ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
17.04.2003
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ДПІ у м. Чернігові на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 23 січня 2003 р. у справі за
позовом Чернігівської обласної спілки споживчих товариств (далі -
Облспоживспілка) до ДПІ про спонукання відтворити в облікових
картках особових рахунків платника податків суму сплачених
податків, визнання недійсними податкових вимог та звільнення
активів із податкової застави.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
21 червня 2002 р., залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду, позов задоволено частково:
зобов'язано ДПІ відобразити в облікових картках особового рахунка
платника податків - Облспоживспілки, фактично сплачені податки у
сумі 19182,87 грн., а також визнано недійсними першу податкову
вимогу від 06.01.2002 на суму податкового боргу 9992,78 грн. та
другу податкову вимогу від 14.02.2002 на суму податкового боргу
1083,68 грн.
У частині позовних вимог про звільнення активів із податкової
застави провадження у справі припинено з посиланням на підпункт
8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон).
Судові рішення мотивовано тим, що позивач сплатив до бюджетів
спірну суму податків, а саме: ПДВ у сумі 12270,00 грн., податок із
власників транспортних засобів у сумі 244,50 грн., земельний
податок у сумі 6277,28 грн., комунальний податок у сумі
244,50 грн., збір за спеціальне використання водних ресурсів у
сумі 149,69 грн., підтвердженням чого є відмітка Чернігівського
відділення акціонерного комерційного агропромислового банку
"Україна" (далі - банк "Україна") про списання вказаних сум із
банківського рахунка позивача. Посилаючись на статтю 12 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та пункт 16.5
статті 16 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, господарський суд дійшов висновку
про виконання позивачем своїх податкових зобов'язань незважаючи на
те, що платежі не були зараховані банківською установою до
бюджетів, та про відсутність передбачених пунктом 6.2 статті 6
Закону підстав для направлення позивачу оспорюваних податкових
вимог.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати прийняті у справі
судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові,
вважаючи, що господарськими судами першої й апеляційної інстанцій
порушено пункт 2.5 Інструкції про порядок ведення державними
податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків
і неподаткових платежів, затвердженої наказом ДПА України від
12 травня 1994 р. N 37 ( z0114-94 ) (z0114-94)
, а також статей 32, 84 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу
без задоволення, посилаючись на те, що названа Інструкція
( z0114-94 ) (z0114-94)
є підзаконним нормативно-правовим актом, тим часом як
висновок господарського суду щодо прав і обов'язків сторін у
справі грунтується на законах України.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав касаційну
скаргу, та заперечення представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у період
з 13 квітня по 16 липня 2001 року подав на виконання до
Чернігівського відділення банку "Україна" платіжні доручення на
перерахування з його банківського рахунка до відповідних бюджетів
ПДВ в сумі 12270,00 грн., земельного податку в сумі 6277,28 грн.,
комунального податку в сумі 241,40 грн., збору за спеціальне
використання водних ресурсів в розмірі 149,69 грн., а всього
податків і зборів на загальну суму 19182,87 грн.
Банківською установою вказані суми податків і збору були
списані з рахунка позивача, однак на бюджетні рахунки зараховані
не були з причини незавершення банком переказу грошей.
На суму 19182,87 грн., що не надійшла до бюджетів, ДПІ
визнана кредитором банку "Україна", стосовно якого порушена
ліквідаційна процедура.
Ненадходження до бюджетів зазначеної суми податків і збору
стало підставою для направлення позивачу першої податкової вимоги
від 06.01.2002 N 1/15 та другої податкової вимоги від 14.02.2002
N 2/366.
Відповідач не оспорює доводи позивача, що податковий борг,
щодо якого були направлені податкові вимоги, є складовою сум, на
перерахування яких до відповідних бюджетів позивач надав банку
платіжні доручення.
Відповідно до пункту 2 статті 12 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
банки та інші фінансово-кредитні
установи виконують доручення платників податків і зборів
(обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів
(обов'язкових платежів) до державного бюджету України і місцевих
бюджетів в установлений законами України строк.
Згідно з пунктом 8.1 статті 8, пунктом 32.2 статті 32 Закону
України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що
міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом
операційного часу банку, в день його надходження. Отримувач має
право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди,
заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання
документа на переказ.
Як передбачено пунктом 22.4 статті 22 цього Закону
( 2346-14 ) (2346-14)
, при використанні розрахункового документа ініціювання
переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника
розрахункового документа на виконання.
Із прийняттям банком, який обслуговує платника податків,
платіжного документа на сплату суми податкового боргу підпункт
8.7.1 пункту 8.7 статті 8 та підпункт 16.3.1 пункту 16.3 статті 16
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
пов'язують відповідно звільнення активів платника
податків із податкової застави та закінчення строку нарахування
пені.
У силу підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 названого
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, в редакції, чинній до набрання чинності
Законом України від 20 лютого 2003 р. N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
, на
банк, з вини якого було порушено встановлені законодавством строки
зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів
або державних цільових фондів, покладається сплата пені за
прострочення бюджетного платежу, а також інша відповідальність,
передбачена цим Законом за порушення порядку своєчасного та
повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету
або державного цільового фонду.
Як передбачено статтею 2 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, завданням органів
державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням
податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і
своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів
податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових
доходів, установлених законодавством.
Пред'явивши відповідно до положень статті 93 Закону України
"Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
грошову вимогу до
банку, що ліквідується, на суму платежів позивача, які підлягали
перерахуванню до бюджету, орган державної податкової служби у
такий спосіб підтвердив виконання позивачем своїх податкових
зобов'язань перед державою, у зв'язку з чим передбачені підпунктом
6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
підстави для
направлення позивачу оспорюваних податкових вимог були відсутні.
Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли
правильного висновку про невідповідність закону першої і другої
податкових вимог, направлених позивачу.
Разом з тим, зобов'язуючи відповідача відобразити в облікових
картках особового рахунка позивача 19182,87 грн. фактично
сплачених податків, суди попередніх інстанцій не вказали, якою
нормою матеріального права передбачено такий обов'язок відповідача
щодо позивача.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.8 розділу 3 Інструкції про
порядок ведення органами державної податкової служби оперативного
обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до
бюджетів та до державних цільових фондів, затвердженої наказом
Головної ДПІ України від 12 травня 1994 р. N 37 ( z0114-94 ) (z0114-94)
(у
редакції наказу ДПА від 3 вересня 2001 р. N 342 ( z0887-01 ) (z0887-01)
, з
метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету
органами державної податкової служби на кожний поточний рік
відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом
платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Картки
особових рахунків відкриваються структурним підрозділом органу
державної податкової служби (який у межах своїх функціональних
обов'язків повинен відкрити особові рахунки) з відображенням на
них умов справляння платежу, даних про платника, інформацію про
податкові зобов'язання, нараховані за результатами документальних
перевірок, та стану розрахунків платника з бюджетом.
Пунктом 2.2 розділу 2 цієї Інструкції ( z0114-94 ) (z0114-94)
передбачено, що документами, на підставі яких здійснюється
нарахування платежів шляхом занесення інформації про податкові
зобов'язання платника до бази даних є, зокрема, рішення
господарського суду про нарахування або визнання недійсним
відповідного рішення органу державної податкової служби про
застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, скасування раніше нарахованих сум
податкового зобов'язання.
Оскільки сам по собі облік нарахованих і сплачених платником
сум бюджетних платежів, що ведеться органом державної податкової
служби, не спричиняє правових наслідків для платника, підстави для
зобов'язання відповідача внести зміни в облік відсутні.
Що ж до припинення господарським судом провадження у справі в
частині позовних вимог про звільнення активів із податкової
застави, то це відповідає положенням пункту 11 частини першої
статті 80 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на те, що згідно з підпунктом
"є" підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
отримання платником податків рішення відповідного органу про
скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми
податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних
санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або
судового оскарження є підставою для звільнення активів із
податкової застави.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9,
частиною першою статті 111-10, статтею 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Чернігові задовольнити частково.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського
суду від 23 січня 2003 р. та рішення господарського суду
Чернігівської області від 21 червня 2002 р. у частині задоволення
позову Чернігівської облспоживспілки до ДПІ у м. Чернігові про
спонукання відтворити в облікових картках особових рахунків
позивача 19182,87 грн.
У позові в цій частині відмовити.
В іншій частині постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23 січня 2003 р. та рішення господарського
суду Чернігівської області від 21 червня 2002 р. залишити без
змін.
Надруковано:
"Господарське судочинство в Україні",
2004 р.