ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2003 Справа N 17/159-03-3887
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Кілійської міської ради на
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
18.11.2003р.
у справі № 17/159-03-3887 господарського суду Одеської області
за позовом Кілійської міської ради
до відповідача Приватного підприємства “К”
про визнання недійсним договору оренди
та за
зустрічним позовом Приватного підприємства “К”
до відповідача Кілійської міської ради
про визнання недійсною додаткової угоди
за участю представників:
Кілійської міської ради
ПП “К”
в с т а н о в и л а :
Кілійська міська рада звернулася до господарського суду Одеської
області з позовом та просила суд визнати недійсним договір
оренди комунального майна від 20.10.2000р., який укладено
Кілійською міською радою та Приватним підприємством “К”, на
підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. В обгрунтування заявлених
вимог, позивач посилався на те, що спірний договір не відповідає
вимогам Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, зокрема, не містить всіх істотних умов,
визначених ним (а.с.2).
Відповідач у справі – Приватне підприємство “К” у відзиві на
позов заявлені вимоги спростовує, вказуючи на те, що спірний
договір відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того,
відповідач стверджує, що позов подано з перевищенням
повноважень, наданих голові Кілійської міської ради (а.с.21-22).
До вирішення даного спору по суті заявлених вимог, відповідач
–ПП “К” звернувся з зустрічним позовом щодо визнання недійсним
додаткової угоди до договору оренди від 20.10.2000р. та визнання
договору оренди від 20.10.2000р., який укладено між ПП “К” та
Кілійською міською радою, договором підряду. В обгрунтування
вимог зустрічного позову, відповідач стверджує, що за своєю
правовою природою спірний договір є договором підряду, у зв’язку
з чим спірна додаткова угода, якою встановлений розмір орендної
плати, є недійсною (а.с.69-70).
Позивач у справі – Кілійська міська рада у відзиві на зустрічний
позов просить суд в частині визнання спірного договору договором
підряду відмовити, а в частині визнання недійсною додаткової
угоди – заявлені позовні вимоги задовольнити. При цьому, позивач
стверджує, що:
- за своєю правовою природою спірний договір не відноситься
до підрядного, оскільки у ньому відсутні умови, характерні для
такого виду договору;
- додаткова угода до договору оренди від 20.10.2000р. є
недійсною, т.я. недійсним є основний договір (а.с.96-97).
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2003р. в
первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено
частково. Відповідно до рішення суду, визнано недійсною
додаткову угоду до договору оренди від 20.10.2000р., укладеного
сторонами. В частині визнання договору оренди договором підряду
провадження у справі припинено (а.с.113-114).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- спірний договір за своєю правовою природою є договором
підряду і містить всі істотні умови, необхідні для договорів
даного виду, у зв’язку з чим не є недійсним;
- додаткова угода недійсна, оскільки не містить даних щодо:
дати її укладення; об’єкту оренди; умов та порядку сплати
орендної плати; юридичної адреси сторін, їх банківських
реквізитів;
- вимоги щодо визнання договору оренди договором підряду не
підлягають розгляду в господарських судах.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
18.11.2003р. рішення господарського суду Одеської області від
13.08.2003р. скасовано. Відповідно до постанови суду апеляційної
інстанції у первісному та зустрічному позовах відмовлено
(а.с.145-146).
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- спірний договір за своєю правовою природою є договором
оренди і при його укладенні сторонами досягнуто згоди по всіх
його істотних умовах;
- спірний договір та додаткова угода до нього не суперечать
чинному законодавству і є дійсними.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Кілійська
міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з
касацўйною скаргою та просить скасувати постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 18.11.2003р. та прийняти
нове рішення щодо задоволення вимог первісного позову.
Скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови, суд
апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального
права, а саме: ст.ст. 48,153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та норм Закону
України “Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12
). Зокрема, скаржник зазначає, що спірний договір не містить
всіх істотних умов, визначених нормами Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, у зв’язку
з чим є недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Згідно ст. 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угодами визнаються дії
громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути
односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсною є та
угода, що не відповідає вимогам закону. При цьому, лише укладена
угода може бути визнана недійсною, оскільки відсутність
досягнення згоди сторін по всіх її істотних умовах, виключає
наявність такої угоди як юридичного факту.
Договір (угода), відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, є
однією з підстав виникнення зобов’язань. Отже, факт укладення
договору є підставою виникнення зобов’язань, визначених ним.
В силу ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. За змістом ч. 2
вказаної норми, істотними є ті умови договору, які визнані
такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а
також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно
бути досягнуто згоди.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
Кілійською міською Радою народних депутатів 09.11.2000р.
прийнято рішення № 157-ХХІІІ-17 “Про реформування Кілійського
виробничого управління комунального господарства”, відповідно до
якого, з метою вдосконалення надання комунальних послуг,
підвищення рівня їх якості та посилення відповідальності
виробників цих послуг перед споживачами, вирішено передати,
зокрема, ПП “К”: в оперативне управління - інженерні
комунікації, приміщення комунальної власності Кілійської міської
ради; в безоплатну оренду – основні фонди; безоплатно – обігові
кошти Кілійського виробничого управління комунального
господарства.
На підставі зазначеного рішення, між Кілійською міською радою та
ПП “К” 20.10.2000р. підписано договір оренди комунального майна,
дўйснўсть якого оспорюється у даній справі.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, що спірний
договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір є
договором оренди.
Однак, таких висновків суди дійшли без повного та об’єктивного
дослідження всіх умов спірного договору в їх сукупності, а лише
оцінюючи окремі його умови та без врахування норм матеріального
права, що визначають зміст підрядних, орендних та концесійних
відносин.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, орендою є засноване на
договорі строкове платне користування майном, необхідним
орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В силу ст. 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором підряду
підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за
завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник
зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Концесією, за змістом ст. 1 Закону України “Про концесії”
( 997-14 ) (997-14)
є надання з метою задоволення громадських потреб
уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого
самоврядування на підставі концесійного договору на платній та
строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту
підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та
(або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове
платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької
діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню
(будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом
концесії, майнової відповідальності та можливого
підприємницького ризику.
Суд першої інстанції, встановивши, що за умовами договору,
відповідач брав на себе зобов’язання здійснювати комплекс послуг
у сфері комунально-побутового обслуговування населення з вивозу
твердих та рідких відходів, сміття, вважав, що між сторонами
виникли підрядні відносини.
При цьому, судом першої інстанції не дана оцінка іншим умовам
договору, які не характерні для підрядних відносин, зокрема:
- п. 11.1.3, відповідно до якого відповідачу передаються в
безоплатне користування службові та виробничі приміщення,
машини, механізми;
- п. 11.1.4, який передбачає передачу відповідачу основних
фондів;
- п. 11.1.8, за змістом якого позивач надає допомогу в
набутті механізмів, обладнання, матеріалів та іншим пунктам
договору.
Крім того, судом першої інстанції не надана оцінка актам прийому-
передачў основних фондів, які укладені на виконання зазначеного
рішення ради, на підставі якого укладений цей договір.
Суд апеляційної інстанції, не досліджуючи умов договору, яким
дана оцінка судом першої інстанції, встановив, що відповідачу
передано в оренду відповідно до умов цього договору майно
строком на 10 років, у зв’язку з чим вважав, що між сторонами
виникли орендні відносини.
Між тим, такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов,
залишивши без уваги умови договору, визначені пп. 1.1.1, 1.1.2,
1.1.4, 11.1.7, 11.1.8 та інші пункти договору, що визначають
зміст відносин сторін.
Оскільки, судами неповно оцінені всі умови, визначені сторонами
у договорі, неможливо дійти висновку щодо правильності обрання
норм матеріального права, які підлягали застосуванню до
взаємовідносин сторін.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог: ст.
47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Вказані порушення норм процесуального права, які не усунуті у
подальшому судом апеляційної інстанції, призвели до неповного
з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави
вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним
правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам
матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Оцінюючи умови договору та встановлюючи відсутність чи наявність
факту укладення спірного договору, при новому розгляді справи,
судам необхідно мати на увазі, що частина умов договорів як
оренди, так і договорів концесії чи підряду детально
регламентуються нормами законів, тому є звичайними, тобто
такими, що не потребують спеціального включення до тексту
договору, оскільки вважається, що вони є обов’язковими для
сторін в силу самого факту укладення договору. Отже, якщо
сторони не обумовили у таких договорах спеціальні умови, діють
правила, визначені диспозитивними нормами законів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Кілійської міської ради задовольнити
частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
18.11.2003р. та рішення господарського суду Одеської області від
13.08.2003р. у справі № 17/159-03-3887 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.