ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.04.2003 Справа N 23/355
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів : Хандуріна М.І.,
Черкащенко М.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємства "Фірма Ліфор"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 16.01.03 p.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом приватного підприємства "Фірма Ліфор"
до ЗАТ "Будівельна компанія БТС"
про витребування майна з незаконного володіння та стягнення
завданих збитків на суму 645 488, 84 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: не з'явилися
від відповідача: А.А.А. - дов. № 27 від 07.04.03 p.; директор
- Биховець Ю.А.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 26.06.01 арбітражного суду м. Києва позовні вимоги
задоволені частково. Зобов'язано ЗАТ "Будівельна компанія БТС"
передати у власність ПП "Фірма Ліфор" базу матеріально-технічного
забезпечення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Радистів,
73, та підписати акт приймання-передачі згідно укладеного договору
купівлі-продажу базу МТЗ від 09.06.2000 на суму 440784 грн. В
решті частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.02.02 рішення від 26.06.01 арбітражного суду м. Києва змінено.
На користь ПП "Фірма Ліфор" стягнено 92463, 34 грн. пені та 1009
грн. держмита. В решті частині рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.02 рішення
від 26.06.01 арбітражного суду м. Києва та постанова від 26.02.02
Київського апеляційного господарського суду з даної справи
скасовані, а справа передана на нових розгляд.
При новому розгляді справи рішенням від 01.10.02 господарського
суду м. Києва в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою від 16.01.03 Київського апеляційного господарського
суду рішення від 01.10.02 господарського суду м. Києва залишено
без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що п. 3.6 договору від 09.06.2000
встановлює право продавця вимагати розірвання договору та
відшкодування понесених збитків у разі недотримання покупцем умов
оплати, а ст. 232 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, якщо покупець на порушення договору відмовиться
прийняти куплену річ, продавець вправі відмовитись від договору і
вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 225 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
право
продажу майна належить власникові і таке право випливає із
визначення законом поняття власності.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного
господарського суду ПП "Фірма Ліфор" звернулось у Вищий
господарський суд України з касаційною скаргою і просить її
скасувати, посилаючись на те, що апеляційним судом не
досліджувалися обставини укладення договору купівлі-продажу
нежитлових приміщень, укладеного 01.06.01 між відповідачем та
"Alhama Trading LTD", згідно якого спірне приміщення було продане
"Alhama Trading LTD". Необхідність участі цього товариства у
справі пояснюється тим, що зазначений договір не був предметом
розгляду в господарському суді.
ПП "Фірма Ліфор" звернулося з клопотанням про зупинення розгляду
справи до закінчення лікування директора фірми, який перебуває на
лікарняному. Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Стаття 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дає вичерпний перелік підстав,
коли господарський суд має право зупинити провадження у справі за
клопотанням сторони чи прокурора. Така підстава, як перебування на
лікарняному керівника підприємства даною статтею не передбачена.
Розділом ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
при розгляді касаційної скарги колегією суддів
встановлені межі перегляду справи в касаційній інстанції.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального ми процесуального права. Тому, нез'явлення
представників в засідання не є перешкодою для розгляду касаційної
скарги.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Господарськими судами встановлено, що приватне підприємство "Фірма
Ліфор" та ЗАТ "Будівельна компанія БТС" 09.06.2000 уклали договір
купівлі-продажу бази матеріально-технічного забезпечення.
Відповідно до п. 2 даного договору передача майнового комплексу
здійснюється поетапно. Кожен етап підтверджується актом
приймання-передачі. Пунктом 2.1. договору сторони встановили, що
права власності на майновий комплекс переходить до покупця після
повного розрахунку за договором та підписання остаточного акту
прийому-передачі.
За умовами пункту 1.4. договору розрахунок здійснюється також
двома етапами. Пункт 3 договору сторони передбачили, що продавець
передає до 27.11.00 покупцю майновий комплекс та всю необхідну і
належним чином оформлену документацію на майно та на земельну
ділянку, на якій воно розташоване.
Свої зобов'язання щодо сплати відчужуваного майна покупець виконав
з порушенням терміну передбаченого договором, у зв'язку з чим
відповідач нарахував позивачу штраф у розмірі 1459, 59 грн.
Штрафні санкції позивач визнав. Відповідач свої зобов'язання щодо
передачі бази МТЗ не виконав.
При розгляді даної справи в судових засіданнях встановлено, що
саме у зв'язку з порушенням встановленого договором графіку оплати
та фактичним уникненням позивача, від підписання акту прийому -
передачі база не була передана. Листом №14 від 13.02.01 відповідач
повідомив покупця про розірвання укладеного договору від 09.06.00
та про намір повернення перерахованих позивачем грошових коштів.
Статтею 128 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
визначено, -
право власності (право оперативного управління) у набувача майна
за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не
передбачено законом або договором.
Господарськими судами також встановлено, що база
матеріально-технічного забезпечення, яка є предметом договору
купівлі-продажу від 09.06.00, не перебуває у власності
відповідача. Оспорюване майно перейшло у власність фірми "Alhama
Trading LTD" за договором купівлі - продажу від 01.06.01, на
підставі акту прийому - передачі від 05.06.01 (п.1.4. договору від
01.06.01), проти чого не заперечує позивач.
Відповідно до вимог ст. 225 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
право продажу
майна належить власникові. Таке право випливає із визначення
законом поняття власності, як урегульовані законом суспільні
відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Зобов'язання передати майно у власність покупцеві як розпорядча
функція права власності може бути зобов'язанням тільки власника
(за виключенням випадків, визначених п. 5 ст. 48 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
).
Позов про витребування майна передбачає надання позивачем доказів
про наявність майна у власності відповідача, однак доказів того,
що майно перебуває у власності відповідача позивач не надав.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що посилання ПП "Фірма Ліфор" на
необхідність залучення до даної справи фірму "Alhama Trading LTD"
є необґрунтованими, оскільки дана фірма не є стороною за договором
купівлі-продажу.
До того ж, це суперечить нормам ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
якою передбачено, що касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним. У касаційній інстанції не приймаються і не
розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої
інстанції.
Щодо заліку однорідних грошових вимог, то при розгляді справи
встановлено, що відповідач за договором про уступку вимоги від
01.06.01 укладеного між ЗАТ "Будівельна компанія БТС" та фірмою
"Alhama Trading LTD" набув право вимоги до позивача відносно
сплати 60000, 00 тис. дол. США. В результаті проведення заліку
зустрічних вимог у позивача виник борг перед відповідачем. На
підставі ст. 217 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідач
провів зарахування зустрічної однорідної вимоги в повному розмірі
заборгованості за платежами, здійсненими позивачем на виконання
договору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.03
p. зі справи № 23/355 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко