ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
15.05.2003
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ВАТ "Нерухомість столиці" (далі - Товариство) на
постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня
2003 р. у справі за позовом Товариства до ВАТ "Український
науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування" (далі -
Інститут) про стягнення 10719786 грн.
Товариство звернулося до господарського суду м. Києва з
позовом та просило суд стягнути з Інституту 10719786 грн.
заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів,
укладеним у силу рішення господарського суду м. Києва від
30 квітня 2002 р. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач
посилається на те, що ним на виконання умов договору передано
реєстратору сертифікат акцій та передавальне розпорядження, однак
відповідач у встановлений договором строк не виконав узятих на
себе зобов'язань щодо сплати коштів.
Відповідач у справі - Інститут, у відзиві на позов заявлених
вимог не визнав, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу
цінних паперів є неукладеним, оскільки рішення господарського суду
м. Києва від 30 квітня 2002 р., постановлене у справі N 9/72-02,
не набрало чинності, тому що оскаржено до суду апеляційної
інстанції.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10 липня 2002 р.
позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на
користь позивача стягнуто 10719786 грн. заборгованості. Рішення
мотивовано тим, що відповідач не виконав у строк, встановлений
договором, який є укладеним на підставі рішення господарського
суду м. Києва від 30 квітня 2002 р., узятих на себе зобов'язань
щодо сплати коштів у сумі 10719786 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21 січня 2003 р. рішення господарського суду м. Києва від 10 липня
2002 р. скасовано, а в позові відмовлено. При цьому суд
апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги є
необґрунтованими, оскільки рішення господарського суду м. Києва
від 30 квітня 2002 р., відповідно до якого визнано укладеним
договір купівлі-продажу цінних паперів, невиконання зобов'язань за
яким є предметом спору в цій справі, оскаржено в апеляційному
порядку, у зв'язку з чим є таким, що не набрало чинності й не
породжує виникнення у сторін відповідних зобов'язань.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, Товариство
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить її скасувати, а рішення господарського суду
м. Києва від 10 липня 2002 р. залишити в силі.
У поданій касаційній скарзі скаржник вказує на порушення
судом апеляційної інстанції норм процесуального права. На думку
скаржника, при прийнятті оскаржуваного судового акта суд
апеляційної інстанції:
- не взявши до уваги положення ст. 85 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якої рішення господарського суду набирає чинності
після закінчення 10-денного строку зі дня його прийняття, а в
разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та
резолютивну частини рішення, воно набирає чинності після
закінчення 10-денного строку зі дня підписання рішення,
оформленого відповідно до ст. 84 ГПК, дійшов помилкового висновку
про те, що рішення господарського суду м. Києва від 30 квітня
2002 р. не набрало чинності;
- на порушення вимог ст. 35 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
не врахував
факти, встановлені зазначеним рішенням, яке є преюдиційним для
цієї справи;
- не здійснив повторного розгляду справи за наявними у справі
й додатково поданими доказами, чим порушив вимоги ст. 101 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при прийнятті оспорюваного судового рішення, вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
При вирішенні цього спору по суті заявлених вимог судами
першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням
господарського суду м. Києва від 30 квітня 2002 р. у справі
N 9/72-02 за позовом Товариства до Інституту про зобов'язання
укласти договір купівлі-продажу цінних паперів, договір
купівлі-продажу цінних паперів визнано укладеним у редакції
позивача.
Згідно зі ст. 85 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення господарського суду
набирає чинності після закінчення 10-денного строку з дня його
прийняття, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише
вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає чинності
після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення,
оформленого відповідно до ст. 84 ГПК. У разі подання апеляційної
скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не
скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційною
інстанцією.
Рішення господарського суду м. Києва від 30 квітня 2002 р. у
справі N 9/72-02 оскаржено Інститутом в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10 червня
2002 р. подана апеляційна скарга повернута Інституту на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому судом апеляційної
інстанції встановлено, що скаржником не дотримані вимоги ст. 94
ГПК при зверненні з апеляційною скаргою.
Повторно апеляційна скарга подана скаржником 18 червня
2002 р., тобто з порушенням встановленого строку, оскільки подання
апеляційної скарги без дотримання встановлених вимог не перериває
перебігу процесуального строку.
На момент вирішення спору в цій справі (станом на 10 липня
2002 р.) клопотання про відновлення пропущеного строку для
оскарження рішення в апеляційному порядку судом розглянуто не
було. Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на
прийняті після ухвалення рішення в цій справі судові рішення
апеляційної та касаційної інстанцій безпідставні, оскільки
відповідно до ст. 101 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, перевіряючи відповідність
судового рішення принципам законності та обґрунтованості, суд
апеляційної інстанції за наявними у справі й додатково поданими
доказами повторно розглядає справу. При цьому додаткові докази
приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх
подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення
господарського суду м. Києва від 30 квітня 2002 р., прийняв не
додаткові, а нові докази, які підтверджують обставини, що виникли
після прийняття оскаржуваного судового акта і не існували під час
розгляду справи судом першої інстанції у матеріальній дійсності,
чим порушив вимоги наведеної норми процесуального права.
Позивач шляхом передачі реєстратору сертифіката акцій та
передавального доручення на пакет акцій Інституту, що встановлено
судом першої інстанції, передав у власність відповідача прості
іменні акції, які є предметом купівлі-продажу відповідно до умов
договору, а відповідач в установлений строк визначене договором
зобов'язання щодо сплати коштів у сумі 10719786 грн. не виконав.
Відповідно до статей 161 і 162 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
повинні виконуватись належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок, зокрема, договору; одностороння відмова
від виконання зобов'язань за загальними правилами не допускається.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного
висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог та стягнув із
відповідача на користь позивача 10719786 грн.
Враховуючи викладене, постанова Київського апеляційного
господарського суду від 21 січня 2003 р. підлягає скасуванню як
така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а
рішення господарського суду м. Києва від 10 липня 2002 р. -
залишенню в силі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21 січня 2003 р. скасувати, залишивши в силі рішення
господарського суду м. Києва від 10 липня 2002 р.
"Господарське судочинство
в Україні: Судова практика.
Застосування процесуальних
норм", 2005 р.