ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.04.2003 Справа N 12/330
Постанову залишено без змін
(згідно з постановою Судової палати
у господарських справах Верховного Суду України
від 12 серпня 2003 року)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючий), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
"Укртатнафта" на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.02.2003 у справі за позовом
ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
"Укртатнафта" до ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" про визнання
договору оренди та додаткової угоди до нього недійсними,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2001 р. ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова
нафтова компанія "Укртатнафта" пред'явило в господарському суді
позов до ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" про визнання договору
оренди недійсним.
Вказало, що 18.05.2001 р. за N 595/8 між ЗАТ "Укртатнафта" та
ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" було укладено договір оренди,
за умовами якого відповідач прийняв в оренду комплекс
технологічних установок ЗАТ "Укртатнафта" в складі виробництва
N 3.
Посилаючись на те, що вказаний договір було укладено без
попередньої згоди Антимонопольного комітету України, чим було
порушено вимоги ст. 15 Закону України "Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, а також на те, що угоду було укладено
всупереч меті створення та інтересам діяльності товариства, просив
з підстав ст. ст. 48, 50 Цивільного кодексу задовольнити позов
( 1540-06 ) (1540-06)
.
У подальшому, в порядку ст. 22 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач збільшив розмір позовних
вимог і просив визнати недійсною і додаткову угоду від 19.05.2001,
укладену до вказаного договору оренди з посиланням на те, що їх
було підписано з боку ЗАТ "Укртатнафта" з перевищенням посадовими
особами повноважень, укладено договір оренди без погодження з
органами державного пожежного нагляду, строк дії оренди перевищує
строк його повної амортизації, укладання спірних угод є наслідком
зловмисної угоди сторін та суперечить статутним цілям діяльності
товариства.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Полтавської області від
09.09.2002 року (судді Плеханова Л.Б. - гол., Гетя Н.Г., Іванко
Л.А.) позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
25.02.2003 (суддя Бондаренко В.П. - головуючий, Плужник О.В.,
Токар М.В.) рішення суду скасовано, у позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить постанову суду
апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду залишити без змін,
посилаючись на порушення судом другої інстанції при вирішенні
спору норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву
на неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених в пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" (із змінами і доповненнями), рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
За приписом ч. 1 ст. 111-21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки,
що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими
для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Верховний Суд України, скасовуючи постановою від
11.06.2002 р. попередні судові рішення судів зазначив, зокрема,
необхідним перевірити, чи є переданий в оренду комплекс
технологічних установок цілісним майновим комплексом структурного
підрозділу Компанії у розумінні статті 4 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, як і на
зазначення, в разі визнання судом договору недійсним, моменту з
якого він визнається таким.
Суд першої інстанції задовольняючи позов, цих вказівок
Верховного Суду України не виконав, як і не звернув увагу і на
інші висновки, викладені у постанові вищої судової інстанції
(а. с. 191 - 194 т. 1).
При цьому, як видно з матеріалів справи, позивач у порядку
ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вніс доповнення щодо підстав
заявленого позову, пославшись, зокрема на статті 48, 50, 57
Цивільного кодексу (а. с. 3 - 10 т. 2)
Суд як першої, так і другої інстанції на зазначене уваги не
звернули, ретельно не з'ясували підстави заявленого позову, що
призвело до того, що в ухвалених у справі судових рішеннях
відсутній юридичний аналіз всіх заявлених матеріально-правових
підстав визнання договорів недійсними.
Непереконливим є висновок другої інстанції і про те, що до
спірних правовідносин не може бути застосовано Закон України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, так як суд
не з'ясував і не дав оцінки тому, чи містить спірний договір
сторін умови про те, що вони відмовилися від застосування до
договірних правовідносин наведений Закон про оренду, з огляду
припису частини четвертої статті 1 цього Закону, що оренда майна
інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону,
якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
У порядку виконання вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
з'ясували судові інстанції належним чином і питання про те, чи
входять до складу комплексу технологічних установок, переданих у
користування відповідачу, приміщення.
Водночас, з огляду правової природи спірного договору, судам
слід було більш ретельно з'ясувати і питання стосовно того, з
якого моменту спірний договір вважався укладеним.
Отже, з огляду викладеного, ухвалені судові рішення визнати
законними і обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,
ретельно з'ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог
позивача і заперечень відповідача і відповідно до вимог закону
вирішити спір.
З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова
нафтова компанія "Укртатнафта" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
25.02.2003 р. та рішення господарського суду Полтавської області
від 09.09.2002 року скасувати і справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції в іншому складі суду.