
позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог
скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття
незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення був акт перевірки щодо контролю за здійсненням
розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу
суб'єктами підприємницької діяльності від ХХ.07.2002 року № 005,
яким виявлено проведення розрахункових операцій без застосування
РРО на суму "закупівлі товару", без видачі розрахункового
документа. Крім того, в акті зазначено, що РРО відсутній,
відсутній також дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі і торговий
патент (порушено вимоги п.п.1, 2 ст.З Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,
громадського харчування і послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, п.1 ст.7 Закону
України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"
( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
).
Відповідно до ст.15 Закону України №1776 ( 1776-14 ) (1776-14)
контроль за
додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку
проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього
Закону здійснюють органи державної податкової служби України
шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із
законодавством України. Стаття 16 Закону ( 1776-14 ) (1776-14)
встановлює,
що контролюючі органи мають право відповідно до законодавства
здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають
під дію цього Закону.
Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують
реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги
обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку,
передбаченому законодавством України.
Забороняється проведення перевірок осіб, визначених у пунктах 5-9
статті 9 цього Закону ( 1776-14 ) (1776-14)
, щодо діяльності, передбаченої
лише цим Законом іншими державними органами, ніж ті, що визначені
контролюючими органами згідно із законодавством України.
Таким чином, закон чітко відрізняє планові і позапланові перевірки
суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують спрощену
систему оподаткування (ч.2 та ч.З ст.16), та загальний порядок
перевірок осіб, що використовують реєстратори розрахункових
операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових
операцій (ч. 4 ст. 1 6).
Законодавством, яке регулює порядок проведення перевірок, є Закон
України від 01.06.2000 року №1776-111 "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 1776-14 ) (1776-14)
і Указ Президента України №
817/98 від 23.07.1998 року "Про деякі заходи з дерегулювання
підприємницької діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що право на проведення
планової та позапланової перевірки позивача в даному випадку було
відсутнє.
Відповідно до ст.34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини
справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.
Відповідно до п.12 Інструкції про порядок застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001
року № 110 ( z0268-01 ) (z0268-01)
факти порушень податкового та іншого
законодавства посадова особа органу державної податкової служби
оформляє актом документальної перевірки, в якому чітко
викладається зміст порушення з обгрунтуванням порушених норм
законодавчих актів та вказується конкретні їх пункти та статті.
Недотримання вказаної вимоги до оформлення акту документальної
перевірки позбавляє його належної доказової сили.
Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що акт
перевірки лише зазначає факт порушення без зазначення конкретної
господарської операції, яка здійснена з порушенням законодавства.
Крім того, як правомірно зазначено у судовому рішенні податковим
органом не доведений факт вчинення правопорушення саме позивачем у
справі, оскільки не дана правова оцінка договору комісії № 09,
укладеному ХХ.06.2002 року між позивачем і ТОВ "ХХХ", згідно з
яким позивачем був переданий на комісію причеп "Купава" саме
комісіонеру і останній повинен був продати зазначений причеп.
Судами вірно зазначено, що видана покупцю довідка-рахунок № 0000
не підтверджує тих обставин, що посадова особа позивача отримала
грошові кошти, оскільки у даній довідці не зазначена сума коштів,
яка отримана продавцем.
Достовірно встановлено, що із акту перевірки не випливає, яка
юридична особа здійснювала продаж причепу, оскільки перевірка
проводилась не за місцем знаходження позивача, а за іншою адресою.
Крім того, місце постійної роботи посадової особи, яка начебто
отримала грошові кошти - менеджер Д., не встановлено, тобто
неможливо визначити, працівник якого підприємства здійснював
продаж причепу.
Судова колегія також зазначає, що відсутній акт вилучення грошових
коштів продавця, акт огляду цих коштів, акт передачі коштів
покупцю, які є доказом отримання грошових коштів продавцем причепу
(здійснення операції з купівлі-продажу без, застосування РРО).
З врахуванням вище наведеного, суди попередніх інстанцій
обґрунтовано дійшли висновку, що акт перевірки ДПІ не має
доказової сили.
За таких обставин судова колегія вважає, що відповідно до вимог
ст.43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
постанова ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному
розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для
вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального
права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-9,
111-11, 111- 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.03 у справі № 000 залишити без змін.