ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
27.05.2003 N 2/3/2260
Вищий господарський суд України розглянувши касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "З..." на рішення
господарського суду Запорізької області від 18.12.2002 р. та на
рішення апеляційного суду від 20.02.2003 р. у справі N 2/3/2260 за
позовом відкритого акціонерного товариства "З..." до державного
комунального підприємства "У..." про повернення безпідставно
придбаного майна на суму 163618,96 грн., В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від
18.12.2002 р., залишеним без змін постановою Запорізького
апеляційного господарського суду від 20.02.2003 р., у задоволенні
позову відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "З..." до
державного комунального підприємства (ДКЛ) "У..." ("УКБ") про
повернення безпідставно придбаного майна на суму 163618,96 грн.
відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані тим, що передача
товарно-матеріальних цінностей відповідачу, відбулася не
безпідставно, а в результаті господарсько-правових відносин, які
склалися між сторонами, тобто угоди.
Висновок суду грунтується на такому.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
12.06.2001 р. у іншій справі N 1/3/359 за участі тих же сторін
встановлено, що відповідно до протоколу оперативної наради від
11.08.1999 р. в ДКП "УКБ "З..." з питання будівництва теплотраси
по вул. Н..., за участю представника позивача, прийнято рішення
визначити долю участі ВАТ "З..." в будівництві теплотраси
200000,0 грн. З них 160000,0 грн. товарно-матеріальними
цінностями, 40000,0 грн. відпрацювати механізмами. ДКП "УКБ"
доручено вирішити оплату проектних робіт та відпрацювати схему
оплати робіт з фінансування та взаємозаліку. Крім того,
встановлено, що труби відвантажувалися "УКБ..." в рахунок
погашення заборгованості позивача до місцевого бюджету з
земельного та комунального податків.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на те, що
судами двох інстанцій неправильно застосовано норми матеріального
права, зокрема, ст. 469 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
На думку скаржника, вказана норма передбачає тільки дві
підстави для одержання майна - наявність укладеного договору
та/або наявність вказівок в законі. При відсутності цих підстав,
згідно з цією ж статтею, майно вважається придбаним (одержаним)
безпідставно.
Скаржник наполягає на тому, що письмових угод, які
відповідали б вимогам ст. 44, ч. 2 ст. 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
сторони не укладали. Листи відповідача за N 01/669 від
27.08.99 р., 08/18-673 від 30.08.99 р., N 09/790 від 06.10.99 р.,
N 01-911 від 01.11.99 р., а також довіреності відповідача на
отримання товарно-матеріальних цінностей та товаротранспортних
накладних NN 933271, 050826, 249901, 684897, не можуть
розцінюватися як достатні підстави для одержання майна з огляду на
ст. 469 ЦК України. Вказані накладні та довіреності є формами
первинного (бухгалтерського) обліку, і, на думку скаржника, не є
документами, які згідно з ч. 2 ст. 154 ЦК України підтверджують
встановлення (наявність) договірних відносин.
Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України
відзив на касаційну скаргу позивача і просить оскаржувані судові
акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з
мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
В силу вимог ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони.
Колегія суддів погоджується з висновком двох судів про те, що
факт укладення між сторонами угоди встановлений рішенням
господарського суду Запорізької області від 12.06.01 р. у справі
N 1/3/359, де брали участь ті самі сторони, яке не оскаржувалося і
набрало законної сили. Зокрема, цим рішенням встановлено, що
труби, які є предметом даного спору, передавалися відповідачу не
безпідставно, а в результаті господарсько-правових відносин
(угоди), які склалися між сторонами.
Твердження скаржника про відсутність у відповідача підстав
для одержання майна є помилковим з огляду на наступне.
Судами встановлено, що протоколом оперативної наради від
11.08.1999 р. в ДКП "УКБ З..." з питання будівництва теплотраси по
вул. Н... за участю представника позивача, визначено долю участі
ВАТ "З..." в будівництві теплотраси 200000,0 грн. З них -
160000,0 грн. товарно-матеріальними цінностями, 40000,0 грн.
відпрацювати механізмами. На виконання спільно прийнятого рішення
позивач поставив відповідачу товарно-матеріальні цінності (труби)
на суму 163618,96 грн.
Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів
визначено у статтях 153-159 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ч. 2 ст. 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо згідно
з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в
письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання
одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну
листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною,
яка її надсилає.
В силу загальних приписів цивільного законодавства, замість
відповіді про прийняття пропозиції укласти договір, контрагент
може вчинити дії по виконанню зазначених в пропозиції (оферті)
умов договору, зокрема, відвантажити або прийняти товар, сплатити
відповідну суму тощо. Вчинення таких конклюдентних дій означає і
згоду на укладення договору, і водночас його виконання.
Матеріалами справи підтверджується наявність у діях позивача
волевиявлення на встановлення правовідносин безпосередньо через
поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір. Зокрема,
судами двох інстанцій дано належну юридичну оцінку листам та
довіреностям відповідача на отримання товарно-матеріальних
цінностей та товаротранспортним накладним, з яких вбачаються дії
щодо відвантаження позивачем і отримання відповідачем
товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 163618,96 грн.
Цивільне законодавство визнає угоду укладеною, якщо з
поведінки особи видно її волю укласти угоду (ч. 2 ст. 42 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
).
Колегія суддів вважає, що судами двох інстанцій повно
встановлено обставини справи, здійснено належну юридичну оцінку
тих обставин справи, які встановлені судами, у зв'язку з чим,
судові акти у цій справі, є такими, що відповідають нормам
матеріального та процесуального права і спростовують доводи
касаційної скарги.
Враховуючи викладене, та керуючись статтями
111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "З..."
залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Запорізької області від 18.12.2002 р. та постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 20.02.2003 р. у справі
N 2/3/2260 - без змін.