Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Іменем України
06.03.2003 р. м.Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді, суддів, за участю позивача, розглянувши
касаційну скаргу приватного підприємця А-а Р. С. на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2002
року у справі за позовом приватного підприємця А-а Р. С. до УРПО
та приватного підприємця О-ко Т. М. про спонукання до укладення
договору і визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
В липні 2002 року приватний підприємець А-ко Р. С. звернувся до
суду з позовом до УРПО і приватного підприємця О-ко Т. М.
В позовній заяві зазначив, що 12 червня 1992 року між ним і УРПО
було укладено договір оренди приміщення туалету в комплексі з
магазином "СТ", розташованих на території Полтавського ринку в
м.Полтаві. Термін договору - 10 років.
Договором передбачено, що позивач користується переважним правом
на продовження його дії перед третіми особами.
Однак, в порушення цієї умови договору, орендодавець 1 червня 2002
року уклав договір оренди спірного приміщення з приватним
підприємцем О-ко Т. М.
Вважає, що цими діями орендодавець порушив його право, оскільки
він згоден і бажає продовжити договір оренди на цих же умовах.
Просив визнати недійсним договір оренди, укладений 1 червня 2002
року між відповідачами, спонукати УРПО продовжити дію договору
оренди від 12 червня 1992 року, укладеного з позивачем, і
зобов'язати приватного підприємця О-ко Т. М. звільнити спірні
приміщення.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 18 жовтня
2002 року в позові відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17
грудня 2002 року рішення суду залишено без зміни.
В касаційній скарзі приватний підприємець А-ко Р. С. просить
скасувати судові рішення і задовольнити позов, посилаючись на
неправильне застосування судами ст.ст. 48, 151, 161, 162, 258 і
260 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.4 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
.
Наголошує, що орендодавець зобов'язався надати йому першочергове
право на переукладення договору і він бажає скористатися цим
правом.
Вислухавши пояснення позивача, обговоривши доводи касаційної
скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається
належним йому майном і має право вчиняти щодо свого майна будь-які
дії, що не суперечать закону.
Як встановлено судом, спірне майно є колективною власністю.
12 червня 1992 року між сторонами укладено договір оренди
приміщення туалету, розташованого на території Полтавського ринку,
на термін до 12 червня 2002 року.
В січні і травні 2002 року власник майна письмово попередив
позивача про закінчення дії договору і відмову продовжувати термін
оренди.
За договором від 1 червня 2002 року спірне майно з 12 червня 2002
року передано в оренду приватному підприємцю О-ко Т. М.
Згідно ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
строк договору майнового
найму визначається за погодженням сторін.
За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до правильного
висновку, що орендодавець за договором оренди з позивачем виконав
свої зобов'язання належним чином, і в зв'язку з закінченням строку
дії цього договору мав право розпорядитися своїм майном на власний
розсуд, а тому обгрунтовано відмовив в позові.
Виходячи з викладеного, рішення суду відповідають вимогам закону і
обставинам справи, тому підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємця А-ка Р. С. залишити без
задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 17 грудня 2002 року і рішення господарського суду
Полтавської області від 18 жовтня 2002 року - без зміни.
Головуючий
Судді