ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.03.2003 Справа N 20/446
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді,
суддів;
розглянула у
відкритому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від 05.09.2002 р.
у справі № Х6
господарського суду міста Н-ська
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
(далі - ТОВ "ХХХ")
до Державної податкової інспекції у Ч-ському
районі м. Н-ська (далі - ДПІ у Ч-ському районі)
про визнання недійсним рішення.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: присутній,
- відповідача: присутні;
У судовому засіданні, розпочатому 20.03.2003, оголошувалась
перерва до 09 год. 50 хв. 27.03.2003.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
України у
судовому засіданні 27.03.2003 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від 31.05.2002 (колегія
суддів у складі: головуючий - А.А.А., судді Б.Б.Б., В.В.В.) ТОВ
"ХХХ" в позові про визнання недійсним рішення ДПІ у Ч-ському
районі № 327-22/23519006/13176 від 27.07.2001 про застосування
штрафних санкцій в розмірі 408.120,00 грн. за порушення валютного
законодавства відмовлено.
Підставою для прийняття вказаного рішення були ті обставини, що
відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на
здійснення разової валютної операції на період, необхідний для
здійснення такої операції.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від 05.
09.2002 (колегія суддів у складі: головуючий - Г.Г.Г., судді
Д.Д.Д., Е.Е.Е.) рішення місцевого суду залишено без змін з тих
самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся з
касаційною скаргою, в якій просить прийняти нове рішення, а
рішення попередніх судових інстанцій скасувати, оскільки вважає,
що вони прийняті з порушенням норм матеріального права. При цьому
в касаційній скарзі ТОВ "ХХХ" звертає увагу зокрема на те, що
рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог
законодавства щодо проведення операцій з валютними цінностями без
одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України
(далі - НБУ) є недійсним, оскільки в даному випадку ліцензія не
потрібна.
У відзиві відповідач заперечує проти касаційної скарги з
посиланням на те, що ТОВ "ХХХ" було здійснено разову валютну
операцію з переказування за межі України валюти в сумі 200.000
доларів США, для якої необхідна індивідуальна ліцензія НБУ.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї,
заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів
встановила наступне.
ДПІ у Я-ському районі м. Н-ська (правонаступник - ДПІ у Ч-ському
районі) здійснила перевірку ТОВ "ХХХ" з питань дотримання вимог
чинного валютного законодавства України за контрактом б/н від
10.04.98 з фірмою "YYY" (США), за результатами якої складено акт
від 17.07.2001 № 128/22-10.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Я-ському районі
м. Н-ська прийняла рішення № 327-22/23519006/13176 від 27.07.2001
про застосування та стягнення фінансових санкцій, згідно з яким
нарахований штраф в розмірі 408.120,00 грн. на підставі п. 2 ст.
16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
за здійснення
операцій з валютними цінностями, що потребують індивідуальної
ліцензії НБУ.
Як вбачається з акту перевірки, причиною застосування фінансових
санкцій є порушення ТОВ "ХХХ" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
№15-93 від 19.02.93, яке полягало в тому, що
ТОВ "ХХХ" здійснило разову валютну операцію з переказування за
межі України валюти в сумі 200.000 дол. США як 100% страхової
плати вартості обладнання. На цю операцію ТОВ "ХХХ" не отримало
індивідуальну ліцензію Національного Банку України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
матеріали справи та встановлені фактичні обставини, вважає, що
правовідносини, які склалися між суб'єктами господарювання при
виконанні Контракту № 5-УІ/98 від 03.02.98, не є правовідносинами,
що пов'язанні з виконанням договору купівлі-продажу, оскільки за
його умовами технічні лінії мали бути завезені тимчасово на умовах
повернення їх через рік.
При цьому беруться до уваги вимоги п. 2.2 та п. 5.1 Контракту від
03.02.98 щодо оплати виробів, а саме: одержувач (ТОВ "ХХХ")
здійснює повернення виробів постачальнику по закінченні одного
року з дати його поставки на склад одержувача (п. 2.2.), а
постачальник повертає одержувачу суму страхового платежу (п. 5.1),
що відповідає 100% від вартості устаткування, але не є його
вартістю.
Таким чином Контракт № 5-УІ/98 не є договором купівлі-продажу, а є
договором на тимчасове ввезення абонентських ліній.
Згідно з додатком від 10.04.98 право власності переходить до ТОВ
"ХХХ" у разі здійснення сертифікації виробів та залишення їх в
Україні на умовах, що будуть обговорені сторонами в додатковій
угоді.
В пункті 7.2 Контракту № 5-УІ/98 від 03.02.98 зазначено, що право
власності на вироби залишається закріпленим за постачальником,
поки вся вартість поставки не буде оплачена повністю.
Попередні судові інстанції, відмовляючи в позові, виходили з того,
що матеріали справи не свідчать про перехід обладнання за вказаним
контрактом у власність позивача, а страховий платіж використано як
засіб платежу. Зазначене стало підставою для висновку апеляційного
суду про те, що відповідач відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
правомірно застосував до позивача
штраф за здійснення валютної операції без одержання індивідуальної
ліцензії Національного банку України.
Відповідні факти, як визначив апеляційний суд, встановлені
рішенням арбітражного (господарського) суду м. Н-ська від 11.06.99
при розгляді справи № Х4 за участю позивача та відповідача та
рішенням господарського суду м. Н-ська від 27.02.2001 по справі №
Х7.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказаним обставинам при
прийняті оскаржених рішення і постанови не дано належної правової
оцінки саме так, як це передбачено ч. 2 ст. 35 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо фактів, встановлених рішенням під час
розгляду однієї справи, котрі не доводяться знову при вирішенні
інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Тобто йдеться
про визнання встановленими в інших справах саме фактів, а не про
визнання такими, що не потребують доказування, їх інтерпретацій та
оцінок.
Крім того судовими інстанціями не дано правової оцінки тим
обставинам, що відповідно до пп. 1.4 ст. 1 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
під продажем послуг
розуміється будь-яка операція цивільно-правового характеру з
надання послуг (результатів робіт), надання права на користування
або розпорядження товарами, у тому числі і нематеріальними
активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів
власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання
послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт) зокрема включає
надання права на користування і розпорядження товарами у межах
договорів оренди (лізингу), продажу, ліцензування або інші способи
передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші
об'єкти права інтелектуальної власності, у тому числі промислової
власності.
Крім того судовими інстанціями не враховані вимоги п. 4. ст. 5
Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
, де передбачено, що
індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на
здійснення разової валютної операції на період, необхідний для
здійснення операції з вивезення, переказування і пересилання за
межі України валютних цінностей, за винятком платежів у іноземній
валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання
зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати
продукції, послуг, робіт.
Неналежне застосування попередніми судовими інстанціями вказаних
норм законодавства сталося через те, що не дано належної правової
оцінки тим фактичним обставинам, що сума страхового платежу
включала в себе не тільки вартість Виробу, що поставлявся, а і
вартість ряду послуг, в тому числі і за користування Виробом,
навчання спеціалістів, встановлення, підключення Виробу, належно
не досліджувалися як факт поставки товару, так і співвідношення
вартості таких послуг та обладнання як такого.
Таким чином належним чином не встановлено необхідності у ТОВ "ХХХ"
при переказуванні за межі України валюти у розмірі 200.000 доларів
США в отримані індивідуальну ліцензію Національного банку України.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, а також
законодавчо визначені межі касаційного провадження, колегія суддів
дійшла висновку, що рішення і постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, визначитися
щодо належних способів доказування у даній справі і прийняти
рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, яке
регулює відповідні правовідносини, усунувши також і порушення
процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
задовольнити частково.
Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 05.09.2002
та рішення господарського суду м. Н-ська від 31.05.2002 у справі №
Х6 скасувати.
Справу № Х6 направити до господарського суду м. Н-ська на новий
розгляд.