Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді

суддів

розглянувши у відкритому Южноукраїнської об'єднаної

судовому засіданні касаційну державної податкової інспекції

скаргу Миколаївської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2003

у справі № 7/60

господарського суду Миколаївської області

за позовом ДП НАЕК "Е" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електростанція"

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в судовому засіданні взяли участь представники :

позивача

відповідача

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.05.2003 позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ № 000062101/0 від 30.01.2003 та № 000062301/1 в частині нарахування пені в сумі 5 012 841, 77 грн..

Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент оформлення вантажу за ВМД № 50400/1/131397, № 50400/1/131398, № 50400/1/131399 від 30.12.2001 в режимі ІМ-74 "Митний склад" та при ввезенні товарів за контрактом від 15.03.1995 в режимі "Тимчасового ввезення", позивачем не допущено порушень Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , а отже, підстави для нарахування пені відповідно по сумах 807 288, 66 грн. та 4 885 040, 07 грн., були відсутні. Крім того, зазначено, що в разі нарахування пені за період до 31.12.2000 податкова інспекція повинна була її списати згідно з пп. 18.1.3 ст.18 Закону України від "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

За результатами апеляційного провадження, Запорізьким апеляційним господарським судом прийнято постанову від 08.07.2003, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а апеляційну скаргу Южноукраїнської ОДПІ - без задоволення.

Приймаючи постанову, Одеський апеляційний господарський суд підтримав висновки місцевого господарського суду, залишивши рішення без змін, при цьому зазначивши, що нарахування пені за вказаним контрактом здійснено податковою інспекцією поза межами періоду перевірки, оскільки посвідчення працівникам податкової інспекції були видані на проведення перевірки за 2001 р., що свідчить про перевищення наданих повноважень.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Южноукраїнська ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою,, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2003 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2003 та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП НАЕК "Е" в особі ВП "Южно-Української АЕС" у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Южноукраїнська ОДПІ посилається на порушення господарськими судами норм матеріального права виходячи з того, що статтею 2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) не передбачено конкретної дати надходження товару по імпорту, яка застосовується для відрахування 90- денного терміну розрахунків, податкова інспекція вважає, що в такому випадку слід керуватися нормами валютного, митного законодавства та нормативними актами, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність, зокрема, ст. 1 Закону України 16.04.1991 № 959-ХП "Про зовнішньоекономічну діяльність" (996-14) , якою встановлено, що моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України... або переходу права власності на товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. В свою чергу, термін "момент перетину товаром митного кордону України" визначається нормами Митного кодексу України (92-15) , а саме: п. 1 ст. 15 Кодексу "ввезення в Україну" та "вивезення з України" означає фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; п. 3 ст. 15 Кодексу переміщення через митний кордон України визначається як ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередач; ст.ст. 21, 24 Кодексу, якими встановлено, що товари переміщуються через митний кордон України під митним контролем і період перебування під митним контролем товарів, що ввозяться на митну територію України з метою вільного використання визначається з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон України; ст. 37 Кодексу, згідно з якою переміщення через митний кордон України підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України тощо.

Крім того, в касаційній скарзі податкова інспекція зазначає, що вантажна митна декларація, згідно з Положенням про вантажну митну декларацію (574-97-п) , затвердженим постановою КМУ від 09.07.1997 № 547 не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт і дата фактичного переміщення товарів через митний кордон України, а є заявою, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон та засвідчує надання суб'єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначений митний режим... і підтверджує, а не встановлює права та обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій". А отже, податкова інспекція вважає, що момент перетину митного кордону при імпорті для визначення митної вартості встановлений абз. 10-14 п. 1.7 Інструкціїпро порядок заповнення вантажної митної декларації (z0443-97) , затвердженої наказом ДМС України від 09.07.1997 № 307, для перевезень іншими, крім авіаперевезень, видами транспорту (в т.ч. залізничним та автомобільним) є початок або здійснення митного оформлення у пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару.

Також заявник не погоджується з висновком суду про те, що нарахування пені за контрактом № EXP-ОА-009/97 від 24.04.1997 здійснено поза межами періоду перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до національного плану проведення комплексних документальних перевірок юридичних осіб на 2002 р. по Южноукраїнській ОДПІ, працівниками інспекції була здійснена комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також фінансово- господарської діяльності ВП "ЮА" ДП "НАЕК "Е" за 2001 р., про що складено акт від 28.01.2003 № 1-23-114-20915546, та прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2003 № 000062301/0, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 5 309 100, 00 грн.

Підставою для нарахування пені стали виявлені інспекцію під час перевірки факти порушення позивачем Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

За результатами розгляду скарги ВП "ЮА" в апеляційному порядку, Южноукраїнською ОДПІ прийнято рішення від 27.02.2003№ 933/3- 10/041, яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 30.01.2003 - без змін, а також прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2003 № 000062301/1 відповідно до п.8 Положення про порядок розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби від 02.03.2001 № 82 для встановлення другого граничного терміну сплати податкового зобов'язання.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями- рішеннями, ДП НАЕК "Е" в особі ВП "ЮА" звернулось з позовом до господарського суду.

Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових актах, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , на порушення якого посилається інспекція, передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортуються, потребують індивідуальної ліцензії НБУ. Порушення резидентами зазначеного строку тягне за собою відповідно до ст. 4 цього закону нарахування пені у розмірі 0,3% від суми недоотриманої виручки (митної вартості недопоставлено продукції) за кожен день прострочення.

Термін "відстрочення поставки" з точки зору валютного контролю фактично означає відстрочення ввезення товару на митну територію України, яке є обов'язковим і не повинно перевищувати 90-денний термін з моменту оплати.

Для встановлення дати імпорту, з метою практичного застосування ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , слід керуватись нормами валютного та митного законодавства, а також законодавчими актами, якими регулюється зовнішньоекономічна діяльність, оскільки нормами вказаного Закону не передбачено конкретної дати надходження товарів по імпорту, яка застосовується для відрахування 90-денного терміну розрахунків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (996-14) , моментом здійснення експорту (імпорту) - є момент перетину товаром митного кордону України або республік Союзу РСР або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. При цьому, питання юридичного переходу права власності перебуває поза межами валютного контролю.

Термін "момент перетину товаром митного кордону України" визначається існуючими нормами у митному законодавстві, зокрема у Митному кодексі України.

Так, пунктом 1 ст. 15 Митного кодексу України (92-15) , термін "ввезення в Україну та вивезення з України" означає фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Переміщення через митний кордон України, відповідно до п. 3 ст. 15 Митного кодексу України (92-15) , - є ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.

Ст.ст. 21, 24 Митного кодексу України (92-15) передбачено, що товари переміщуються через митний кордон України під митним контролем і період перебування під митним контролем товарів, що ввозяться на митну територію України з метою вільного використання визначається з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон України.

Момент перетину товаром митного кордону України також конкретизує та доповнює поняття "пропуск через митний кордон України", яке, відповідно до п. 4 ст. 15 Митного кодексу України (92-15) , означає дозвіл митниці на використання товарів на митній території України або за межами цієї території з метою, заявленою митниці, а вільне використання, відповідно до п. 5 ст. 15 Митного кодексу України (92-15) , передбачає розпорядження без митного контролю на митній території України або за її межами товарами та іншими предметами, пропущеними через митний кордон України.

Згідно зі статтею 37 Митного кодексу України (92-15) , переміщення через митний кордон України товарів підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України тощо. Вантажна митна декларація (ВМД), згідно Положення про вантажну митну декларацію (574-97-п) , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.1997 № 574, не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів, а є документом, який є заявою, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України, та засвідчує надання суб'єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначений митний режим (визначає статус товарів) або про зміну митного режиму щодо цих товарів і підтверджує, а не встановлює, права та обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій.

Прийняття ВМД митницею для оформлення є процедурою попередньої перевірки відомостей, зазначених у ВМД. на відповідність до вимог, визначених у цьому Положенні, та наданих документів.

Підставою для переміщення вантажу через митний кордон України в режимі імпорту є наявність товаросупровідного документа на вантаж. На цьому документі проставляється відтиск штампа "Під митним контролем" (імпорт), виписується провізна відомість в митницю повного митного оформлення, на ній проставляється штамп "Під митним контролем" (імпорт) і особиста номерна печатка інспектора митниці на кордоні, через яку вантаж переміщувався, про що зазначено у листі Державної митної служби України від 07.12.1995 № 11/18-5435.

Згідно з пп. 3.2 п. 3 Порядку замовлення, видачі, зберігання, обліку та використання особистих митних забезпечень інспекторів, затвердженого наказом Держмитслужби від 17.11.1998 № 723 (v0723342-98) , штамп "Під митним контролем" має застережно- заборонний характер та означає, що вантаж або транспортний засіб взято під митний контроль і будь-яке розпорядження ним (переміщення, перевезення, навантаження. розвантаження та ін.) без дозволу митниці забороняється. Відтиск штампа проставляється на СМR (міжнародна транспортна накладна), товаросупровідних документах, у тому числі тих, що підтверджують вартість та кількість вантажу, а також на перевізних документах, вантажних маніфестах, інвойсах або на документах, що їх замінюють.

До моменту повного оформлення, в зоні діяльності якої розміщується отримувач вантажу, подаються товаросупровідний документ, провізна відомість з відповідними відмітками пропускної митниці і ВМД на вантаж.

Наявність відтисків штампа "Під митним контролем" (імпорт) і особистої номерної печатки митниці повного митного оформлення на товаросупровідних документах і ВМД свідчить про випуск вантажу у вільне використання або переведення вантажу під інший митний режим, який дає право власнику вантажу використовувати його з метою, заявленою у ВМД. Тобто, перебування під митним контролем товарів не можливе без їх фактичного ввезення в Україну, і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, проставлення на якому відтиску штампа "Під митним контролем" (імпорт) з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Зважаючи на викладене, поняття "перетин товаром митного кордону України" та "пропуск через митний кордон України" не є тотожними, але такими, які є взаємопов'язаними і обов'язковими для врахування при вирішенні питання визначення дати імпорту, оскільки пропуск через митний кордон означає дозвіл використовувати товари у визначеному митному режимі, в тому числі і в режимі імпорту.

Момент перетину митного кордону при імпорті для визначення митної вартості встановлений згідно з абз. 10 - 14 п. 1.7 Інструкціїпро порядок заповнення вантажної митної декларації (z0443-97) , затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.09.1997 за № 443/2247, у тому числі: для перевезень іншими видами транспорту (в тому числі залізничним та автомобільним), початок або здійснення митного оформлення у пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару.

Водночас, згідно пп. 3.3 п. 3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (z0338-99) , затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, уповноважений банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім акта (іншого документа), що засвідчує поставку нерезидентом продукції, виконання робіт, отримання послуг, що оплачені резидентом.

У разі пред'явлення резидентом ВМД уповноважений банк знімає імпортну операцію з контролю лише після отримання реєстру ВМД від відповідного митного органу, згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 26.12.1995 № 1044 (1044-95-п) , тобто, оформленої ВМД відповідно до п.8 Положення про вантажну митну декларацію (574-97-п) .

Приймаючи постанову, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції, визнав належними оформлені ВП "ЮА" вантажні митні декларації в режимі ІМ-74 "Митний склад" № № 50400/1/131397, 50400/1/131398, 50400/1/131399 від 30.12.2001, з огляду на те, що вони містять усі передбачені чинним законодавством необхідні реквізити, у тому числі особисту номерну печатку інспектора митниці, а отже, визнав їх належним чином оформленими і підтверджуючими імпорт товарів.

Разом з цим, встановлюючи обставини справи, судами попередніх інстанцій не було встановлено наявність чи відсутність у позивача на момент перевірки вантажних митних декларацій типу ІМ- 40 за вказаним контрактом.

Крім того, згідно п. 3.3 Інструкції "Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями" (z0338-99) , затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Якщо цим документом є ВМД, то банк знімає операцію з контролю за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД.

Разом з цим, роблячи висновок, що з моменту оформлення ВМД у режимі ІМ -74, імпортна операція ВП "ЮА" в межах контракту від 24.04.1997 № ЕХР-ОА-009/97 підлягає зняттю з валютного контролю, судом не було встановлено, за яких обставин операцію за вказаним контрактом не було знято з контролю уповноваженим банком.

Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції від 30.01.04 № 271/3-10-017 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2003 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2003 скасувати, а справу № 7/60 передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.